Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №570/1547/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/1547/25

провадження № 2/570/131/2026

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 травня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю представника позивача адвоката Твердого М.К.,

відповідача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Зражевської Я.О.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Сохацький Ігор Семенович про визнання додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,

у с т а н о в и в:

покликаючись на пропуск строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини з поважних причин та видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину всупереч вимогам закону, позивач у поданій до суду 04 квітня 2025 року позовній заяві просить

- визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом на майно ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 грудня 2024 року, посвідчене приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Сохацьким Ігорем Семеновичем, на ім`я ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю її дядька ОСОБА_3 ;

- стягнути з відповідача понесені судові витрати.

У відзиві представник відповідача адвокат Яна Зражевська просить відмовити у позові, оскільки всі доводи про нібито поважні причини цього є голослівними. Вважає, що позивач пропустила визначений законом шестимісячний строк як з розрахунку від дати смерті спадкодавця, так і з розрахунку від дати, коли дізналась про існування заповіту щодо неї.

Стверджує, що з матеріалів цивільної справи №570/1569/23 за позовом ОСОБА_1 , де оскаржувався заповіт на користь ОСОБА_2 , чітко вбачається, що остання фактично відмовилась від спадкового майна ОСОБА_3 та усвідомлено пропустила всі процесуальні строки, оскільки вказувала через свого представника для ОСОБА_1 , що не перешкоджає їй прийняти спадщину після смерті свого дядька. Зазначає, що тепер, коли за позовом ОСОБА_1 винесена ухвала про закриття справи у зв`язку з прийняттям останньою спадщини, ОСОБА_2 зайняла протилежну позицію, що дає правову підставу повністю відмовити у задоволенні цього позову. Крім цього, звертає увагу суду, що позивач замовчує той факт, що справа, на яку вона посилається у позовній заяві, була закрита саме у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не заявила своїх прав на спадкове майно, пропустила всі строки на прийняття нею спадщини, а ОСОБА_1 змогла прийняти спадщину як спадкоємець за законом, так як спірний заповіт, посвідчений нотаріусом на користь ОСОБА_2 автоматично втратив свою чинність, тому і відпала потреба у розгляді справи. Вважає дії нотаріуса під час видачі свідоцтв її довірителю законними, а строк для прийняття спадщини пропущений позивачем не з поважних причин, а з власної волі.

Зазначає, що, будучи офіційним опікуном ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_1 належним чином виконувала свої обов`язки щодо його догляду. В той час як майбутня спадкоємиця за заповітом ОСОБА_2 ухилялась від його догляду, не надавала допомоги, знаючи про його безпорадний стан, похилий вік та важку хворобу, не зверталася до суду для встановлення опіки стосовно ОСОБА_3 .

Вказує, що ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства реалізувала право як спадкоємець та отримала свідоцтво про право на спадщину у законний спосіб, тоді як ОСОБА_2 реалізувала своє право неприймати спадщину. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

15 липня 2025 року представник позивача адвокат Микола Твердий направив відповідь на відзив, у якій він зазначає, що недійсним може бути лише заповіт, визнаний судом, складений особою, яка не могла розуміти значення своїх дій, якщо заповідач не міг керувати своїми діями саме у момент складання заповіту. Крім цього, вказує, що строк на прийняття спадщини позивач остаточно пропустила ще у 2022 році. Пояснює, що ОСОБА_2 спочатку до 23.09.2023 не могла реалізувати своє право спадкоємця за заповітом, оскільки не знала про його наявність, а пізніше до 08.01.2025 - через оспорювання дійсності заповіту відповідачем. Звертає увагу суду, що приватний нотаріус Сохацький І.С. всупереч обов`язку встановити коло спадкоємців взагалі та знаючи про існування заповіту на користь позивача зокрема, не повідомив його довірительку про існування заповіту.

Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, письмові пояснення по суті спору не надсилала.

Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати її особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, вважає, що можливо розглянути справу у відсутність третьої особи.

У судовому засіданні позивач позов підтримала повністю і по аналогічних мотивах.

По суті спору показала, що про заповіт на її користь дізналася лише у 2023 році із позову до неї про визнання заповіту на її користь недійсним. До нотаріуса за прийняттям спадщини не зверталася, оскільки вважала, що повинна дочекатися рішення суду по спору. У відзиві у тій справі вона дійсно стверджувала, що чинила і не чинить будь-яких перешкод ОСОБА_4 у прийнятті спадщини після смерті її дядька. Спадкодавець, на її думку, був нормальний, у неї не було сумнівів у його дієздатності. Вона також не уповноважувала свого представника адвоката погоджувати зняття арешту з спірного спадкового майна у попередній справі. Оскільки вважає, що оскільки заповіт не був визнаний недійсним, то чому вона має відмовлятися від спадщини і тому подала даний позов.

Представник позивача, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, вважає вимоги обгрунтованими.

