Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №136/662/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/662/26

провадження № 3-зв/136/6/26

ПОСТАНОВА

іменем України

22.05.2026 м. Липовець

Суддя Липовецького районного суду Вінницької області Шпортун С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді у справі про адміністративне правопорушення №136/662/26,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною вище заявою про відвід судді від участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення №136/662/26 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП, мотивуючи тим, що вказана справа була передана на розгляд судді Кривенка Д.Т., утім у нього наявні сумніви в об`єктивності, неупередженості та небезсторонності судді при вирішенні даної справи, оскільки вони перебувають у позапроцесуальних відносинах, так як є учасниками однієї волонтерської групи «Заради Майбутнього» в рамках якої здійснюють діяльність, що вказує на існування сталих соціальних зв`язків та комунікації між ними.

У судове засідання учасники провадження не з`явились, будучи належним чином повідомленими.

Вивчивши доводи заяви про відвід, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст. 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у містах, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Чинний КУпАП не містить спеціальних норм, що передбачають для учасників судового розгляду можливість заявити відвід судді і, відповідно, не передбачає порядку розгляду заяви про відвід. Зазначені обставини свідчать про наявність прогалин в національному законодавстві стосовно процесуального врегулювання розгляду суддею справ про адміністративні правопорушення і, зокрема, врегулювання права на відвід та порядку розгляду заяви про відвід по справам про адміністративні правопорушення.

Право кожного на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала зазначену Конвенцію і Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються тлумачення та застосування норм Конвенції.

Статтею 8 Конституції України, визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22 грудня 1993 року міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" в спірних питаннях, або які не врегульовані національним законодавством, суди застосовують міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Крім того, Рада суддів України пунктом 4 рішення № 34 від 08 червня 2017 року роз`яснила, що у разі необхідності врегулювання суддею конфлікту інтересів при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, з огляду на відсутність норм, що визначають правила відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства суддя, враховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, та міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства може застосовувати чинні процесуальні норми за аналогією.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України N 8 від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" визначено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

Згідно практики Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 р. у справі "Білуга проти України", від 28.10.98 р. "Ветштайн проти Швейцарії") важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року по справі "Білуха проти України" зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії", пункт 43).

Отож у відповідності з практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод повинна визначатись суб`єктивними та об`єктивними критеріями.

При оцінці безсторонності суду розмежовується суб`єктивний та об`єктивний аспекти, суб`єктивний відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, а об`єктивний визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.

Стосовно об`єктивної складової неупередженості суддів, то у справі «Фей проти Австрії», суд вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Таким чином, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).

Водночас як зазначено в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.

Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.

Тому коли сторони стверджують про те, що судді необ`єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, оскільки «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.

Одночасно суд підкреслює, що не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі "Мироненко і Мартиненко проти України").

Принцип неупередженості відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів передбачає: Неупередженість судді є необхідною умовою для належного виконання ним або нею своїх обов`язків. Вона виявляється не лише у змісті рішення, але й в процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Пункт 2.5 вищезазначених принципів вказує на те, що суддя має заявити самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього або неї не є можливим винесення неупередженого рішення у справі, або в тому випадку, коли у розумного спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Для відводу судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Судом встановлено, що заява ОСОБА_1 про відвід судді Кривенка Д.Т. від участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП не містить жодних доказів в підтвердження повідомлених обставин, зокрема провадження заявником та суддею волонтерської діяльності у групі "Заради майбутнього", що може бути доведене посвідченням, довідками чи іншими документами від організації, з якою вони співпрацюють. Не доведено заявником обставини наявності поза процесуальних відносин між ним та суддею, які можна кваліфікуватись стороннім спостерігачем як прояв упередженості, щоб ставило під сумнів безсторонність судді, пряму чи опосередковану зацікавленість в результаті розгляду справи, тоді як інформація зазначена в заяві фактично відображає особисту позицію заявника побудовану на припущеннях.

З огляду на викладені обставини, які були покладені в основу заяви про відвід та які не були доведені заявником, суд дійшов висновку, що заява не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 283 КУпАП, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя С. В. Шпортун