Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №490/8277/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/870/2026 Справа № 490/8277/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Могила Д.І., за участі позивача та його представника адвоката Михайлової О.В., відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорна Людмила Сергіївна про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

03.10.2025 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом про визнання договору дарування недійсним, в якому просив : - Визнати недійсним договір дарування, серія та номер : 2786, виданий 12.11.2024 року видавник: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорна Людмила Сергіївна, рішення про державну реєстрацію прав та її обтяжень, індексний номер : 76046689 від 12.11.2024 року. 18:10:09, приватний нотаріус Чорна Людмила Сергіївна, Миколаївський міський нотаріальний округ, Миколаївська обл. Предметом договору дарування від 12.11.2024 року. було нерухоме майно - житловий будинок . Загальна площа (кв.м): 42,5, житлова площа (кв.м): 21,6, опис: Т-1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було укладено між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

- Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності правочину, а саме: - припинити право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на нерухоме майно - житловий будинок . Загальна площа (кв.м): 42,5, житлова площа (кв.м): 21,6, опис: Т-1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зі скасуванням рішення державного реєстратора Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорна Людмила Сергіївна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.11.2024 року.

- Визнати право власності на нерухоме майно житловий будинок. Загальна площа (кв.м): 42,5, житлова площа (кв.м): 21,6, опис: Т-1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову посилається на те, що під час перебування у шлюбі з відповідачкою він 06.04.2023 року набув права власності за договором дарування на 8/100 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Вподальшому будинку була присвоєна окрема адреса. В подальшому після укладення оспорюваного договору дарування 19.1.2024 року відносини між пожружжям різко погрішилися, дружина почала йому зраджувати і навіть завагітніла від іншого чоловіка.

Одразу після розірвання шлюбу 08.07.2025 року ОСОБА_3 , зняла його з реєстрації за вказаною адресою, чим фактично позбавила його єдиного житла. Тобто відповдіачка давно поланувала позбавити його житла, адже за оспорюваним догвором дарування він безоплатно та без будь-яких умов здійсним відчуження свого єдиного житла.

Зауважує, що ОСОБА_3 згідно інформації з відкритих джерел притягувалася джо адімінстартвиної відповідальності за ст. 172-6 КУпАП та як відповідач у цивільних справах як державний реєстратор - тобто вона вже неодноразово вводила інших людей в оману для власної вигоди.

Тобто, можна зробити висновок, що ОСОБА_3 , працюючи державним реєстратором свідомо наполягала на укладенні саме договору дарування, маючи на меті позбавити його права власності на єдине житло. При чому під час шлюбу вони домовлялися, що продадуть цей будинок, гроші роздідлять навпіл та куплять кожен собі окреме житло.

Як військовослужбовець він не обізнаний у тонкощах всіляких правочинів, тому на момент укладення догвору дарування він не розумів наслідків своїх дій та укладення такого договору - адже ОСОБА_3 , ввела його в оману як необізнаного громадянина. На той час він постійно перебував у відрядженнях, отже не мав часу та можливості вникати у суть договру, чим відповідачка і скористалася.

Посилаючи на положення ст. 229 ЦК України, просив визнанти договір дарування недійсним як такий, який вчинений в результаті введення в оману .

Відповідачем надано відзив на позов, в якому остання категорично заперечує проти заявлених позовних вимог. Ззаначає, що у період з квітня 2022 року по липень 2025 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . В зазначений період, а саме у 2023 році у неї виникла необхідність у купівлі житла. На той час вона мала арешт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на все майно (виконавче провадження №60707358 на суму 33550.19 грн), який не могла зняти з причини відсутності виконавця, який його накладав та оскільки не володіла інформацією щодо того, кому було передано зазначене виконавче провадження (між приватними виконавцями було укладено договір про заміщення). З цих причин було домовлено з позивачем, її на той час чоловіком, що реєстрація нерухомості відбудеться на його ім`я, з подальшою передачею права власності мені (після погашення боргу за виконавчим провадженням). Домовленість сумнівів не викликала. Позивач згодився бути власником саме тимчасово , оскільки, по-перше, майно було куплене за її кошт, за її же рахунок були оплачені реєстраційні послуги (обидва рази), виведення його в окрему адресу та всі подальші ремонтні роботи та оздоблення меблями та технікою; по-друге, Позивач планував ставати в чергу на житло як військовослужбовець та сам наполягав на найкоротших термінах та скорішій перереєстрації майна з його імені.

