Вирок від 19 травня 2026 р. у справі №450/5610/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/5610/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/108/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 12024140000000880 від 11.09.2024 року про обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , проживаючогоза адресою: АДРЕСА_2

з участю прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_8

потерпілої ОСОБА_9

представників потерпілої ОСОБА_10 , ОСОБА_11

апеляційні скарги прокурора ОСОБА_7 з доповненнями, захисника ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 ,

встановила:

вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2025 року ОСОБА_6 визнати винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавлення права керувати всіма видами транспорту строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ст.75 КК України від відбування основного покарання ОСОБА_6 звільнити з випробуванням строком на 3 (три) роки.

На підставі ч. 1, 4 ст. 76 КК України, ч. 1 ст. 163 КВК України та Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №337 від 17.09.2020, покладено на ОСОБА_6 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до командира військової частини, в якій ОСОБА_6 проходитиме військову службу;

2) повідомляти командира військової частини, в якій ОСОБА_6 проходитиме військову службу про зміну місця проживання, служби.

У разі звільнення з військової служби до завершення встановленого іспитового строку тривалістю три роки на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на обвинуваченого ОСОБА_6 виконання наступних обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Початок відбуття покарання ОСОБА_6 слід рахувати з моменту проголошення вироку.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та арешту майна.

Згідно вироку, ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем, діючи із злочинною самовпевненістю, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, 11.09.2024 року приблизно о 12:40 год. керуючи автомобілем марки «MITSUBISHI L200» реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , та рухаючись ним по автодорозі сполученням «Мукачево- Івано-Франківськ- Рогатин- Львів» 433 км.+288 м. у с. Давидів, Львівського р-н., Львівської обл. в напрямку до міста Львова у лівій смузі руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, керуючи вказаним транспортним засобом в межах населеного пункту де дозволена швидкість руху 50 км/год., рухався з перевищенням дозволеної швидкості руху, яка становила 108... 117 км/год., чим завідомо поставив себе у таке становище, що призвело до того, що він з моменту об`єктивної можливості виявлення небезпеки для руху у вигляді автомобіля марки «SUBARU Forester» реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який рухаючись у напрямку міста Львова у правій смузі руху розпочав здійснювати поворот ліворуч із подальшим розворотом, не зміг би вжити заходів для уникнення зіткнення із вказаним автомобілем застосувавши своєчасне екстрене гальмування, хоча мав таку можливість за умови руху автомобіля із максимально дозволеною швидкістю на цій ділянці дороги 50 км/год., внаслідок чого відбулося зіткнення автомобіля марки «MITSUBISHI L200» реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 із автомобілем марки «SUBARU Forester» реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_12 отримав: тупу поєднану травму голови та тулуба у вигляді множинних переломів кісток з ушкодженням внутрішніх органів голови та тулуба, що призвело до набряку головного мозку, гострої кровотечі та смерті.

Такими своїми діями ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу з доповненнями, просить оскаржуваний вирок - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Не заперечуючи встановлених судом фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, вважає, що вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 06.03.2025 у частині призначеного покарання підлягає скасуванню на підставі ч.2 ст.409, ст.414 КПК України через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке хоч і не виходить за межі, встановлені ч.2 ст.286 КК України, але за своїм видом та розміром є явно несправедливим через м`якість.

Зокрема, при призначенні покарання ОСОБА_6 , до обставин, які пом`якшують покарання судом віднесено: що обвинувачений ОСОБА_6 вперше притягається до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітню дитину. Також судом враховано особу обвинуваченого, те що він позитивно характеризується по місцю несення служби, є військовослужбовцем - молодший сержант, водій-електрик відділення механізованого батальйону військової частини НОМЕР_4 , на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, вчинив необережний тяжкий злочин.

Однак, при призначенні покарання судом не надано належної оцінки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке спричинило невідворотні наслідки у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_12 та особі обвинуваченого, а саме, що ОСОБА_6 вину у пред`явленому йому обвинуваченні в судовому засіданні не визнав, у скоєному злочині не розкаявся, увесь час після ДТП не зв`язувався з потерпілою ОСОБА_9 , вибачення не попросив, жалю та співчуття не висловив, навіть не намагався компенсувати будь-які витрати, в тому числі на поховання чи відшкодування матеріальної чи моральної шкоди потерпілій стороні.

