Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №700/1259/25 — Лисянський районний суд Черкаської області

Справа № 700/1259/25

Провадження № 2/700/162/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 р. Лисянський районний суд Черкаської області в складі головуючого-судді: Пічкура С.Д., за участю секретаря судового засідання: Нетребенко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в селищі Лисянка, в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення,

установив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона зареєстрована та проживає в будинку, який є її власністю, разом зі своїми дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , який належить її на праві власності. 31.01.2020 року вона розірвала шлюб з ОСОБА_2 , згідно рішення Лисянського районного суду Черкаської області справа №700/841/19. Після розірвання шлюбу позивач та відповідач пробували налагодити стосунки, оскільки мають двоє спільних дітей, але всі спроби були невдалими. Протягом останніх місяців проживання з відповідачем в одному будинку стало нестерпним, у них відсутнє взаєморозуміння та повага один до одного. Відповідач безробітній, часто влаштовує сварки, обзиває нецензурними словам, вчиняє домашнє насилля по відношенню до неї в присутності дітей, вона неодноразово зверталася до поліції з цього приводу, але ніякого впливу на його поведінку такі звернення не мали. В будинку позивачки він не зареєстрований. Своєю поведінкою відповідач порушує право на спокійне життя, завдає їм моральних страждань. За таких обставин вона змушена звернутися до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 23.12.2025 року у справі було відкрито провадження та призначено справі до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 27.03.2026 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначити до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивачка у судовк засідання не з`явилася, направила до суду клопотання у якому просила справу слухати за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином за місцем реєстрації та на сайті Судової влади України.

Враховуючи зазначене вище та положення ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у заявку із неявкою учасників справи у судове засідання.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 31 січня 2020 року згідно рішення Лисянського районного суду Черкаської області у справі №700/841/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої Виконавчим комітетом Лисянської селищної ради від 19.12.2025 року №1506, яка видана власнику житлового приміщення ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно договору дарування житлового будинку від 11.12.2025 року зареєстрованого в реєстрі №2420 частина житлового будинку з надвірними спору спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.02.2016 року зареєстрованого в реєстрі №234 частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .

Станом на день звернення до суду із позовом та день розгляду справи, ОСОБА_2 продовжує проживати у житловому будику за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом депутата селищної ради та свідків від 20 березня 2026 року.

Згідно інформації наданої Звенигородським РВП ГУНП в Черкаській області, ОСОБА_7 в грудні 2025 року неодноразово викликала поліцію черз лінію "102" з приводу неправомірних дій її колишнього чоловіка ОСОБА_2 . Згідно довідок ДОП в ОСОБА_2 вбачалися ознаки розладу психічного здоров`я, проте на пропозицію надання медичної допомоги останній відмовився. ОСОБА_2 проник до будинку і магазину, та вчиняв хуліганські дії.

Між тим, права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Отже право власності позивача захищено законодавством.

Згідно ст.ст. 33, 34, 36 Закону України «Про основні засади житлової політки», Держава гарантує кожному право на житло відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Реалізація механізмів підтримки будівництва (придбання) доступного житла здійснюється в межах наявного фінансування відповідно до Бюджетного кодексу України та з урахуванням завдань, визначених Державною стратегією житлової політики.

Ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

Виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, які є стороною спору про підстави їх виселення та/або їх проживання у житлі, та/або виселення з житла, - до вирішення такого спору в досудовому або судовому порядку відповідно до закону, крім визначених законом випадків відселення у зв`язку з ліквідацією наслідків аварій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій, збройної агресії.

Виселення з житла державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади з наданням іншого житла у порядку, визначеному відповідним договором оренди, здійснюється з таких підстав:

1) реконструкція, реставрація або капітальний ремонт житла, якщо відповідні роботи не можуть бути проведені без виселення орендаря (користувача);

2) знесення житла за результатами обстеження стану житлових будинків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;

3) аварійний стан житла, що створює безпосередню загрозу обвалу або становить небезпеку для життя і здоров`я мешканців, що підтверджено результатами технічного обстеження, проведеного відповідно до законодавства;

4) переведення житлового приміщення у нежитлове у зв`язку з його технічним станом, реконструкцією або іншими обставинами, що унеможливлюють його подальше використання для проживання через фактично втрачені житлові функції;

5) визнання житла непридатним для проживання у встановленому законодавством порядку;

6) з інших підстав, визначених законом.

У разі відмови орендаря (користувача) від переселення в інше житло на підставі рішення суду здійснюється його примусове виселення.

Держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом.

Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону.

Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством.

Житло вважається самовільно зайнятим, якщо особа вселилася до житла без належних правових підстав, відпали обставини, що були підставою для надання їй такого житла, та/або особа втратила право користування таким житлом.

Вселення до житла без належних правових підстав забороняється.

Самовільно зайняте житло підлягає негайному поверненню його власнику або особі, яка користується житлом на законних підставах.

Фізична або юридична особа, яка самовільно зайняла житло, зобов`язана привести його у придатний для використання стан і відшкодувати завдані збитки власнику або користувачу житла.

У спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

ОСОБА_2 , як член сім`ї власника житлового будинку – ОСОБА_1 , набув право користування (сервітуту) будинком в період шлюбу з позивачкою.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, який діяв на час реєстрації шлюбу, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Тлумачення наведених норм права свідчить, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є. З припиненням у осіб сімейних відносин з власником втрачається й право користування жилим приміщенням у цих осіб. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і не ведуть з ним спільне господарство, усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Так, розірвавши шлюб на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 31 січня 2020 року у справа №700/841/19 сторони перестали бути подружжям і членами однієї сім`ї.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Згідно з ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Оскільки підставою сервітуту був шлюб сторін, його розірвання є підставою припинення сервітуту. Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Ч. 2 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

За вимогами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, позивачка є одноосібним власником житлового будику з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач із розірванням шлюбу перестав бути членом сім`ї власника житлового будинку і не має права на сервітут (право користування чужим майном). Сімейні стосунки між сторонами припинено, теперішні стосунки сторін є вкрай неприязні, що підтверджується копією матеріалів Звенигородського РВП ГУ НП в Черкаській області №37033 від 03.12.2025 року, №38086 від 14.12.2025 року, №37098 від 4.12.2025 року, №37501 від 09.12.2025 року, що унеможливлює їх спільне користування житловим будинком.

У справі № 382/2035/23 від 8 квітня 2026 року Верховний Суд розглянув питання про можливість виселення колишньої дружини з житлового будинку, що належить чоловікові на праві приватної власності. Спір стосувався співвідношення права власності та права на житло, а також меж застосування конструкції особистого сервітуту після припинення сімейних відносин.

Рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосувався якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» («McCann v. the United Kingdom»), заява № 19009/04, пункт 50).

ВС зазначив, що втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Таким чином, навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Суд роз`яснив, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У даній справі встановлено, що відповідач як колишній чоловік позивачки набув право користування будинком, як член сім`ї, проте після розірвання шлюбу втратив статус члена сім`ї і не довів правомірність подальшого користування житлом всупереч волі власника.

Враховуючи наведене, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси відповідача, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, з огляду на що позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 316-319, 321, 386, 391, 405, 406 ЦК України, ст. 64, 150, 156 ЖК України, 41 Конституції України, ст.ст.4,10,12,19,43,76-81,258,263-265,352 ЦПК України,

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , нерухомим майном, шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Черкаський апеляційни судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Сергій ПІЧКУР