Твердження позивача, яке він заявив у судовому позові, про нібито нерозуміння ним сутності правочину та його наслідків дійсності не відповідає . Під час вчинення реєстраційних дій, обидва рази, позивач в повній мірі розумів всі обставини та умови зазначених дій. Оскільки і Відповідач, і позивач протягом всього часу, що висвітлюється у даному запереченні, перебували на військовій службі та здебільшого знаходились у зоні ведення бойових дій, здійснення будь-яких юридичних дій можливе було лише під час перебування у відпустці.

Так, восени 2023 року було припинено чинність арешту майна та скасовано заходи примусового виконання, а восени 2024 року переоформлено будинок так, як і було домовлено з позивачем.

Окремо повідомляє, наступну інформацію, яка також має значення по суті справи: Починаючи з 2024 року подружні стосунки між ними почали псуватись, з липня по жовтень вони взагалі не спілкувались, навіть в телефонному режимі. Основною причиною стало те, що вона дізналась про ігрову залежність Позивача, яка як виявилось триває роками; суми ставок в десятки тисяч гривень за раз; велику кількість боргів фізичним особам та мікро кредитів різним установам; а найголовніше– систематичну брехню їй та людям, у яких він позичав гроші. Саме з цих причин, за період нашого шлюбу, позивач постійно перебував без грошей та не лише не мав ніяких вкладів у спільний побут, а й навпаки – за час перебування у відпустках повністю утримувався за її кошт, в час перебування на службі міг вже через кілька днів після зарплати просити п`ять/десять/п`ятнадцять тисяч на цигарки/каву/дорогу тощо. Восени 2024 року вони, обидва прибувши у відпустку до ОСОБА_4 , обговорювали майбутнє розлучення, у тому числі і переоформлення будинку так, як і домовлялись на початку. Реєстрацію обидва рази проведено саме як договір дарування через порівняну легкість в оформленні такого договору.

Жодних підстав для визнання договору дарування недійсним та відновлення позивача як власника, ані з законодавчої точки зору, ані з засад справедливості немає. Звернення позивача до суду вважає актом помсти, з метою спричинення їй нервових навантажень. Оскільки саме з моменту офіційної подачі заяви про розлучення у позивача почалась максимально неадекватна поведінка – висловлював погрози фізичного та службового характеру як мені особисто, так і через спільних знайомих; взломав мої сторінки у соціальних мережах (Фейсбук та Інстаграм), на яких провів близько місяця; навмисно писав повідомлення, які заздалегідь передбачали виведення мене зі стану психічної рівноваги.

Під час розлучення, у липні 2025 року, позивач майнових претензій не заявляв. Пізніше, в усному порядку, вимагав сплатити йому 1/3 від вартості будинку. Як виявилось, приблизно таку суму Позивач винен спільному знайомому, який одного разу вже вибачив йому крупний борг (як подарунок на день укладання шлюбу) та мав надію, що той вибачить йому і цей борг, оскільки знав, що вона розповідаю цьому знайомому про погрози позивача у свій бік.

10.11.2025 року позивач надав відповідь на відзив, в якому зазначє, що ОСОБА_5 намагається ввести в оману суд, щодо відсутності належних доходів ОСОБА_2 та неможливість придбання домоволодіння, хоча сама у своєму відзиві (запереченнях) зазначає, що мала певні проблеми з наявністю боргів та наявністю відкритого виконавчого провадження, і арештами накладеними на її нерухоме майно та розрахункові рахунки.

Щодо посилання на судові справи, в яких ОСОБА_5 була державним реєстратором, має саме безпосереднє відношення до цієї справи. Оскільки, саме відповідачка, будучи державним реєстратором була обізнана щодо наслідків укладання договору дарування, мала намір ввести в оману доходів ОСОБА_2 як необізнанного громадянина, а саме позбавила його права власності на єдине житло, розлучилась із ним та зняла його з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 у дуже короткий термін.

Також, як зазначено у Витязі із послужного списку позивача з 20.07.2023 року є начальником групи інформаційних систем відділу зв`язку та кіберзахисту (G 6) штабу 7 корпусу десантно-штурмових військ ДШВ ЗС України, місце дислокації – м. Житомир. Тобто, він з 20.07.2023 року постійно перебував у відрядженнях та не міг вникати у суть договору дарування від 12.11.2024 р., ОСОБА_3 скористалася його режимом роботи і оманним шляхом, маючи на меті позбавлення доходів ОСОБА_2 єдиного житла, вимусила його підписати саме договір дарування, а не якій-небудь інший договір. Всі цивільно-правові угоди, як то договір дарування, договір купівлі-продажу, тощо мають під собою певну легкість, або важкість їх оформлення, тому посилання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на порівняну легкість в оформлені такого договору не варто брати до уваги.