Вважає, що звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбуття призначеного судом основного покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України з випробуванням строком на 3 (три) роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке хоч і не виходить за межі, встановлені ч.2 ст.286 КК України, але за своїм видом та розміром є явно несправедливим через м`якість, а також не сприятиме запобіганню вчиненню інших злочинів даної категорії через байдуже ставлення ОСОБА_6 до події та наслідків, які відбулися, невизнання та не розкаяння у вчиненому ним злочині, що підтверджується його позицією у судовому провадженні щодо своєї невинуватості у вчиненому, та не відповідає інтересам суспільства, що є підставою для скасування вироку суду першої інстанції.

Отже, оскільки у даному кримінальному провадженні наслідки вчинення кримінального правопорушення у виді смерті є невідворотними та важчими за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вважаю у даному випадку неспівмірним застосування ст.75, 76 КК України до обвинуваченого ОСОБА_6 .

Таким чином, вважає, що вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 06.03.2025 про обвинувачення ОСОБА_6 підлягає скасуванню відповідно до ч.2 ст.409, ст.414 КПК України у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке хоч і не виходить за межі, встановлені ч.2 ст.286 КК України, але за своїм видом та розміром є явно несправедливим через м`якість.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Пустомитівського районного суду від 06.03.2025 року відносно ОСОБА_6 за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

Вважає оскаржуваний вирок незаконним та таким який підлягає скасуванню, оскільки судом було допущено суттєву неповноту судового розгляду, яка вплинула на законність прийнятого судового рішення. Окрім того висновки суду викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а відтак вирок суду у вказаній справі є таким, що постановлений з істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Зазначає, що в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження встановлено, що при проведенні комплексної судово-автотехнічної та фототехнічної експертизи від 21.11.2024 року експертами було проведено дослідження встановлення часу з моменту зміни напрямку руху автомобіля марки « Subaru Forester « р.н. НОМЕР_3 ,а саме повороту або розвороту ліворуч та до моменту зіткнення з автомобілем «Мітцубісі Л200»р.н. DV6IJFJ( іноземна реєстрація). Встановлено. що такий час складає 1,36 сек.

При цьому експертами при встановленні часу з моменту зміни напрямку руху автомобіля « Subaru Forester»,а саме повороту ліворуч є посилання на скріншот кадру № 867 із показником часу (0:00:34.680).Однак з долученого до висновку експертизи скріншоту не вбачається,що автомашина « Subaru Forester « р.н. НОМЕР_3 повернула на ліву сторону чи виїхала на смугу руху водія ОСОБА_6 , тобто стала йому перешкодою.

Окрім того при проведенні експертами розрахунку зупинного шляху для автомашини «Мітцубісі Л200» р.н. НОМЕР_5 (іноземна реєстрація) під керуванням ОСОБА_6 слідчим не зазначено про те, що на момент ДТП асфальтове покриття дороги було мокрим, що підтверджується протоколом огляду місця поді((падав дрібний дощ) та довідкою з Гідрометцентру, яка знаходиться в матеріалах кримінального провадження.

Зазначає, що судом заявлене клопотання сторони захисту про виклик та допит з цього приводу в судовому засіданні експертів які проводили комплексну судово-автотехнічну та фототехнічну експертизу всупереч вимог ст.22 КПК України було відхилено.

Відтак при підготовці апеляційної скарги стороною захисту було подано заяву на проведення судової інженерно-транспортної експертизи дослідження обставин ДТП, що сталася 11.09.2024 року на автодорозі сполученням « Мукачево-Івано-Франківськ-Рогатин-Львів» у с.Давидів Львівського району між автомашинами «Мітцубісі Л200»р.н. DV6IJFJ( іноземна реєстрація) під керуванням ОСОБА_6 та автомашиною« Subaru Forester « р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_12 .

Зазначає, що на вирішення експерту було поставлено ряд питань. Проведеним дослідженням експертом встановлено, що час ,що пройшов з моменту виїзду автомашини «Subaru Forester « р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_12 з початку маневру ліворуч та до моменту зіткнення становить 1,16 секунди. Також експертом проведено розрахунок зупинного шляху автомобіля при допустимій швидкості руху 59 км/год. Такий зупинний шлях становить 42,4..37.3 м.

