Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №583/1713/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/1713/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Семенова О. С.

Номер провадження 33/816/1207/26 Суддя-доповідач Клімашевська І. В.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Клімашевська І.В., з участю секретаря – Кислої Ю.М., в присутності захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – адвоката Савочки А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Савочки Андрія Миколайовича на постанову судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 квітня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,-

У С Т А Н О В И Л А:

Постановою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 квітня 2026 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП і на нього було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік за те, що він 16 березня 2026 року о 10 годині 22 хвилини в м. Охтирці Сумської області на вул. Київській, 166 керував транспортним засобом автомобілем «Ауді», державний номерний знак - НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився в медичному закладі Охтирської ЦРЛ, висновок № 34 від 18 березня 2026 року. Своїми діями порушив п. 2.9а Правил дорожнього руху України.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 - адвокат Савочка А.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 квітня 2026 року, а провадження у справі – закрити за відсутністю в діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказував, що у працівників поліції взагалі не було підстав для зупинки транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_1 . До того ж, ними було порушено процедуру направлення водія на огляд до медичного закладу, в матеріалах справи відсутнє направлення особи для огляду, а факт його наявності є припущеннями та не може бути покладений в основу притягнення ОСОБА_1 до відповідальності. Висновки суду є відверто протиправними, адже таке направлення має бути обов`язково наявне в матеріалах справи, у вказаному направленні мають бути, окрім іншого, перелічені ознаки, які дають підстави вважати, що особа перебуває в стані сп`яніння. Висновок лікаря щодо результатів медичного огляду є недійсним, адже він не був складений у присутності поліцейського безпосередньо після огляду, другий його примірник не був вручений ОСОБА_1 та він не був йому оголошений в присутності поліцейського. Протокол, наданий суду, не відповідає вимогам ч.2 ст. 254 КУпАП, оскільки його було складено уповноваженою особою пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, яка вчинила таке правопорушення і відсутні підстави вважати, що у працівників поліції були поважні причини для складання протоколу через такий значний проміжок часу. Апелянт наголошував, що відеозаписи, які долучені до матеріалів справи, є неналежними доказами, вони не є безперервними, а є безсистемними та неузгодженими між собою.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи захисника на підтримку поданої ним апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення в межах поданої захисником апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що розглядаючи вказану справу, суддя суду першої інстанції дотримався вимог вищезазначеного закону та дійшов вірного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що факт вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення, суддею суду першої інстанції було встановлено з врахуванням наявних у матеріалах справи доказів, а саме, протоколу про адміністративне правопорушення, відеозаписів, які було долучено працівниками поліції до складених матеріалів, висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп`яніння.

Вказані докази зібрані у передбаченому законом порядку і обставин, за яких можливо було б дійти висновку про їх неналежність чи недопустимість, апеляційним судом не встановлено.

При цьому, даними відеозапису підтверджується те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що після зупинки транспортного засобу у ОСОБА_1 працівники поліції виявили ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим і запропонували останньому пройти огляд на стан сп`яніння, а за результатами проведеного огляду у закладі охорони здоров`я було встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння.

Що стосується доводів апеляційної скарги про безпідставність зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , то апеляційний суд зауважує, що вказані заперечення були предметом розгляду судді суду першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка в мотивах ухваленого рішення із зазначенням того, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , рухався 16.03.2026 поза межами міста без увімкненого світла фар, що є порушення ПДР. Коли ОСОБА_1 зупиняли другий раз (01.04.2026), то вказана обставина була викликана необхідністю складання відносно нього відповідних адміністративних матеріалів.

Апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками місцевого суду і також звертає увагу на те, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як вбачається з матеріалів судового провадження дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством апелянтом чи особою, яка притягалась до адміністративної відповідальності не оскаржувалися. Будь-яких об`єктивних даних про те, що ОСОБА_1 було зупинено безпідставно, матеріали справи не містять. Те, що поліцейські не притягнули ОСОБА_1 до відповідальності за ті порушення, які стали причиною зупинки його транспортного засобу, не дає підстав стверджувати про те, що зупинка була безпідставною.