12.11.2025 року відповідачкою надано письмов заперечення на відповідь на відзив,в якому зазначає про наявності боргових зобов`язань Позивача у період перебування у шлюбі (з квітня 2022 року по липень 2025 року), його негідні вчинки по відношенню до людей, яким він винен, що й стало основною причиною для розірвання шлюбу з Відповідачем. Окремо зазначає, що з наданої позивачем виписки з його банківського рахунку вбачається, що станом на квітень 2023 року (тобто на момент купівлі нерухомого майна), Позивачем було здійснено перекази загальною сумою 344 тис.грн., тобто приблизно третина ціни позову. При цьому, цільове призначення таких переказів, як з боку Позивача, так і з боку Відповідача, може бути визначено лише на словах. Але надіслані Позивачем кошти навіть вкладом у сімейний бюджет неможливо назвати, оскільки неодноразово після переказів він просив їх обратно.

З матеріалів позовної заяви ОСОБА_2 та письмових заперечень його представника, єдиним твердженням, що безпосередньо стосується позовних вимог, є нібито нерозуміння позивачем своїх дій та їх наслідків у частині укладання договору . Таке твердження дійсності не відповідає. За два роки Позивачем було двічі укладено договір дарування. Обидва рази позивач в повній мірі розумів всі обставини та умови зазначених дій, мав намір укласти саме цей вид договору. Обидва рази, відповідно до законодавства, нотаріусами було роз`яснено порядок вчинення нотаріальних дій, їх правові наслідки. Крім того, нотаріусами перевіряється дієздатність сторін договору, усвідомлення ними зазначених дій. Причини мати сумніви у дієздатності ОСОБА_2 відсутні. Підстави заперечувати або оспорювати правочин – відсутні. Підстави вважати правочин нікчемним або недійсним – відсутні. Наявність відряджень та режим роботи позивача на здатність розуміти елементарні поняття, такі як «дарування», «купівля» тощо, також не впливають. Позивач є дорослою, повнолітньою людиною з вищою освітою та не обмежений у своїй дієздатності.

22.10.2025 року ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання. Одночасно витребувано у Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорної Людмили Сергіївни належним чином засвідчену копію нотаріальної справи щодо договору дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 12.11.2024 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 05.11.2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно - задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , Паспорт серії НОМЕР_1 виданий Миколаївським РВ УМВС України в Миколаївській області, РНОКПП НОМЕР_2 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо зміни власника об`єкту нерухомого майна та вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного майна - об`єкту житлової нерухомості будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 до моментунабрання законної сили рішенням у справі.

Протокольною ухвалою суду від 26.01.2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданніпозивач та його представник підтримали заявлені вимоги з підстав викладених у позові, просили задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 додатково пояснив суду про те,що думав, що йде до нотаріуса укладати договір на переведення будинку у спільну сумісну власність подружжя, так йому сказала дружина. Але оскільки нотаріуска та її помічник були добрими знайомими відповідачки, їм вдалося замінити перші сторінки договору, який він відпочатку прочитав, а відповдіачка просто застивила його підписати, сказавши, що там все добре, слід підписати та і все. в них вже погіршувалися стосунки, шлюбне життя було складним, от він їй і повірив. На той час він постійно юбув у відрядженнях в м.Житомир, викронував свій обов`язок з захисту України, отже не було часу вникати в тонкощі правочинів.

Відповідачка просила відмовити у задоволенні позову, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують обставини на які посилається позивач в позовній заяві. Підтримала пояснення, викладені нею у відзиві та письмових поясненнях. Зазначила, що при укладенні договру нотаріусом було докладно роз`яснено наслідки та природу договору дарування, позивач повністю це розумів, до того ж саме така домовленість у них існувала відпочатку придбання цієї квартири.

Приватний нотаріус Чорна Л.С. в судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином. Пояснень по суті спору не надала.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази та надавши їм відповідну оцінку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Як підтверджується матеріалами справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 06.04.2022 року по 04 липня 2025 року.

Відповідачка 20.09.2025 року змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 в зв`язку з укладенням шлюбу.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було набуте право власності на 8/100 часток домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 06.04.2023 року серія НСТ № 425218 .

За заявою ОСОБА_2 Наказом Департаменту архітекутри та містобудування ММР від 19.05.2023 року № 72/166/12.01-45/23-3 8/100 часткам частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з житлового юбудинку літер Т, загальною площею 42, 5 кв.м. з відповідними господарськими будівлями та спорудами, була надана адреса: АДРЕСА_1 .

12 листопада 2024 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Чорною Л.С. та зареєстрований в реєстрі за №2786.