Також експертом визначено відстань на якій міг знаходитися автомобіль «Мітцубісі Л200»р.н до місця зіткнення з моменту виникнення небезпеки і така відстань визначена як 36,25 метра. За таких обставин як зазначено експертом автомобіль Мітцубісі Л200»знахолився від місця зіткнення в момент виникнення небезпеки на відстані,що є менше,ніж величина зупинного шляху при дозволеній швидкості 50 км/год,тобто 42,4…37,3м>36,25 м,, а тому при заданих обставинах ДТП, навіть за умови руху автомобіля «Мітцубісі Л200» із дозволеною щвидкістю руху у населеному пункті 50 км/год, водій ОСОБА_6 не мав би технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем Subaru Forester « р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_12 шляхом своєчасного гальмування(як способу зупинки у межах найкоротшої, з можливих віддалі).В даній дорожній ситуації технічна можливість уникнути ДТП у водія автомобіля «Мітцубісі Л200»д/н р.н. НОМЕР_5 при виконанні ним вимог п.12.3,п. 12.4ПДРУкраїни, була відсутня ,відповідно в його діях з технічної точки невідповідностей вимогам ПДР України, які б знаходились в причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної ДТП не вбачається. Причиною настання ДТП стали невідповідність вимогам п.10.1,п.10.4 ПДР України дій водія автомобіля «Subaru Forester « р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_12 .

Не погоджуючись з вироком суду, захисник потерпілої ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 06.03.2025 року скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспорту строком на 3 роки .

Вважає оскаржуваний вирок незаконним та необґрунтованим через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Зазначає, що у даному кримінальному провадженні відсутня жодна із перелічених у ст. 66 пом`якшуючих обставин, обвинувачений вину не визнав, не розкаявся, не відшкодував з часу вчинення злочину жодної гривні завданої моральної шкоди та навіть не вибачився за вчинене.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції зазначив, що враховує ступінь тяжкості злочину та особу обвинуваченого. Однак на думку потерпілої, суд лише зазначив про це, але не взяв до уваги, оскільки злочин, який вчинений обвинуваченим, є тяжким та призвів до найстрашнішого можливого наслідку – загибелі людини.

Вважає, що абсолютно необґрунтованим є висновок Пустомитівського районного суду Львівської області про можливість застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК України, оскільки він базується лише на тому, що обвинувачений мобілізований, проходить службу в зоні бойових дій, по захисту Батьківщини від окупаційних дій рф.

Суд не врахував, що ОСОБА_6 перебував під час вчинення злочину не під час виконання військового обов`язку, а у відпустці. При цьому незрозуміло на якій підставі він пересувався по території Львівської області без дотримання правил дорожнього руху на автомобілі, який належить відповідній військовій частині, є військовим майном та потрібний для виконання бойових завдань на передовій.

Вважає, що обвинувачений своєю посткримінальною поведінкою продемонстрував абсолютну байдужість до наслідків своїх дій, він жодного разу не вибачився, не відшкодував жодної гривні завданої моральної шкоди. Навпаки, обвинувачений всіма можливими способами намагався перешкоджати суду в розгляді даного кримінального провадження. Будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений вів себе зухвало, не демонстрував жаль та розкаяння у вчиненому.

Стверджує, що встановлені у кримінальному провадженні обставини кримінального правопорушення, його тяжкість (тяжкий злочин), наслідки у вигляді загибелі людини, відсутність пом`якшуючих обставин, відсутність каяття з боку обвинуваченого, його зухвалість та бажання уникнути відповідальності за вчинене виключають застосування ст. 75 КК України, тому необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів може бути лише покарання в межах санкції інкримінованої статті із реальним його відбуванням.

Крім того захисник потерпілої ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_10 подав заперечення на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_8 в яких зазначає, що судом першої інстанції ретельно досліджено докази та зроблено правильні висновки про винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому злочині. Тому в частині встановлених фактичних обставин та кваліфікації дій обвинуваченого сторона потерпілого з вироком погоджується, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 вважає безпідставною та необґрунтованою.

Також захисник обвинуваченого ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу захисника потерпілої ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 в яких зазначає, що у задоволенні заявлених вимог викладених в апеляційній скарзі представником потерпілої, адвокатом ОСОБА_10 слід відмовити у зв`язку з їх незаконністю та безпідставністю. Вважає, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія Subaru Forester« р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_12 , а тому в діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення передбачений ч.2 ст.286 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ прокурора, потерпілої та її представників, які підтримали апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану захисником апеляційну скаргу, апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої заперечили, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений чи засуджений, а до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухваленим компетентним судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, на підставі об`єктивно встановлених обставин, підтверджених належними і допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні та оціненими відповідно до вимог ст.94 КПК України, із наведенням належних мотивів та підстав його ухвалення.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_12 , ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні обставин кримінального провадження з дотриманням вимог ст.23 КПК України, а досліджені судом докази були належним чином оцінені відповідно до вимог закону у їх сукупності та взаємозв`язку.

У судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанцій обвинувачений ОСОБА_6 вини у пред`явленому обвинуваченні не визнав та пояснив, що 10.09.2024 близько 12:40 год., керуючи автомобілем «MITSUBISHI L200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався автодорогою сполученням «Мукачево – Івано-Франківськ – Рогатин – Львів» у напрямку м. Львова. У с. Давидів Львівського району Львівської області, поблизу АЗС «БРСМ», він рухався крайньою лівою смугою, оскільки побачив автомобіль «SUBARU Forester», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який виїжджав із території автозаправної станції. З його слів, вказаний транспортний засіб спочатку виїхав на праву смугу руху, а відтак раптово почав здійснювати маневр ліворуч та виїхав на смугу його руху, що стало для нього несподіваним. Також зазначив, що не пригадує, чи застосовував екстрене гальмування, однак пам`ятає момент спрацювання подушок безпеки. Після зіткнення, за його словами, він на певний час втратив свідомість, а прийшовши до тями, підійшов до автомобіля «SUBARU Forester», біля якого на проїзній частині знаходився потерпілий ОСОБА_12 , який ще подавав ознаки життя. Обвинувачений стверджував, що намагався надати йому допомогу, однак через декілька хвилин потерпілий помер.

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим, суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, послався на належні та допустимі докази, досліджені у судовому засіданні, зокрема: показання потерпілої ОСОБА_9 ; протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10.09.2024 та схему до нього; протокол додаткового огляду місця події від 16.10.2024; висновок судово-медичної експертизи №152/2024 від 10.10.2024; висновки експертів №СЕ-19/114-24/23494-ІТ від 07.11.2024, №СЕ-19/114-24/23495-ІТ від 28.10.2024, №СЕ-19/114-24/23477 від 06.11.2024, №КСЕ-19/114-24/23479 від 21.11.2024; постанову про зняття технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки та відеозапису від 20.09.2024, відповідний протокол про зняття таких технічних засобів, постанову про визнання відеозапису документом та долучення його до матеріалів кримінального провадження, а також постанову про визнання речовим доказом від 12.09.2024 року.

Окрім цього, судом першої інстанції були досліджені матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, а саме: копія паспорта громадянина України, копія військового квитка, характеристики з місця служби, довідки про те, що обвинувачений не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, інформація про відсутність зареєстрованих транспортних засобів та наявність посвідчення водія, свідоцтво про одруження, а також витяг із застосунку «Дія» щодо народження малолітньої дитини.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту про безпідставність висновку органу досудового розслідування щодо моменту виникнення небезпеки для обвинуваченого тривалістю 1,36 секунди колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються висновком експерта №КСЕ-19/114-24/23479 від 21.11.2024 та матеріалами зняття технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки та відеозапису від 20.09.2024 року.

Безпідставними є доводи захисника про те, що при проведенні експертами розрахунку зупинного шляху для автомашини «Мітцубісі Л200» р.н. НОМЕР_5 ( іноземна реєстрація) під керуванням ОСОБА_6 слідчим не зазначено про те, що на момент ДТП асфальтове покриття дороги було мокрим, що підтверджується протоколом огляду місця події (падав дрібний дощ) та довідкою з Гідрометцентру, яка знаходиться в матеріалах кримінального провадження.

Так, згідно постанови про призначення судової комплексної судової фототехнічної та судової іженерно-транспортної експертизи із дослідження обставин та механізму розвитку у ДТП від 01.10.2024, яка винесена заступником начальника ВРЗСТ СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_13 , для проведення експертизи експерту надано ряд вихідних даних, зокрема, проїзна частина дороги в місці пригоди пряма в плані із підйомом по напрямку руху до м. Львова, дорожнє покриття асфальтобетонне, на момент ДТП знаходилось у зволоженому стані. (а.с. 157-159 т.1).

Відповідно до постанови про надання додаткових вихідних даних для проведення комплексної фототехнічної та судової інженерно-транспортної експертизи із дослідження обставин та механізму розвитку у ДТП від 21.10.2024, яка винесена заступником начальника ВРЗСТ СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_13 , надано додаткові вихідні дані у кримінальному провадженні №12024140000000880 від 11.09.2024 для проведення інженерно-транспортної експертизи із дослідження обставин та механізму розвитку ДТП, проведення якої доручено експертам Львівського НДЕКЦ МВС України, проїзна частина дороги в місці пригоди пряма в плані із підйомом по напрямку руху до м. Львова, який експертові розрахувати за умови, що довжина повздовж катета – 1,2 м, а поперечного – 0,065 м, дорожнє покриття асфальтобетонне, на момент ДТП знаходилось у зволоженому стані (а.с. 163 т.1).

Таким чином, доводи сторони захисту про те, що при проведенні експертного дослідження не було враховано стан дорожнього покриття на момент дорожньо-транспортної пригоди, спростовуються наведеними матеріалами кримінального провадження.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежну оцінку судом першої інстанції висновку комплексної судово-автотехнічної та фототехнічної експертизи від 21.11.2024 року, наданого стороною обвинувачення, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зазначений висновок експерта безпосередньо у судовому засіданні та надав йому належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі.

Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції сторона захисту не порушувала питання про призначення повторної чи додаткової експертизи, відповідних клопотань не подавала, а відтак доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки висновку експерта фактично містять доводи щодо іншої оцінки вихідних даних та механізму розвитку дорожньої ситуації.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції надав належну оцінку усім зібраним у кримінальному провадженні доказам як з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, так і з точки зору їх взаємозв`язку та достатності для прийняття законного і обґрунтованого рішення. Сукупність наведених доказів є достатньою для висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а його вина доведена поза розумним сумнівом.

Переконливих доводів, які б спростовували наведені висновки суду першої інстанції або ставили під сумнів законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, апеляційна скарга сторони захисту не містить.

При новому розгляді у суді апеляційної інстанції захисник ОСОБА_8 відмовився від дослідження висновку експерта від 28 березня 2025 року № 0181, разом з тим просив дослідити висновок експерта від 21 листопада 2024 року № КСЕ-19/114-24/23479 та висновок експерта від 27 жовтня 2025 року №3766-Е.

Згідно дослідженого в суді апеляційної інстанції висновку експерта від 21 листопада 2024 року № КСЕ-19/114-24/23479:

1. З моменту зміни напрямку руху автомобілем марки Subaru Forester (номерний знак НОМЕР_6 ), а саме повороту ліворуч, або розвороту та до моменту зіткнення із автомобілем марки Mitsubishi L200 (номерний знак НОМЕР_5 ) пройшло 1,36 секунди.

2. Швидкість руху автомобіля Mitsubishi L200 (номерний знак НОМЕР_5 ), безпосередньо перед настанням дорожньо-транспортної пригоди, становить в межах 108...117 км/год.

3. У цій дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, водій автомобіля Subaru Forester (номерний знак НОМЕР_6 ), ОСОБА_12 , повинен був діяти згідно з технічними вимогами п. 10.1 та 10.4 Правил дорожного руху.

4. У цій дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, водій автомобіля Mitsubishi L200 (номерний знак НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 повинен був діяти згідно з технічними вимогами п. 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху.

5. При заданих слідством вихідних даних, швидкості руху автомобіля Mitsubishi L200 (номерний знак НОМЕР_5 ) 108...117 км/год (згідно розрахунків наведених в дослідницькій частині) його водій ОСОБА_6 не мав технічної можливості зупинитись до місця зіткнення з автомобілем Subaru Forester (номерний знак НОМЕР_6 ) шляхом застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху, однак при допустимій швидкості руху автомобіля 50 км/год у нього була така можливість.

6. В даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля Subaru Forester (номерний знак НОМЕР_6 ), ОСОБА_12 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху і вказаний факт невідповідності дій водія знаходиться з технічної точки зору в причинному зв?язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди.

7. В даній дорожній ситуації дії водія автомобіля Mitsubishi L200 (номерний знак НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 не суперечили вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, але не відповідали вимогам 12.4 Правил дорожнього руху і вказаний факт невідповідності дій водія знаходиться з технічної точки зору в причинному зв?язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди.

8. Питання щодо причини настання цієї дорожньо-транспортної пригоди не вирішувалося оскільки воно не входить до компетенції судового експерта. Вирішення цього питання потребує застосування знань у галузі права, всебічної оцінки всіх зібраних у справі доказів (у тому числі і висновків судових експертиз), що є прерогативою слідчого (суду).

Згідно дослідженого в суді апеляційної інстанції висновку експерта від 27 жовтня 2025 року №3766-Е:

1. Для вирішення поставлених питань було відкрито паперовий пакет, в ньому виявлено оптичний диск, що містить файли «davidiv_IPCamera8_davidiv_20240911123223_20240911123301_1888784» об`ємом 13,9 МБ (14 602 512 байт), «davidiv_IP Camera16_davidiv_2 02409 111 23214_20240911123306_218708» об?ємом 15,8 МБ (16 582 208 байт).

Під час огляду вмісту файлів було встановлено, що файл davidiv_20240911123223_20240911123301 _1888784» містить відеозапис з камери зовнішнього відео спостереження з роздільною здатністю 2688 х 1520, середньою частотою кадрів 25к. в 1 сек. які починаються з показами таймеру чорно-білого кольору у лівій верхній частині кадру. david IP Cameral6 davidl 2 02409 111 25214 202209112306 21Г05) містить відеозапис з камери зовнішнього відео спостереження з роздільною здатністю 2688 х 1520, середньою частотою кадрів 25к. в 1 сек. які починаються з показами таймеру чорного кольору у лівій верхній частині кадру.

Формат зображення кадрів JPEG вказаних відеозаписів, разом із вмістом каталогу досліджуваного оптичного диску, записано на оптичний диск з написом «Розкадровка N? 3766-Е», та надається разом із висновком експерта. В подальшому розкадрування вказаних відеозаписів було використано в інженерно-транспортних дослідженнях.

Виходячи з дослідження відеозапису «davidiv_IP Camera8_davidiv_20240 91112322320240911123301_1888784», та його розкадровки, швидкість автомобіля «МІТЦУБІШІ Л200» р.н. НОМЕР_5 , згідно його довжини 5,0м враховуючи момент проїзду його правої передньої частини стійки камери зовнішнього розташованої в конструкці АЗС в полі зору відеоспостереження і до проїзду тої самої стійки розташованої в конструкції АЗС правої задньої частини автомобіля «МІТЦУБІШІ Л200 д.н.з. НОМЕР_5 становила біля 112,5 км/год.

2. З урахуванням вищенаведеного, час руху автомобіля SUBARU FORESTER держ. номер НОМЕР_6 , що пройшов з вказаного моменту до зіткнення становив 1,16 секунди.

3. Відповідно до проведених вище розрахунків, зупинний шлях автомобіля «Мітцубісі Л200»р.н. DV6IJFJ (іноземна реєстрація) під керуванням ОСОБА_6 враховуючи те, що з вихідних даних, на момент ДТП асфальтове покриття дороги було мокрим(падав дош), становив 42,4...37,3 м

4. Відповідно до проведених вище розрахунків, як вбачається із наданих вихідних даних, технічна можливість уникнути даної ДТП у водія автомобіля «МІТЦУБІШІ Л200» д/н НОМЕР_5 ОСОБА_6 при виконанням ним вимог п. 12.3, п. 12.4, ПДР України, була відсутня.

5. В даній дорожній ситуації водій автомобіля SUBARU FORESTER н.з. НОМЕР_7 ОСОБА_12 виконуючи маневр лівого повороту з правої смуги, повинен був відповідно до вимог п.10.1, 10.4Правил дорожнього руху України впевнитись в безпеці виконання маневру і дати дорогу транспортним засобам що рухались позаду в попутному напрямку по лівій смузі.

В даній дорожній ситуації водій автомобіля «МІТЦУБІШІ Л200» р.н. НОМЕР_5 ОСОБА_6 повинен був відповідно до вимог п.12.4 ПДР України рухатись в населеному пункті із швидкістю не більше 50км/год., що дозволено на даній ділянці дороги, а при виникненні небезпеки, повинен був відповідно до вимог п.12.3 ПДР України своєчасно прийняти заходи гальмування аж до зупинки керованого ним транспортного засобу.

Враховуючи вище проведені дослідження можна зробити висновки про, що при заданих вихідних даних причиною настання даної ДТП, з технічної точки зору, є аварійно-небезпечні дії водія автомобіля «SUBARU FORESTER» н.з. НОМЕР_7 ОСОБА_12 , які згідно з наданими вихідними даними, невідповідали вимогам п.10.1, п. 10.4ПДР України.

Дослідивши вказані висновки експертів, колегією суддів встановлено різний підхід щодо вибору судовими експертами конкретних табличних значень для проведення розрахунків.

