Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №128/2659/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/2659/25

Провадження № 22-ц/801/891/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуСправа № 128/2659/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айконс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Карпінської Ю. Ф. в залі суду в місті Вінниця, дата складення повного тексту рішення 10 лютого 2026 року,

у цивільній справі № 128/2659/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айконс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Короткий зміст вимог

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю ««ФК Айконс» звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 05.09.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1023521 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора (електронного підпису), надісланого на номер мобільного телефону відповідача. Відповідно до умов договору, позивач надав відповідачу споживчий кредит у сумі 6 000 грн строком на 25 днів зі сплатою процентів за ставкою 1,90 % на день, а відповідач зобов`язався своєчасно повернути кредитні кошти, сплатити проценти та виконати інші умови договору. Підписанням договору відповідач підтвердив, що ознайомлений з його умовами та погоджується їх виконувати.

28.04.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК "Сіті Фінанс Груп"» укладено договір факторингу №1-28/04/2021, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за низкою кредитних договорів, у тому числі за договором №1023521. Того ж дня ТОВ «ФК "Сіті Фінанс Груп"» відступило право вимоги за цим договором ТОВ «ФК Айконс», у зв`язку з чим останнє набуло статусу нового кредитора та права грошової вимоги до відповідача.

Згідно з випискою з особового рахунку, станом на 21.03.2025 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 18 510 грн, з яких: 6 000 грн — прострочена заборгованість за тілом кредиту, 2 850 грн — заборгованість за комісіями та відсотками, 9 660 грн — прострочені проценти.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором позивач просить суд стягнути з нього вказану суму заборгованості, а також понесені судові витрати, зокрема судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10 лютого 2026 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Айконс» заборгованість за договором №1023521 про надання споживчого кредиту від 05.09.2020 у загальному розмірі 18 510 грн 00 коп., з яких: 6 000,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 9 660,00 грн – прострочена заборгованість за процентами; 2 850,00 грн – строкова заборгованість за процентами.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Айконс» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2 422 грн 40 коп. та на правничу допомогу в сумі 5 000 грн 00 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 05.09.2020 було укладено кредитний договір №1023521 в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статей 207, 638, 639 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію». Суд дійшов висновку, що електронний договір є належним письмовим правочином, а відповідач, підписавши його, підтвердив ознайомлення та згоду з усіма умовами кредитування.

Суд установив, що позивач надав відповідачу кредит у сумі 6 000 грн строком на 25 днів зі стандартною процентною ставкою 1,90 % на день. Оскільки відповідач належним чином свої зобов`язання не виконав та кредит не повернув, у нього утворилася заборгованість у розмірі 18 510 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку.

Також суд дійшов висновку, що право вимоги за кредитним договором правомірно перейшло від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК "Сіті Фінанс"», а в подальшому — до ТОВ «ФК Айконс» на підставі договорів факторингу та відступлення права вимоги. Суд зазначив, що відповідно до статей 512, 514, 1077 ЦК України новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора в тому обсязі, який існував на момент переходу права вимоги.

Оцінюючи доводи відповідача щодо звільнення від сплати процентів у зв`язку з проходженням військової служби, суд установив, що статус військовослужбовця ОСОБА_1 набув лише з 27.04.2022, тоді як проценти за кредитним договором були нараховані ще у 2020 році. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не поширюються на спірні правовідносини, оскільки не мають зворотної дії в часі.

Суд зазначив, що позивач надав належні та достатні докази існування боргу, факту укладення договору, отримання відповідачем кредитних коштів та правонаступництва нового кредитора. Відповідач доказів погашення заборгованості не надав, а тому суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, суд, керуючись статтями 133, 137, 141 ЦПК України, стягнув із відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 2 422,40 грн та частково витрати на професійну правничу допомогу. З огляду на принцип розумності та співмірності судових витрат, заявлені витрати на правничу допомог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У березні 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року, після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції було порушено право відповідача на належне повідомлення та захист. Скаржник зазначає, що позовна заява та додані до неї документи йому не надсилалися ні за місцем проживання, ні за місцем проходження військової служби, а доступу до системи «Електронний суд», електронної пошти чи вебпорталу «Судова влада України» він не має. У зв`язку з проходженням військової служби та перебуванням у діючій армії він не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи, а з отриманої ухвали про відкриття провадження не міг зрозуміти підстави позову та особу позивача, оскільки з ТОВ «ФК Айконс» жодних правовідносин не мав.