Отже, твердження про безпідставність зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 не відповідають дійсності та є суб`єктивними, тому не можуть розглядатись як підстави для скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження по справі.

До того ж, апеляційний суд зауважує, що у даному випадку для визнання винуватості ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП ключовим є не обставини зупинки транспортного засобу, а те, що він, порушуючи п.2.9.а ПДР керував транспортним засобом, перебуваючи у стані сп`яніння, що підтверджується відповідними доказами.

Окрім того, захисник наголошував, що була порушена процедура направлення водія на огляд до медичного закладу, саме направлення в матеріалах справи відсутнє, а висновок суду є протиправним, адже саме у направленні, мають бути перелічені ознаки, які б давали підстави вважати, що особа перебуває у стані сп`яніння. З цього приводу слід зазначити наступне.

Направлення, форма якого встановлена Додатком 1 до пункту 8 розділу ІІ Інструкції, є офіційним процесуальним документом, який складається поліцейським у разі відмови водія від огляду на місці зупинки чи незгоди з результатами проведеного на місці зупинки транспортного засобу огляду. Він є підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров`я.

При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, під час розгляду судом матеріалів складених за фактом керування транспортним засобом в стані сп`яніння, таке направлення не має вирішального значення.

У даному випадку, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, а пройшов огляд у медичному закладі, то таке направлення і зазначені в ньому відомості лише підтверджують факт проходження процедури огляду у закладі охорони здоров`я, що і без такого документу ніким не оспорюється.

Більше того, факт того, що ОСОБА_1 був доставлений у медичний заклад і там проведений його огляд підтверджується відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, які відразу після того, як ОСОБА_1 відмовився пройти огляд на місці зупинки, повезли останнього для проведення огляду у медичний заклад.

Окрім того, слід зазначити, що факт невручення ОСОБА_1 копії направлення було викликано тим, що відповідне направлення надається поліцейським уповноваженій особі закладу охорони здоров`я (лікарю) і у даному конкретному випадку таке направлення дійсно було видано працівниками поліції закладу охорони здоров`я, що підтверджується відеозаписом, з якого вбачається, що працівники поліції, зайшовши до медичного закладу, одразу віддають його медичній сестрі і кажуть, що привезли людину для проходження огляду.

Щодо того, що ознаки сп`яніння мають бути зазначені в направленні, а за відсутні такого в матеріалах справи, відсутні підстави вважати, що особа взагалі перебувала у стані сп`яніння та підлягала огляду, то слід зазначити, що про наявність у працівника поліції обґрунтованих та об`єктивних підстав вважати, що водій ОСОБА_1 підлягав огляду на стан сп`яніння, свідчили ознаки, що відповідають приписам п. 2-4 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», зокрема, наявний запах алкоголю з порожнини рота, а питання встановлення наявності (чи відсутності) ознак стану сп`яніння, які є підставами для проведення огляду водія т/з, відноситься виключно до компетенції поліцейського. У даному випадку, як вбачається з відеозапису, ознаки алкогольного сп`яніння поліцейський зазначає ОСОБА_1 , після чого і пропонує пройти процедуру огляду на місці зупинки транспортного засобу. Подальша процедура проведення огляду в медичному закладу також зафіксована на відеозаписі, який долучений до матеріалів справи.

За таких обставин, безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо порушення процедури направлення водія на огляд до медичного закладу.

Також в апеляційній скарзі захисник посилався на те, що висновок Охтирської ЦРЛ від 18.03.2026 є недопустимим доказом, а сама процедура проведена з порушенням вимог Інструкції, так як він не був складений у присутності поліцейського, другий його примірник не було вручено поліцейським безпосередньо ОСОБА_1 , а отриманий ним висновок було отримано з власної ініціативи.

Надаючи оцінку вказаним доводам, апеляційний суд приходить до висновку, що такі доводи апелянта не можуть розглядатись судом як правова підстава для висновку про порушення проведення процедури огляду на стан сп`яніння водія в закладі охорони здоров`я, адже складання висновку і вручення його копії обов`язково в присутності поліцейського, не передбачено чинним законодавством, а з дослідженого відеозапису вбачається, що процедура проведення огляду відбувалась повністю в присутності поліцейського, який доставив ОСОБА_1 до такого медичного закладу.

Окрім того, суд не може взяти до уваги позицію сторони захисту про необхідність визнання недопустимим доказом протоколу, через те, що він не відповідає вимогам ч.2 ст. 254 КУпАП, оскільки його було складено пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, яка вчинила таке правопорушення, з огляду на наступне.

Так, відповідно до вимог ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Дослідивши наданий суду протокол, можна зробити висновок, що його оформлення повністю відповідає вимогам, які пред`являються до його складання, він містить всі обов`язкові елементи. Щодо того, що він складений поза межами 24 годин, то слід зазначити, що вказана обставина викликана тим, що ОСОБА_1 , окрім клінічного обстеження лікарем, було здано біосердовище - сечу.

Так, після отримання результатів лабораторного дослідження сечі, лікарем 18.03.2026 складено Висновок щодо результатів медичного огляду.

Отже, саме проведення лабораторних досліджень з біосередовищем об`єктивно завадило працівникам поліції скласти протокол у термін, який визначений ст. 254 КУпАП, водночас, в даному випадку порушення цих термінів не спростовує факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП, не є підставою для визнання протоколу неналежним чи недопустимим доказом, а також - для закриття провадження в цій справі.

Крім того, апелянт зазначав, що долучені до матеріалів справи відеозаписи не є безперервними. Вони є безсистемними та неузгодженими між собою, проміжок між ними становить 15 діб, за таких обставин ставиться під сумнів законність проведеного поліцейськими огляду та позбавляє можливості об`єктивно перевірити обставини, пов`язані з виявленням та фіксацією адміністративного правопорушення.

На вказане, апеляційний суд зазначає, що ст. 251 КУпАП, передбачено те, що доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно пунктів 4, 5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Розділом ІІІ вищевказаної Інструкції передбачено порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах, а саме: відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

Слід зазначити, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа – його відображення, якому надається таке саме значення, як документу. При цьому, матеріальний носій – лише спосіб збереження інформації.

Крім того, доводи апеляційної скарги про недопустимість вказаних вище відеозаписів через їх не безперервність не заслуговують на увагу, оскільки КУпАП не містить будь-яких заборон з цього приводу, сам відеозапис містить зафіксовані відомості про усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді, а проміжок між зафіксованими на відео відомостями у 15 діб пов`язаний, як зазначалось вище, з тим, що процедура огляду проводилась в один день, після чого необхідно було отримати результати лабораторного дослідження та висновок лікаря, а складання протоколу – в інший день після отримання висновку та зупинки водія для складання протоколу за результатами проведеного огляду.

Отже, на переконання апеляційного суду досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження та суб`єктивного ставлення, має безсторонніх характер, на такому відеозаписі зафіксовані усі ті відомості, які необхідні для оцінки дій водія на відповідність вимогам п.2.9а ПДР, а також – для оцінки обставин, передбачених диспозицією ч .1 ст.130 КУпАП. За таких обставин, суд вважає даний відеозапис належним та допустимим доказом у справі, а усі доводи апелянта з питання недопустимості цього доказу – необґрунтованими і безпідставними.

При цьому, апеляційним судом не встановлено у діях працівників поліції порушень вимог ч.2 ст. 266 КУпАП та п.п. 6, 7, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», а інших доводів , які б вказували на безпідставність складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, в апеляційній скарзі апелянтом не наведено.

Таким чином, враховуючи вказані обставини, всупереч доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстав для його скасування під час апеляційного перегляду не встановлено, а тому, постанову судді суду першої інстанції слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП України, –

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, залишити без зміни, а апеляційну скаргу адвоката Савочки Андрія Миколайовича на цю постанову – без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Сумського апеляційного судуКлімашевська І. В.