Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №592/1953/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/1953/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Титаренко В.В.

Номер провадження 33/816/1220/26 Суддя-доповідач Шинкаренко А. І.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Шинкаренко А. І. , за участі захисника Петрищева О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Суми справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Петрищева О.О. на постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП

у с т а н о в и л а:

Постановою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Судом установлено, що 26 січня 2026 року о 01 год 02 хв у м. Суми по вул. Британська, 10, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився в установленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alcotest Drager 7510», результат якого становив 0,99 проміле. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокат Петрищев О.О., подав апеляційну скаргу. У вимогах апеляційної скарги апелянт просить скасувати постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2026 року, визнати дії ОСОБА_1 такими, що вчинені у стані крайньої необхідності, та закрити провадження у справі на підставі пункту 4 статті 247 КУпАП, звільнивши останнього від адміністративної відповідальності.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації. 25 січня 2026 року, згідно з графіком, останній перебував на відпочинку. Однак о 23 год 00 хв ОСОБА_1 отримав бойове розпорядження, яке підлягало негайному виконанню та було зумовлене службовою необхідністю термінового перевезення боєкомплекту й провізії автомобільним транспортом у нічний час.

Перебуваючи у стані об`єктивної переконаності у відсутності ознак алкогольного сп`яніння та діючи виключно з метою невідкладного виконання бойового наказу, ОСОБА_1 сів за кермо транспортного засобу для слідування на визначену вогневу позицію. Під час зупинки транспортного засобу працівниками поліції ОСОБА_1 погодився на проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою технічних засобів. Згода ОСОБА_1 на проходження огляду обґрунтовується критичною необхідністю мінімізації витрат часу для максимально швидкого прибуття до місця виконання бойового наказу.

Отже, дії ОСОБА_1 були зумовлені необхідністю виконання бойового розпорядження в умовах реальної загрози. Своєчасне виконання зазначеного завдання мало критичне значення, оскільки зволікання або невиконання наказу створювало пряму небезпеку для життя і здоров`я військовослужбовців, а також ставило під загрозу належне виконання бойових завдань підрозділом у цілому.

На момент отримання бойового розпорядження ОСОБА_1 перебував у конкретній оперативній обстановці, що характеризувалася сукупністю чинників: нічним часом, дією правового режиму воєнного стану та наявністю бойового завдання, що потребувало негайного виконання. Проте вказані обставини, що мають істотне значення для об`єктивного розгляду справи, залишилися поза увагою суду першої інстанції та не отримали належної правової оцінки.

Крім того, апелянт наголошує, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння було проведено з істотним порушенням вимог, установлених ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, оскільки останній є військовослужбовцем. Недотримання цієї спеціальної процедури тягне за собою визнання результатів огляду недопустимим доказом у розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки вони отримані з порушенням закону.

У судовому засіданні особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його захисник Петрищев О.О. підтримали вимоги апеляційної скарги у повному обсязі. Посилаючись на викладені у скарзі доводи, просили постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2026 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 4 ст. 247 КУпАП у зв`язку із вчиненням ОСОБА_1 дії у стані крайньої необхідності.

Заслухавши особу, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Петрищева О.О., перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.

Так, у відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (частина 2 статті 251 КУпАП).

Висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП ґрунтується на досліджених доказах:

- протоколі про адміністративне правопорушення від 26 січня 2026 року серії ЕПР 1 № 575480;

- роздруківці з приладу «Drager Alcotest 7510» № 501 від 26 січня 2026 року, відповідно до якої рівень алкоголю у ОСОБА_1 становив 0,99 проміле;

- акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого ОСОБА_1 погодився з результатом проведеного огляду на місці зупинки транспортного засобу, про що свідчить підпис останнього;

- довідці УПП в Сумській області від 26 січня 2026 року, з якої встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 від 20 березня 2002 року.

- відеозаписах із відеореєстратора службового автомобіля та нагрудних камер працівників поліції, якими зафіксовано факт керування ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп`яніння.

Вказані докази зібрані у передбаченому законом порядку, є належними, допустимими та достатніми для ухвалення відповідного рішення. Суддя суду першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

З долучених до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписів із відеореєстратора службового автомобіля та нагрудних камер працівників поліції встановлено, що 26 січня 2026 року о 01 год 02 хв за адресою: м. Суми, вул. Британська, 10, під час дії комендантської години, встановленої на території Сумської області, працівниками поліції було зупинено автомобіль марки «Volvo», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

Під час встановлення особи водія та перевірки документів працівниками поліції було виявлено у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота.

Працівники поліції відповідно до вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу, на що останній погодився.

За результатами огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, проведеного на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічного засобу, зафіксовано показник 0,99‰ (проміле), з яким останній погодиася. Від пропозиції працівників поліції пройти медичний огляд у найближчому закладі охорони здоров`я з метою встановлення стану сп`яніння ОСОБА_1 відмовився.

Під час проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу будь-яких заперечень щодо процедури його проведення ОСОБА_1 не висловлював, що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського та відсутністю відповідних зауважень у протоколі.

Апеляційний суд приходить до висновку, що зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою, належним чином підтверджує обставини, які мають істотне значення для справи, та узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах адміністративного провадження.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з порушенням вимог статті 266-1 КУпАП, оскільки такі твердження не знайшли свого підтвердження під час дослідження матеріалів справи.

Положення ст. 266-1 КУпАП регламентують порядок проведення посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України огляду на стан сп`яніння військовослужбовців, які перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях.

Огляд на стан сп`яніння водіїв транспортних засобів, якими можуть бути й військовослужбовці, передбачений спеціальною нормою закону - ст. 266 КУпАП, відповідно до якої повноваження на проведення огляду мають лише поліцейські, а не посадові особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Так, із досліджених відеозаписів, долучених до матеріалів справи, встановлено, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 було зупинено за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана локація не відповідає маршруту та місцю виконання обов`язків військової служби, визначених для ОСОБА_1 згідно з витягом із бойового розпорядження командира БТГр « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 21 омбр № 06/1/25/2дск КСП БТГр Запсілля. Зокрема, пунктами виконання бойового завдання визначено район зосередження особового складу (3мб) — Сінне — Миропілля, який територіально не охоплює місце зупинки транспортного засобу.

Окрім цього, згідно з витягом із бойового розпорядження, виконання логістичного завдання з перевезення боєкомплектів та провізії за визначеним маршрутом мало здійснюватися автомобільним транспортом марки «Toyota Hilux», номерний знак НОМЕР_3 . Проте, як убачається з досліджених відеозаписів, ОСОБА_1 було зупинено під час керування іншим автомобілем — марки «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 , що не відповідає умовам виконання бойового завдання, визначеним у розпорядженні командира.

Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника щодо виконання ОСОБА_1 обов`язків військової служби безпосередньо під час зупинки транспортного засобу визнаються судом необґрунтованими, оскільки вони суперечать встановленим фактичним обставинам справи та спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги захисника стосовно того, що ОСОБА_1 за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, діяв у стані крайньої необхідності, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин і є гарантією правового захисту особи, яка бере участь у запобіганні шкоді правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності має місце лише за наявності реальної, безпосередньої, а не уявної загрози охоронюваним законом інтересам.

Однією з ключових умов правомірності дій у стані крайньої необхідності є неможливість усунення небезпеки іншими засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Обраний спосіб захисту повинен бути крайнім. Якщо особа має можливість уникнути небезпеки іншим шляхом, вона зобов`язана скористатися саме таким шляхом.

Крім того, шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена. Заподіяння рівнозначної або більшої шкоди не може бути виправдане посиланням на такі обставини.

Апеляційний суд зазначає, що небезпека, на яку посилається апелянт як на підставу для діи? у стані краи?ньоі? необхідності (необхідність термінового виконання бойового завдання), за даних обставин могла бути усунута іншим способом. Зокрема, шляхом передачі керування транспортним засобом іншій особі, яка не перебуває у стані сп`яніння. Даний висновок підтверджується тим фактом, що безпосередньо після оформлення адміністративних матеріалів на місце зупинки прибув інший військовослужбовець, який прийняв керування транспортним засобом.

Крім того, під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 повідомив, що лише прямує до місця виконання бойового завдання. Це свідчить про те, що на момент зупинки транспортного засобу останній ще не приступив до безпосереднього виконання поставлених йому завдань. Вказаний висновок також підтверджується невідповідністю між часом зупинки автомобіля та часом, визначеним для виконання завдання згідно з розпорядженням.

Також, згідно з витягом з бойового розпорядження командира БТГр «Сомалі», встановлено, що бойове розпорядження було підписано ще 25.01.2026 о 12 год 30 хв, що свідчить про те, що ОСОБА_1 знав, що йому вночі потрібно буде виконувати бойове завдання. Доказів на спростування даних обставин, сторона захисту не надала.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що вчинене правопорушення є умисним та суспільно небезпечним діянням, а тому воно не може вважатися таким, що вчинене у стані крайньої необхідності.

Відтак доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, є безпідставними та не заслуговують на увагу. Таку позицію захисту апеляційний суд оцінює як спосіб реалізації права на захист, спрямований на уникнення встановленої законом відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам захисника щодо перебування ОСОБА_1 у стані крайньої необхідності, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Під час апеляційного перегляду не встановлено порушень судом першої інстанції вимог статей 279, 280 КУпАП. Докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до положень ст. 252 КУпАП. Усі обставини, що мають значення для вирішення справи, судом встановлені повно, а дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Накладаючи адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , суд першої інстанції дотримався вимог статей 30, 33 КУпАП, і призначив його в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, з урахуванням даних про особу та інших обставин справи, а також того, що вчинене ним правопорушення є одним із найнебезпечніших правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху і найгрубішим порушенням порядку користування правом керування транспортними засобами та становить велику суспільну небезпеку.

Істотних порушень вимог КУпАП, які б могли стати безумовними підставами для скасування оскаржуваної постанови суду, під час розгляду даних матеріалів судом першої інстанції, апеляційним судом не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Петрищева О.О. є безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим його апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову судді суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и л а:

Постанову судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Петрищева О.О. на цю постанову - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Сумського апеляційного судуШинкаренко А. І.