Скаржник вказує, що звертався до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у зв`язку з проходженням військової служби, однак суд продовжив розгляд справи та призначав судові засідання. Після особистого ознайомлення з матеріалами справи відповідач дізнався про відступлення права вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп», а згодом — до ТОВ «ФК Айконс».

Також скаржник зазначає, що працівниками суду йому не було надано копії позовної заяви та інших матеріалів справи, натомість було запропоновано подати заяву про визнання позову в частині тіла кредиту у сумі 6 000 грн із запевненням, що як військовослужбовець він буде звільнений від сплати процентів.

В апеляційній скарзі також наголошується, що позивач, звертаючись до суду через систему «Електронний суд», не надав доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих документів, чим порушив вимоги частини першої статті 177 ЦПК України, а суд першої інстанції належним чином ці обставини не перевірив.

Крім того, скаржник вважає, що його не було належним чином повідомлено про відступлення права вимоги новому кредитору, а в матеріалах справи відсутні докази такого повідомлення. Також він посилається на частину першу статті 1083 ЦК України та зазначає, що подальше відступлення права вимоги фактором третій особі допускається лише за наявності відповідної умови у договорі факторингу, однак суд не перевірив наявність таких положень у договорі між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп».

Окрім цього, відповідач заперечує факт належного укладення кредитного договору, стверджуючи, що не отримував тексту договору на номер телефону, не ознайомлювався з його умовами та не підписував його електронним підписом чи одноразовим ідентифікатором. На думку скаржника, кредитний договір в електронній формі був укладений із порушенням вимог законодавства.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 05.09.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1023521 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачу надано 6 000 грн строком на 25 днів. Договором передбачено знижену процентну ставку 0,95 % на день у разі своєчасного погашення кредиту та стандартну ставку 1,90 % на день у разі порушення умов договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту становила 7 425 грн за зниженою ставкою та 8 850 грн — за стандартною, що підтверджується копією кредитного договору.

Відповідно до паспорта споживчого кредиту, підписаного ОСОБА_1 електронним підписом 05.09.2020, відповідач був ознайомлений та погодився з основними умовами кредитування.

Згідно з копією довідки про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №1023521 від 05.09.2020, ідентифікований ТОВ «Лінеура Україна»; акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі; одноразовий ідентифікатор – Р469; дата відправки ідентифікатора – 05.09.2020.

Відповідно до копії листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №2643_250521092844 від 21.05.2025, 05.09.2020 об 11 год 24 хв було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта на суму 6 000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 65449310, призначення платежу – зарахування 6 000 грн на карту НОМЕР_1 .

Згідно з копією розрахунку заборгованості за договором №1023521 від 05.09.2020 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 25.04.2021, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №1023521 від 05.09.2020 складає 18 510,00 грн, з яких: 6 000,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 9 660,00 грн – прострочена заборгованість за процентами; 2 850,00 грн – строкова заборгованість за процентами.

28.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Сіті Фінанс"» (фактор) укладено договір факторингу №1-28/04/2021, за умовами якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає фактору права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості), що підтверджується копією такого договору.

Згідно з копією витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-28/04/2021 від 28.04.2021, ТОВ «Фінансова компанія "Сіті Фінанс"» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №10235521 від 05.09.2020 у сумі 18 510,00 грн, з яких: 6 000 грн – залишок за тілом кредиту; 2 850,00 грн – залишок за процентами; 9 660,00 грн – прострочені проценти.

28.04.2021 між ТОВ «ФК "Сіті Фінанс"» (кредитор) та ТОВ «ФК Айконс» укладено договір відступлення права вимоги №1-28/04/2021, за умовами якого кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону – кредитора у кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором, що підтверджується копією такого договору.