По суті спору стверджує, що арешт на майно накладався за ініціативи ОСОБА_5 , і за її ж ініціативи знятий, проти чого Тимчишин і не заперечувала, хоча суд і не пов`язаний в такому випадку позицією відповідача. Дії свого колеги - попереднього адвоката його клієнтки він не оцінює. Подача попереднього позову виключала доцільність та можливість для Тимчишин подавати заяву про прийняття спадщини. Коли пройшла заміна відповідача у попередній справі, то лише у вересні 2023 року його клієнтка дізналася про наявність заповіту на її користь, її батько її про це не повідомляв. Нотаріус не мав права видавати відповідачу свідоцтво про право на спадщину, бо на той час був дійсний заповіт, тому це свідоцтво автоматично є недійсним.

Відповідач позов не визнав з підстав, вказаних у відзиві.

По суті спору стверджує, що вона є племінницею та похресницею спадкодавця, своєї сім`ї він не мав. Вона та її матір постійно спілкувалися з спадкоємцем, допомагали йому, постійно відвідували.

З ОСОБА_6 - батьками позивача познайомилися у 2017 році, коли вони несподівано запросили їх на Великдень, хоча вони навіть не були добре знайомі, але бачили, що ті "витягують з дядька гроші". У вересні 2018 року вона особисто занесла ОСОБА_6 документи дядька, оскільки терміново їхала додому, але коли повернулася за декілька днів, то вони відмовилися їх віддавати. Тоді вона звернулася в сільську раду і дізналася, що ОСОБА_6 в цей час приводили дядька, щоб той написав довіреність на їх користь для отримання ними його пенсії, яка становила більше 6 тис., що для села доволі пристойна сума, але їм відмовили в сільраді, знаючи, що саме вона є фактичним опікуном дядька. З допомогою дільничого інспектора вона нарешті забрали у ОСОБА_6 документи дядька і продовжували його доглядати. Потім стан дядька ще більш погіршився, він лікувався в психлікарні, а згодом вона забрала його до себе додому в ОСОБА_7 , двічі визнавалася його опікуном із-за його недієздатності. Проживаючи у неї вдома, він і помер, вона його поховала.

10 вересня у матері позивача був день народження, вважає, що дядька підпоїли і у хворобливому стані завезли до нотаріуса, де він і підписав заповіт на користь доньки ОСОБА_6 - позивача у справі. Жодного разу дядько і словом не відмовився, що відписав своє майно позивачу, оскільки завжди говорив, що все його майно буде їй, про що і був попередній заповіт.

Коли дізналася про спірний заповіт, то подала позов до суду, ініціювала накладення арешту на майно та призначення експертизи. Позивач, розуміючи, що висновок експертизи буде не на її користь, судові витрати будуть великими, а строк для подачі заяви про прийняття спадщини вона давно пропустила, не стала заперечувати ні зняття арешту, ні офрмлення нею спадщини, що стало причиною відмови її від позову, оскільки перестала існувати причини його подачі.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у відзиві.

Стверджує, що позивач сама в свій час сприяла прийняттю спадщини відповідачем, яка оформила спадщину по закону. Під час судового розгляду протягом півтора року позивач жодним чином не була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини і, можливо, отримати відмову нотаріуса. Є дуже великі сумніви, що батьки не сказали доньці про те, що сусід заповів їй своє майно, зокрема, це квартира та земельна ділянка, що є доволі дороговартісним, так і те, що цей заповіт є предметом спору в суді, де юридичну допомогу надавав професійний адвокат. Відповідач надала ОСОБА_6 документи дядька лише на 3 дні, а позивач нахабним способом скористалися цією можливістю та явною недієздатністю спадкодавця.

Суд встановив такі обставини.

20 квітня 2017 року ОСОБА_3 склав заповіт, який цього ж дня був посвідчений секретарем Шубківської сільської ради Лагерник Н.М. за №3, відповідно до якого все належне йому майно заповів племінниці ОСОБА_1 .

10 вересня 2018 року ОСОБА_3 склав ще один заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С. за №760, складений на користь позивача ОСОБА_8 .

16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського районного суду Рівненської області із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення її опікуном (справа №570/4954/18).

26 липня 2019 року Рівненський районний суд Рівненської області виніс рішення, яким ОСОБА_3 визнаний недієздатним, ОСОБА_1 призначена його опікуном.

04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 повторно звернулася до суду із заявою про визнання недієздатним ОСОБА_3 , оскільки строк дії рішення про визнання особи недієздатною закінчився 27 серпня 2021 року.

09 грудня 2021 року рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_3 визнаний недієздатним, над ним встановлена опіка та призначений опікун ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який був зареєстрований по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 постійно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 з 14 серпня 2020 року до дня смерті останнього, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_2 /довідка Спілки голів окружних будинкових комітетів №311 від 13.03.2023/.

Крім цього, ОСОБА_1 була повністю на утриманні дядька ОСОБА_3 , вели спільне господарство, проводила його поховання /акт від сусідів від 13.03.2023/.

03 листопада 2022 року приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Сохацький І.С. завів спадкову справу №37/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 /витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №70514109 від 03.11.2022/.

30 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримала повідомлення приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Сохацького І.С. №136/02-14 про те, що крім наданого ОСОБА_1 заповіту на її користь є посвідчений пізніше заповіт спадкодавця не на користь ОСОБА_1 .