Колегія суддів зазначає, що висновок експерта №КСЕ-19/114-24/23479 від 21.11.2024 узгоджується з іншими доказами у кримінальному провадженні, зокрема з матеріалами огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схемою місця події, відеозаписами з камер зовнішнього спостереження та механізмом зіткнення транспортних засобів, встановленим висновком експерта №СЕ-19/114-24/23477 від 06.11.2024.

Натомість висновок експерта №3766-Е не спростовує встановленого перевищення швидкості руху автомобіля «Mitsubishi L200» та не виключає причинного зв`язку між порушенням ОСОБА_6 вимог п.12.4 Правил дорожнього руху України і настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Доводи сторони захисту про неправильне визначення експертами моменту виникнення небезпеки для руху колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі спростовуються дослідженим відеозаписом дорожньо-транспортної пригоди, розкадруванням відеозапису, покладеним в основу висновку експерта №КСЕ-19/114-24/23479, а також сукупністю інших доказів, досліджених судом.

Сам по собі факт незгоди сторони захисту з визначеним експертом моментом виникнення небезпеки не свідчить про недопустимість чи недостовірність відповідного висновку експерта.

При апеляційному розгляді захисником клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи заявлено не було, при цьому, на переконання колегії суддів, наявні у кримінальному провадженні висновки експертів, які були безпосередньо досліджені судом апеляційної інстанції, містять достатні вихідні дані для перевірки доводів сторони захисту, а суперечності між ними стосуються переважно оцінки окремих вихідних даних та методики проведення розрахунків, що саме по собі не свідчить про неповноту чи недопустимість висновку експерта №КСЕ-19/114-24/23479.

Оцінюючи висновок експерта від 27 жовтня 2025 року №3766-Е у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні, колегія суддів враховує, що сам по собі вказаний висновок не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин щодо порушення ОСОБА_6 вимог п.12.4 Правил дорожнього руху України та причинного зв`язку між допущеним перевищенням швидкості і настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначений висновок ґрунтується на іншому підході до визначення окремих вихідних даних та фактично містить оцінку можливості уникнення зіткнення переважно шляхом повної зупинки транспортного засобу. Зі змісту висновку експерта №3766-Е убачається, що у ньому не досліджено зміну розвитку дорожньої ситуації у випадку руху автомобіля «Mitsubishi L200» із дозволеною швидкістю, зокрема не проведено аналізу можливості виходу автомобіля «Subaru Forester» за межі траєкторії руху автомобіля обвинуваченого у разі своєчасного зниження швидкості, не визначено швидкість руху автомобіля «Subaru Forester», а також не встановлено відстань, яку останній міг би додатково подолати до моменту потенційного зіткнення за умови дотримання водієм «Mitsubishi L200» вимог п.12.4 Правил дорожнього руху України.

Вказані обставини мають істотне значення для встановлення причинного зв`язку між перевищенням ОСОБА_6 дозволеної швидкості руху та настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Водночас із висновку експерта №КСЕ-19/114-24/23479 від 21.11.2024 прямо вбачається, що при русі автомобіля «Mitsubishi L200» із дозволеною швидкістю 50 км/год водій мав технічну можливість уникнути зіткнення, проте швидкість руху такого становила 108-117 км/год, а відтак невідповідність дій ОСОБА_6 вимогам п.12.4 Правил дорожнього руху України перебувала у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Сам по собі факт можливої наявності порушень Правил дорожнього руху також у діях водія автомобіля «Subaru Forester» не виключає кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , оскільки встановлене істотне перевищення ним дозволеної швидкості перебувало у прямому причинному зв`язку з неможливістю уникнення зіткнення та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого.

За таких обставин колегія суддів оцінює висновок експерта №3766-Е у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні та не вбачає підстав ставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 .

Оцінивши наведені докази у їх сукупності та взаємозв`язку відповідно до вимог ст.94 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що саме істотне перевищення ОСОБА_6 дозволеної швидкості руху у межах населеного пункту перебувало у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у вигляді смерті потерпілого.

Під час нового апеляційного розгляду стороні захисту було забезпечено можливість надати та обґрунтувати докази на підтвердження своєї позиції, а поданий стороною захисту висновок експерта безпосередньо досліджений судом апеляційної інстанції.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора та представника потерпілої ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 щодо невідповідності призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного.

Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоча і призначене в межах санкції відповідної статті закону України про кримінальну відповідальність, однак за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно відповідати характеру вчиненого кримінального правопорушення, ступеню його суспільної небезпечності та даним про особу винного.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що, призначаючи покарання, суди у кожному конкретному випадку повинні суворо дотримуватись вимог кримінального закону та враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. При цьому покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Згідно з положеннями ст.75 КК України, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к зазначила, що визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд дискреційними повноваженнями щодо вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності — призначення покарання або звільнення від його відбування. Така діяльність потребує врахування конкретних обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про покарання.

Отже, застосування положень ст.75 КК України є правом суду, яке реалізується лише у випадку, якщо з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи суд дійде обґрунтованого висновку про можливість виправлення особи без реального відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях, зокрема у справі «Довженко проти України», наголошував на необхідності належного визначення меж та способу реалізації судового розсуду відповідно до принципу верховенства права, що забезпечується, зокрема, належним мотивуванням прийнятого рішення.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 у повній мірі не дотримався наведених вимог закону.

Як убачається зі змісту оскарженого вироку, призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, характер вчиненого діяння, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім цього, суд врахував позицію потерпілої ОСОБА_9 , яка зазначала, що після дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений з нею не контактував, вибачень не просив та жалю з приводу вчиненого не висловив, у зв`язку з чим просила призначити йому суворе покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства.

За результатами судового розгляду ОСОБА_6 було призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

Водночас, відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням повинно бути належним чином мотивоване.

Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не навів достатніх та переконливих мотивів, з яких дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування покарання.

Вирішуючи питання про застосування положень ст.75 КК України, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що хоча інкриміноване кримінальне правопорушення і є необережним, однак відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а його наслідком стала смерть людини — потерпілого ОСОБА_12 .

Тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними та не можуть бути компенсовані у будь-який спосіб.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки особі обвинуваченого, який, незважаючи на доведеність його вини належними та допустимими доказами, вини не визнав, свою причетність до вчинення кримінального правопорушення заперечував, наполягав на відсутності у своїх діях порушень Правил дорожнього руху, які перебували б у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, вибачень потерпілій стороні не висловив та жодних заходів для відшкодування завданої шкоди не вжив.

Такі обставини свідчать про відсутність критичного ставлення обвинуваченого до власної поведінки та не дають підстав для висновку про можливість його виправлення без реального відбування покарання.

За наведених обставин проходження ОСОБА_6 військової служби, у тому числі в зоні бойових дій, саме по собі не може визнаватися достатньою підставою для застосування до нього положень ст.75 КК України та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Також суд першої інстанції не врахував, що порушення правил дорожнього руху, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди та смерті потерпілого, ОСОБА_6 вчинив не під час виконання бойових чи службових завдань, а керуючи транспортним засобом у власних цілях на території Львівської області.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що складовою принципу справедливості є відповідність покарання тяжкості вчиненого злочину та особі винного, а покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із характером та обставинами вчиненого діяння.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що застосування судом першої інстанції до ОСОБА_6 положень ст.75 КК України за відсутності достатніх правових підстав призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а призначене покарання є явно несправедливим через м`якість та недостатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства.

Призначаючи покарання відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, конкретні обставини його вчинення, характер допущених порушень Правил дорожнього руху, тяжкість наслідків, дані про особу винного, який вини не визнав, не розкаявся, заходів до відшкодування шкоди не вжив, позитивно характеризується за місцем служби, є військовослужбовцем — молодшим сержантом, водієм-електриком механізованого батальйону військової частини НОМЕР_4 , на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, а також позицію потерпілої сторони.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України у виді реального позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами.

На думку суду апеляційної інстанції, саме таке покарання буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.

За таких обставин апеляційна скарга прокурора ОСОБА_7 з доповненнями та апеляційна скарга представника потерпілої ОСОБА_9 — адвоката ОСОБА_10 підлягають частковому задоволенню, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 — адвоката ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання на підставі п.4 ч.1 ст.409 КПК України — скасувати з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 413, 420, 426, ч.15 ст.615 КПК України, колегія суддів,

ухвалила:

апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_8 – залишити без задоволення

Апеляційні скарги прокурора ОСОБА_7 з доповненнями та представника потерпілої ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 – задовольнити частково.

Вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання та застосування ст. 75, 76 КК України - скасувати.

Постановити новий вирок у частині призначення покарання, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 ( три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4