Відповідно до копії витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-28/04/2021 від 28.04.2021, ТОВ «ФК Айконс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №10235521 від 05.09.2020 у сумі 18 510,00 грн, з яких: 6 000 грн – залишок за тілом кредиту; 2 850,00 грн – залишок за процентами; 9 660,00 грн – прострочені проценти.

Згідно з копією виписки з особового рахунку за кредитним договором №1023521, заборгованість перед ТОВ «ФК Айконс» за кредитним договором №1023521 від 05.09.2020 станом на 21.03.2025 складає 18 510,00 грн, з яких: 6 000,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 9 660,00 грн – прострочена заборгованість за процентами; 2 850,00 грн – строкова заборгованість за процентами.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень частини першої статті 369ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05 вересня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1023521 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 6 000,00 грн строком на 25 днів.

На підтвердження укладення договору позивачем надано копію кредитного договору, паспорт споживчого кредиту, а також відомості щодо підписання договору відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Із матеріалів справи вбачається, що кредитний договір містить усі істотні умови, передбачені цивільним законодавством, зокрема: предмет договору, розмір кредиту, строк користування коштами, порядок повернення кредиту, розмір процентної ставки, порядок нарахування процентів та наслідки порушення зобов`язання.

Так, умовами договору передбачено, що знижена процентна ставка становить 0,95 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, а стандартна процентна ставка — 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом у разі невиконання позичальником умов щодо своєчасного повернення кредиту.

Крім того, договором прямо визначено порядок нарахування процентів, який здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль із моменту виникнення прострочення.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач фактично отримав кредитні кошти, а тому доводи апеляційної скарги про те, що він не знав про укладення договору, не підписував його та не погоджував його умови, спростовуються самими матеріалами справи та поданими доказами.

Сам по собі факт заперечення відповідачем укладення електронного договору без надання належних та допустимих доказів на підтвердження таких тверджень не може свідчити про недійсність правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).

Матеріали справи не містять доказів того, що договір №1023521 від 05.09.2020 був визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а відповідачем не заявлялося самостійних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Отже, укладений сторонами кредитний договір є чинним та обов`язковим для виконання відповідно до статті 629 ЦК України.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, кредитні кошти у встановлений строк не повернув, унаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 18 510,00 грн, із яких: 6 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 9 660,00 грн — прострочена заборгованість за процентами, 2 850,00 грн — строкова заборгованість за процентами.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В супереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України розрахунок заборгованості відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, контррозрахунок суду не наданий.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Підписуючи кредитний договір, відповідач добровільно погодився з його умовами, у тому числі із розміром процентної ставки та порядком нарахування процентів. Вказані умови були визначені сторонами за взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

При цьому відповідач не був позбавлений можливості відмовитися від укладення договору у разі незгоди з його умовами, однак, отримавши кредитні кошти, фактично прийняв умови договору та користувався наданими коштами.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належного повідомлення про відступлення права вимоги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Частиною 2 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника.

Згідно зі статтею 517 ЦК України боржник має право не виконувати зобов`язання новому кредиторові до надання йому доказів переходу права вимоги. Отже, закон пов`язує правові наслідки неповідомлення боржника не з недійсністю договору відступлення права вимоги, а виключно з ризиком виконання боржником зобов`язання первісному кредиторові.

Судом установлено, що 28.04.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія “Сіті Фінанс”» укладено договір факторингу №1-28/04/2021, а того ж дня між ТОВ «Фінансова компанія “Сіті Фінанс”» та ТОВ «ФК Айконс» укладено договір відступлення права вимоги №1-28/04/2021.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги ТОВ «ФК Айконс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №1023521 від 05.09.2020.

Таким чином, право вимоги перейшло у встановленому законом порядку.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань за кредитним договором. Наслідком такого неповідомлення може бути лише ризик настання несприятливих наслідків для нового кредитора у разі виконання боржником зобов`язання первісному кредиторові.

В законодавстві України не передбачено обов`язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги.

Таким чином, саме по собі неповідомлення позичальника про відступлення права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості на користь нового кредитора.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц.

Сам по собі факт неповідомлення боржника про заміну кредитора, навіть якщо припустити його наявність, не припиняє зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку виконати кредитні зобов`язання.