Відповідно до умов спірного Договору дарування, позивач як дарувальних безоплатно передав у власність відповдаці як обдаровуваній, а відповідачка прийняла у власність будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

В преамбулі договору зазначено, що сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержавння при вчиненні правочину вимог закону , стверджують, дщо даний правочин не суперечить інтересам держави та суспільства , усвідомлюють природу цього правочину та значення своїх дій, перебувають при здоровому розумі та ясній пам`яті, діють вільно за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного.

Пунктом 4.1 Договору дарування визначено, право власності на ОСОБА_8 виникає у Відповідача з моменту прийняття Дарунку і державної реєстрації цього Договору.Договрі є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.Відповідно пунктів 5.1, 5.8 сторони засвідчують, що вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків правочину, що укладається, їм роз`яснено.

Пунктом 3.4 Договору дарування визначено, що сторони розуміють, що що а своєю природою договрі дарування є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Як свідчать матеріали нотаріальної справи, при посвідченні догвору були присутні обидві сторни, нотаріусом перевірено наявність обтяжень та заборон.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, відповідно до вимог ст. 717 ЦК України.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Позивач зазначає, що договір дарування має бути визнаний недійсним, оскільки він не розумів його наслідків та змісту, бо відповідач навмисно ввів його в оману.

При цьому як на правову підставу позову посилається саме на ст. 229 ЦК України.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За положеннями ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тлумачення статті 230 Цивільного кодексу України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частини першої статті 229 ЦК України).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16 та Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01 серпня 2018 року по справі № 445/1011/17, постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/17098/21.

Таким чином, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом обману, є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Отже, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом помилки, є саме помилка в природі правочину, а не помилка в розрахунку одержання користі від правочину.

Разом з тим, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про можливість застосування положень ст. ст. 229,230 ЦК України, доводи позивача щодо введення його в оману не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Так, посилання позивача на те, що відповідачка пояснила йому, що він йде на укладання правочину на "переведення будинку до спільного сумісного майна", а під час вже посвідчення договру у нотаріуса було введено його в оману та підмінено аркуші договру - - нічим не підтверджено.

Щодо його тверджень про неспроможність в силу зайнятості та відсутності спеціальної освіти розібратися в тонкощах правочинів - то таке не є підставою стверджуватьи про введення його в оману чи вчинення договору під впливом помилки - адже рік потому він вже був стороною договру дарування і мав розуміти, що при догворі дарування прваав ласнсоті остаточно переходить до обдарованого безоплатно.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Як встановлено в судовому засіданні договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Чорною Л.С. Як свідчить текст договору, останній сторонами особисто прочитаний, зміст його зрозумілий і як такий, що відповідає волевиявленню сторін, підписаний ними особисто.

Якщо договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть незважаючи на відсутність спеціальної юридичної освіти дарувальника, відповідний договір є дійсним.

Крім того, слід зазначити, що і дарувальник і обдарований підтвердили (п. 5.1 угоди), що договір не є мнимим, удаваним правочином, не приховує іншого правочину і відповідає дійсним намірам створити правові наслідки обумовлені цим договором. Нотаріусом роз`яснено вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається, в т. ч. статей 203, 231-235, 717-728 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд доходить до висновку про відсутність у справі належних і допустимих доказів на підтвердження існування під час укладення оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття ОСОБА_2 фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

Беручи до уваги все вищенаведене суд приходить до висновку, що позивачем, її представником не доведена та обставина, що укладання договору дарування не відповідало внутрішній волі ОСОБА_2 .

Щодо послужного списку позивача як військовослужбовця, виписки з його банківського рахунку та відомостей щодо його доходів - то таке жодними чином не підтверджує наведені ним обствини, оскільки, по-перше, перебування на військовій службі за місцем дислокації в АДРЕСА_3 жодним чином не впливає на здатність особи розуміти значення та наслідки своїх дій, по-друге, вказаний об`єкт нерухомості позивач набув безоплатно - отже його фінансові взаємовідносини з колишньою дружиною в період шлюбу не відносять до предмета доказування в даній справі.

Щодо посилання позивача на інформацію з відкритих джерел щодо роботи відповідачки в минулому державним реєстратором та участь її в численних справах як відповідача - то перебування особи на такій посаді не тягне за собою висновок щодо її шахрайських дій щодо введення контрагентів в оману - як-то стверджує сторона позивача.

Відповідно положень ч. 9,10 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 2-5,11-13,141,196,223,258,259,263,268, 353-357 ЦПК України, 203,229,230 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорна Людмила Сергіївна про визнання договору дарування недійсним - залишити без задоволення.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 05 листопада 2025 року, шляхом скасування заборони ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Миколаївським РВ УМВС України в Миколаївській області, РНОКПП НОМЕР_2 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо зміни власника об`єкту нерухомого майна та вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного майна - об`єкту житлової нерухомості будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гуденко О.А.