28 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту неусвідомлення спадкодавцем значення своїх дій (неможливості керувати своїми діями) на момент складання заповіту через наявність психічної хвороби та визнання заповіту недійсним (справа №570/1569/23).

13 грудня 2024 року спадкоємиця за законом ОСОБА_1 отримала два свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , а саме на земельну ділянку площею 0,0893 га, кадастровий номер 5624689800:02:011:0265 та на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровані у реєстрі за №2093 та №2092 відповідно. Того ж дня відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності вищевказане нерухоме майно.

23 грудня 2024 року Рівненський районний суд Рівненської області закрив провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України у зв`язку з відмовою позивача від позову (справа №570/1569/23).

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її /ч.1 ст.1268 ЦК України/.

Згідно з вимогами ст.1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, яка подається ним особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу її відкриття.

Ч.3 ст.1272 ЦК України дозволяє суду за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець набуває спадщину лише за умови її прийняття в порядку та строки, визначені цивільним законодавством. Тобто особа має здійснити належне їй право на спадкування, що узгоджується з положенням ч.1 ст.12 ЦК. За загальним правилом для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Установлення строку здійснення права на спадкування зумовлено необхідністю забезпечення стабільності та упорядкованості цивільних правовідносин. У позитивному правовідношенні факт прийняття спадщини у передбачений законом строк установлюється нотаріусом. За відсутності доказів цієї обставини (відсутність поданої заяви про прийняття спадщини, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини) нотаріус виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину.

Тож за певних умов спадкоємцю надається правова можливість прийняти спадщину на підставі рішення суду і після спливу строків, установлених у ст.1270 ЦК.

З матеріально-правового бачення суд може визначити спадкоємцю додатковий строк, достатній для прийняття ним спадщини, за умови поважності причин пропуску такого строку. При цьому «поважність» у контексті досліджуваної проблематики є оціночною категорією спадкового права. Ознаками оціночних понять є, по-перше, їх законодавча неврегульованість, а по-друге, їх конкретизація у процесі правозастосування. У кожному конкретному випадку суд має з`ясувати, чи є обставина, на яку посилається позивач, поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас застосування оціночних категорій пов`язано з певним ризиком, оскільки тотожні випадки тієї чи іншої поведінки спадкоємця можуть бути кваліфіковані судом по-різному.

Слід виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, що перешкоджали спадкоємцю прийняти спадщину вчасно. Свого часу ВС України у постанові від 26.09.2012 у справі № 6-85цс12 сформулював важливий правовий висновок, що правила про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Вирішуючи питання поважності причин пропущення строку для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з огляду на обставини конкретної справи. Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення ч.3 ст.1272 ЦК не застосовується.

Наведена вище правова позиція послідовно використовується і у практиці ВС, який додатково роз`яснив, що головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова від 31.07.2024 справа №706/275/22). За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (постанови ВС від 03.04.2024 справа №639/8197/210.

Аналогічні роз`яснення містяться у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування». Вирішуючи вказане питання, суд досліджує поважність причини пропуску строку, при цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини (п.54-57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доведення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини покладається на спадкоємця, який пропустив цей строк.

У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що його довірителька не подала заяву на прийняття спадщини після вересня 2023 року (з моменту, коли їй, з його слів, стало відомо про наявність заповіту), тому що такий строк вже був тричі пропущений, а право ОСОБА_8 на прийняття спадщини оспорювалося у судовому порядку під час розгляду цивільної справи №570/1569/23. Вважає, що про наявність у позивача ОСОБА_8 права на спадщину за заповітом від 10.09.2018 достовірно стало відомо лише з 23.12.2024 - дня одержання ухвали суду про закриття провадження у вказаній цивільній справі.

Враховуючи зазначені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини, суд вважає, що судовий розгляд цивільної справи №570/1569/23, у якій ОСОБА_2 була відповідачем, не є поважними причинами пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини в розумінні закону.

У зв`язку з викладеним вище, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів доходить висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки позивач не довів й матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку для прийняття спадщини, а зазначені позивачем причини пропуску строку не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом

Згідно з ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Ч.1, 2 ст.1223 ЦК України передбачає, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Відповідно до ч.2 ст.1258 ЦК України кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видано, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст.1301 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17, від 31.01.2022 у справі № 326/1511/20 зазначається, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Сторона позивача не підтвердила належними доказами, а суд не встановив відсутність у відповідача права на спадкування після смерті ОСОБА_3 або наявності інших підстав, установлених законом для визнання недійсними оспорюваного свідоцтва /хоча позивач не конкретизував, яке саме з двох виданий в цей день свідоцтв він просить визнати недійсним/. За викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача про визнання свідоцтва про право на спадщину від 13.12.2024 недійсним ,у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Крім того, на думку сторони позивача ця вимога є похідною від позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому також не підлягає задоволенню із-за відмові у первісній позовній вимозі.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Суд бере до уваги, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору залишаються на ньому.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у цивільному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Сохацький Ігор Семенович, про визнання додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Сохацький Ігор Семенович, місцезнаходження: вул.Пересопницька,3, м.Рівне.

Суддя Кушнір Н.В.

Повне судове рішення виготовлене 20 травня 2026 року.