При цьому відповідач не надав доказів того, що внаслідок неповідомлення про зміну кредитора він виконав зобов`язання первісному кредитору або зазнав будь-яких негативних наслідків.

Посилання апелянта на положення частини першої статті 1083 ЦК України також є безпідставними.

Частиною першою статті 1083 ЦК України передбачено, що подальше відступлення фактором права грошової вимоги третій особі допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Разом із тим апелянтом не надано жодного належного та допустимого доказу того, що договором факторингу між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК "Сіті Фінанс Груп"» було прямо заборонено подальше відступлення права вимоги третій особі.

Натомість наявні у справі договори підтверджують правомірність переходу права вимоги до ТОВ «ФК Айконс».

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права відповідача на належне повідомлення про розгляд справи та права на захист колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду через систему «Електронний суд» було виконано вимоги частини першої статті 177 ЦПК України щодо направлення іншій стороні копії позовної заяви та доданих до неї документів. На підтвердження цього до позовної заяви долучено опис вкладення та документи АТ «Укрпошта», з яких убачається, що матеріали позову були направлені ОСОБА_1 за його адресою проживання, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 19–20). Отже, твердження скаржника про не надсилання йому позовної заяви та доданих до неї документів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Крім того, сам факт обізнаності відповідача про існування судового провадження підтверджується його процесуальною поведінкою у справі. Зокрема, відповідач звертався до суду із відзивом, клопотанням про відкладення розгляду справи та заявами про зупинення провадження у справі у зв`язку з проходженням військової служби (а.с. 70, 82), що свідчить про його належне інформування про розгляд справи, наявність можливості реалізовувати процесуальні права та подавати відповідні заяви й клопотання.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що 28.10.2025 ОСОБА_1 подав до суду заяву (а.с. 84), у якій просив проводити розгляд справи за його відсутності, визнав позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у сумі 6 000 грн та зазначив, що не визнає вимоги щодо стягнення процентів у зв`язку з проходженням військової служби. У цій же заяві відповідач прямо просив суд не розглядати його раніше подане клопотання про зупинення провадження у справі.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про безпідставне неприйняття судом першої інстанції рішення щодо зупинення провадження є безпідставними, оскільки саме відповідач у подальшому фактично відмовився від відповідного клопотання та просив суд продовжити розгляд справи по суті. Таким чином, суд першої інстанції діяв у межах поданих сторонами заяв та не допустив порушення норм процесуального права.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що відповідачу не було надано можливості ознайомитися з матеріалами справи або вручено копії процесуальних документів. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач був обізнаний про предмет спору, знав про наявність вимог щодо стягнення кредитної заборгованості, а також реалізував своє право на подання письмових пояснень та заперечень щодо частини позовних вимог.

Водночас, є не обґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не підписував кредитний договір та не був ознайомлений із його умовами.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що договір №1023521 від 05.09.2020 укладено в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статей 207, 639 ЦК України та положенням Закону України «Про електронну комерцію».

На підтвердження укладення договору та погодження відповідачем його умов до матеріалів справи долучено копію кредитного договору, паспорт споживчого кредиту, підписаний ОСОБА_1 електронним підписом 05.09.2020, а також документи щодо перерахування кредитних коштів відповідачу.

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що його персональні дані були використані третіми особами без його волі, що він звертався до правоохоронних органів із заявами про шахрайські дії чи що кредитні кошти фактично ним не отримувалися.

Більше того, подана відповідачем заява про часткове визнання позову в частині стягнення тіла кредиту свідчить про фактичне визнання ним обставин отримання кредитних коштів та існування кредитного зобов`язання.

Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції надав належну оцінку доводам відповідача щодо застосування пільг, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та дійшов правильного висновку про те, що нарахування процентів було здійснено до набуття відповідачем статусу військовослужбовця, а тому відповідні пільги не поширюються на спірні правовідносини.

Вирішуючи спір судом першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням та виконанням кредитного договору, а також із належністю виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди з висновками суду та переоцінки доказів, однак не спростовують правильності ухваленого рішення і не містять підстав для його скасування чи зміни.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин