Вирок від 21 травня 2026 р. у справі №336/9556/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/9556/25

Номер провадження: 1-кп/336/678/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

адвоката – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024041340000768 від 12.06.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який має вищу освіту, одруженого, не має на утримані малолітніх та неповнолітніх дітей, не працевлаштованого, який має інвалідність 2 групи з дитинства, зареєстрованого та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , при невстановлених обставинах, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на незаконне носіння, зберігання та придбання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, в порушення вимог Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 12 жовтня 1992 року № 576 та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної та холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, незаконно придбав: предмет схожий на автомат «АКС-74», який з метою подальшого незаконного зберігання взяв із собою. Після цього, ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на носіння та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, незаконно зберігаючи вищезазначений автомат при собі, переніс його до свого місця мешкання, а саме до будинку АДРЕСА_1 , де зберігав його у приміщенні кімнати.

В подальшому, 14.01.2025, приблизно о 06 годині 43 хвилин, в ході проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 , у присутності понятих ОСОБА_4 видав співробітникам поліції автомат «АКС-74» з номером НОМЕР_1 , який перебував у приміщенні кімнати вказаного помешкання, який згідно з висновком судової експертизи Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/104-25/4444-БЛ від 29.01.2025 являється вогнепальною зброєю - 5,45-мм автоматом Калашникова з прикладом, що складається «АКС-74» № НОМЕР_1 , 1979 року виготовлення, виготовлений промисловим способом, та придатний до стрільби, який ОСОБА_4 зберігав без передбаченого законом дозволу.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у пред`явленому обвинуваченні. Суду пояснив, що 14 лютого 2025 року до нього додому за місцем мешкання АДРЕСА_1 , прийшли працівники поліції з обшуком. Під час обшуку ними було вилучено автомат «АКС-74». Вказану зброю він знайшов у листопаді 2024 року під час прогулянки між гаражами нижче вул. Бочарова у м.Запоріжжя, де знаходиться пункт збору вторинного металу. Побачивши автомат «АКС-74» він вирішив забрати додому у свою колекцію та відремонтувати, оскільки автомат був у непрацюючому стані. Обвинувачений хотів відремонтувати автомат щоб він знаходився у його колекції зброї як макет. Він не підозрював, що вказаний автомат є вогнепальною зброєю. У автомата був зігнути ствол, зігнута рама, автомат був іржавий. Обвинувачений його відремонтував, пофарбував у чорний колір та залишив вдома як сувенір. Також пояснив, що він з самого дитинства захоплюється зброєю, тому йому цікаво було залишити як сувенір автомат «АКС-74». Розуміє, що його дії незаконні, просив суд суворо не карати, висновки зробив.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідженням експертиз.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.1 ст.263 КК України, як незаконне носіння, зберігання та придбання вогнепальної зброї, без передбаченого законом дозволу.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Згідно класифікації, передбаченої ст.12 КК України, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин.

Обставинами, яка згідно зі ст.66 КК України пом`якшують покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставини, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлені.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він раніше не судимий, одружений, офіційно не працевлаштований, має інвалідність 2 групи з дитинства, має зареєстроване та постійне місце проживання, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Окрім вище викладеного, при призначенні покарання, суд також бере до уваги думку прокурора, який вважав за можливе призначити мінімальне покарання із застосуванням положення ст. 75,76 КК України, ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні злочину визнав у повному обсязі та усвідомив неправомірність своїх дій, щиро розкаявся у вчиненому.

Враховуючи сукупність наведених обставин справи, та дотримуючись принципів законності, справедливості, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, роль у скоєному кримінальному правопорушенні та поведінку до і після вчинення такої, враховуючи, що за приписами ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, суд, вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів призначити покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк у межах санкції статті Кримінального кодексу України без реального відбування покарання, але в умовах застосування до нього вимог ст. 75 КК України, шляхом звільнення його від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, тобто з іспитовим строком, та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначене судом покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, і захистом інтересів потерпілого.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Дана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року), де зазначено, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13.12.2016) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11.07.2019) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Дане покарання, на думку суду, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, та попередження вчинення ним кримінальних правопорушень, та відповідає принципам рівних можливостей та справедливого судового розгляду, встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

В судових дебатах захисник клопотала під час призначення покарання обвинуваченому застосувати положення статті 69 КК України, посилаючись на той факт, що ОСОБА_4 є інвалідом 2 групи з дитинства, вину визнав, розкаявся у скоєному. А тому вважала, що є всі підстави призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено законом, а саме у вигляді штрафу.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника, додавши, що йому необхідно виїжджати за кордон до родичів, а, якщо суд призначить покарання із застосуванням положень ст. 75,76 КК України, він це зробити не зможе.

Заслухавши пояснення захисника та обвинуваченого, суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України, виходячи з наступного.

Так, дійсно, в судовому засіданні встановлено та підтверджено відповідними довідками, що обвинувачений ОСОБА_4 має 2 групу інвалідності з дитинства.

Разом з тим, суд наголошує, що для застосування судом положень ст. 69 КК повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим. Законодавець надав дискреційні повноваження судам при призначенні покарання, а також при визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак така дискреція діє лише в межах, установлених законом.

Під час застосування ст. 69 КК необхідно не лише встановити наявність двох і більше пом`якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виняткових випадках.

Проте доводи захисника та обвинуваченого не містять таких підстав. Посилання на той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 є інвалідом 2 групи з дитинства та той факт, що останній визнав свою вину у скоєному не є виключними обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Витрати, пов`язані із залученням стороною обвинувачення експерта спеціалізованої державної установи, в порядку ст.124 КПК України, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 65 КК України, ст.ст. 100, 349, 368 - 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року не вчинить нового кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід до набрання вироком суду законної сили ОСОБА_4 , не обирати.

Стягнути з ОСОБА_4 витрати на проведення експертизи на загальну суму 9 932,80грн.

Речові докази: макет пістолету-кулемету зразка 1941 року системи Шпагіна (ППШ) № НОМЕР_2 , який був вилучений під час обшуку у ОСОБА_4 , повернути власнику; вогнепальну зброю – 5,45 мм автомат Калашникова з прикладом, що складається «АКС-74», № НОМЕР_1 , 1979 року виготовлення, знищити.

На вирок може бути подана апеляційна скарга, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_6