Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №602/1210/25 — Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/1210/25

Провадження № 3/602/26/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2026 р. Суддя Лановецького районного суду Тернопільської області Радосюк А.В., розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції №1 (м.Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не притягувався до адміністративної відповідальності -

за 1 ст.130 КУпроАП,

в с т а н о в и в :

До провадження Лановецького районного суду Тернопільської області надійшов матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ознаками складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпроАП.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 534181 від 07.12.2025 року вбачається, що 07.12.2025 року о 15 год. 40 хв. в с.Борщівка по вул. Польовій Кременецького району Тернопільської області водій ОСОБА_1 керував трактором колісним ЮМЗ-6 н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився зі згоди водія у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест 6820, на табло якого висвітлив показник 0,88 1,79 ‰. З результатом згідний, від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив п.2.9.а ПДР.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вини у вчиненні правопорушення не визнав, вважає, що протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки зупинка трактора, яким він керував була незаконною, він не порушував правил дорожнього руху, у зв`язку із чим усі наступні вимоги працівників поліції він не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , якому інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпроАП, суд вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях останнього, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, статтею 35 Закону України Про Національну поліцію передбачено вичерпний перелік підстав, за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби. Даний перелік, зокрема, передбачає :1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Як слідує з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6299093 від 07.12.2025 року, на ОСОБА_1 поліцейським ВП №1 (м.Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області Батенчук А.М. накладено адміністративне стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП, за те що він керуючи трактором колісним не пред`явив посвідчення тракториста машиніста та реєстраційний документ на транспортний засіб.

Проте, вказане порушення не могло бути причиною зупинки трактора колісного під керуванням ОСОБА_1 , оскільки його встановили працівники поліції під час перевірки документів вже після зупинки транспортного засобу.

Тобто працівниками поліції належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 вимог ПДР України, які стали причиною для зупинки керованого ним транспортного засобу.

Враховуючи наведене, правомірність зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок якої був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, є необґрунтованими за відсутності належних та допустимих доказів вчинення адміністративного правопорушення, що передувало складенню протоколу за ч.1 ст.130 КУпАП тобто було причиною зупинки транспортного засобу під його керуванням.

Відповідно до широкого розуміння доктрини «плодів отруєного дерева» будь-яке винне порушення поліцейськими конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв`язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, тягне втрату останніми юридичної сили. Тобто, це означає безумовну недопустимість доказів при будь-якому порушенні встановленого порядку збирання доказів незалежно від характеру і ступеня.

У вузькому сенсі доктрина «плодів отруєного дерева» зводиться до заборони використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими.

Статтями 3,8 Конституції України проголошено, що людина, її права і свободи людини та їх гарантії визнаються в Україні найвищою цінністю, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50- 55 Рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України та п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997р. №7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, які повинні визнаватися недопустимими.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Враховуючи те, що працівниками поліції належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 вимог ПДР України, які стали причиною для зупинки керованого ним транспортного засобу, тому всі подальші зібрані матеріали по справі про притягнення ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП є недопустимими доказами.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка має бути підтверджена належними доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

При цьому, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні «Гайдашевський проти України» від 06.02.2025 ЄСПЛ установив, що здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського суду з прав людини. За змістом ч. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосовування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своєму рішенні у справі Аллене де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. У рішенні Маліж проти Франції від 23 вересня 1998 року Європейський суд з прав людини визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення. Європейський суд з прав людини підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі Коробов проти України Європейський суд з прав людини висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, суд вважає, що провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КпАП слід закрити, за відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Вказаний висновок у даній справі узгоджується із висновком, викладеним Тернопільським апеляційним судом у постанові від 26 березня 2026 року у справі №602/1126/25.

На підставі наведеного, керуючись ст. 130, 247, 251, 252, 266, 280, 283, 284 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпроАП - закрити, на підставі п.1 ст.247 КУпроАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду через Лановецький районний суд, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: А. РАДОСЮК