Вирок від 21 травня 2026 р. у справі №462/4243/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4243/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючого судді ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному провадженні обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження у кримінальному провадженні № 12026142380000080, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 березня 2026 року, про обвинувачення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Львова, українки, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої, востаннє вироком Галицького районного суду м. Львова за ч. 1 ст. 125 КК України, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України,

встановив:

ОСОБА_2 , 28 лютого 2026 року, близько 06 години 35 хвилин, перебуваючи у приміщенні готелю «LEV Lifestyle Hotel», який знаходиться за адресою: м. Львів вул. Шевченка буд. 73а, на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілою ОСОБА_3 , маючи умисел на заподіяння шкоди здоров`ю, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи цілеспрямовано, незаконно, з метою завдання тілесних ушкоджень, умисно нанесла потерпілій ОСОБА_3 один удар кулаком правої руки та один удар кулаком лівої руки у праву ділянку обличчя, від яких остання втратила рівновагу та впала на підлогу, після чого ОСОБА_2 нанесла потерпілій один удар правою ногою в ділянку обличчя та один удар правою ногою в ділянку лівого стегна. В подальшому, ОСОБА_2 продовжуючи свій умисел на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, схопила її обома руками за волосся, притиснула обличчям до підлоги та нанесла два удари кулаком правої руки по спині. Після того як потерпіла піднялася, ОСОБА_2 нанесла ще один удар лівою рукою в обличчя, після чого потерпіла знову втратила рівновагу та впала на підлогу, а ОСОБА_2 нанесла їй один удар правою ногою в ділянку обличчя. Своїми діями ОСОБА_2 спричинила потерпілій ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці правого ока, на правій щоці, на нижній губі, на лівому плечі, на грудях справа, на спині зліва, на лівому і правому стегнах, в ділянці правого ліктьового суглобу, на спині зліва, в ділянці лівого гомілково-ступеневого суглобу, які відносяться до легкого ступеня тяжкості.

Такі дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026142380000080 від 01.03.2026 року відносно ОСОБА_2 надійшов до суду у порядку ст. 302 КПК України, з клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному провадженні, без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положеннями ч. ч. 2 та 3 ст. 381 КПК України передбачено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному КПК України, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Зі змісту заяви обвинуваченої ОСОБА_2 , складеної у присутності захисника – адвоката ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_2 беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, погоджується із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлена з обмеженням права апеляційного оскарження, згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України, та добровільно надала свою згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без її участі.

Потерпіла ОСОБА_3 під час досудового розслідування теж надала заяву, в якій зазначила, що згодна із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлена з обмеженням права на апеляційне оскарження та не заперечила щодо розгляду обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні.

Суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, подала заяву, в якій не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згідна з розглядом обвинувального акта у спрощеному порядку без її участі, беручи до уваги відсутність сумнівів в добровільності такої позиції обвинуваченої, з урахуванням клопотань інших учасників судового провадження, суд дійшов висновку про розгляд обвинувального акта без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 381 КПК України.

При цьому у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося.

Вивчивши обвинувальний акт, долучені до нього додатки, дослідивши зібрані досудовим розслідуванням у справі докази в їхній сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії обвинуваченої ОСОБА_2 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки вона своїми умисними діями заподіяла потерпілій ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження.

Органом досудового розслідування встановлено обставини вчинення кримінального правопорушення (проступку), які підтверджують обставини, встановлені судом.

ОСОБА_5 у поданій заяві зазначені обставини не оспорює, вважає, що органом досудового розслідування вони встановлені в повному обсязі, свою вину у вчиненні вказаного кримінального проступку беззастережно визнає в повному обсязі, її позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що під час розгляду обвинувального акту підтверджено факт скоєння ОСОБА_2 кримінального проступку, дії обвинуваченої вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченій суд враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає її щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_2 , суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до проступку, обставини, що пом`якшують покарання, зокрема щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання та особу обвинуваченої, яка на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, раніше судима, востаннє вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.09.2025 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу, судимість якої не знята та не погашена у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає за можливе призначення обвинуваченій ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт. На думку суду, саме такий вид покарання буде необхідним та достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, сприятиме її вихованню в дусі дотримання законів України, поваги до прав та інтересів інших осіб.

Водночас, згідно з вироком Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2025 року, ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 30 (тридцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень.

Окрім цього, згідно з вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.09.2025 року, ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Відповідно до відповіді Галицького районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області, засуджена вироком Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2025 року та вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.09.2025 року ОСОБА_2 штрафи не сплатила, покарання не відбула. Таким чином відомостей про те, що на час постановлення даного вироку попередні вироки обвинуваченою виконано в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Відтак, оскільки ОСОБА_2 покарання за попередніми вироками не відбула, зазначене невідбуте покарання підлягає приєднанню на підставі ст. 71 КК України, за правилами, передбаченими ст. 72 КК України.

Відповідно ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в абз. 1 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбуття основного покарання чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також, коли новий злочин вчинено після оголошення вироку, але до набрання ним законної сили. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню.

Вищевказана позиція щодо призначення покарання за сукупністю вироків висловлена також і в постановах Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.06.2018 року у справі № 511/37/16-к та від 14.07.2021 року у справі № 443/806/19.

Згідно ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Відповідно до позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 243/2528/19, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключає можливість застосування положень ст. ст. 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказує про необхідність такого застосування. У той же час ч. 3 ст. 72 КК України передбачає не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складання цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_2 після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання за ним вчинила нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, то при призначенні остаточного покарання суд призначає остаточне покарання з урахуванням ст. ст. 71, 72 КК України.

Питання щодо речових доказів вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід ОСОБА_2 не обирався, клопотань про обрання запобіжного заходу не заявлялося.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369, 370, 374, 376, 381, 382 КПК України, ст. 50, 53, 65, 71, 72, ч. 1 ст. 125 КК України суд-

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити покарання у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, повністю приєднати не відбуте покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2025 року, яким ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 30 (тридцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень та вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.09.2025 року, яким ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень та за сукупністю вироків призначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді:

- громадських робіт на строк 200 (двісті) годин;

- шрафу в розмірі 30 (тридцять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень 00 копійок.

- штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесяти) гривень.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2025 року у виді штрафу у розмірі 510 гривень та вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.09.2025 року у виді штрафу 850 гривень – виконувати самостійно.

Речові докази, а саме DVD-R диск з відеозаписом з камер спостереження від 28.02.2026 року із готелю «LEV Lifestyle Hotel», який знаходиться за адресою: м. Львів вул. Шевченка буд. 73а – залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Вирок за результатами розгляду обвинувального акту щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. ст. 381, 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Апеляційна скарга може бути подана на вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку спрощеного провадження, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_1