Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №592/3651/23 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м.Суми

Справа №592/3651/23

Номер провадження 22-ц/816/152/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Сидоренко А. П. , Щербаченко М. В.

з участю секретаря судового засідання – Кияненко Н.М.,

у присутності :

позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та її представника адвоката Безуглої Катерини Валеріївни,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2025 року у складі судді Алфьорова А.М., ухваленого в м. Суми,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним, в якому просила: здійснити поділ майна – однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за нею право власності на частину однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,7 кв.м.

Свої вимоги мотивувала тим, що вони з відповідачем з 18 вересня 2004 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що був розірваний рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2012 року. Під час перебування в шлюбі, за рахунок кредитних коштів, отриманих за кредитним договором від 12 жовтня 2005 року укладеним відповідачем з ВАТ КБ «Надра», виконання якого було забезпечено в тому числі порукою та іпотекою, було придбано квартиру АДРЕСА_3 . Право власності на спірну квартиру зареєстровано одноосібно за відповідачем. Вона з 27 грудня 2005 року до 05 липня 2015 року проживала у вказаній квартирі.

Стверджує, що про порушення свого права на вказану квартиру вона дізналася в лютому 2023 року після відвідування виконавчої служби, під час якого їй стало відомо про опис та арешт спірної квартири. Вказує на те, що на даний час крім боргів за кредитним договором та договором поруки, жодних прав на це майно їй не належить.

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який мотивував тим, що з 18 вересня 2004 року він перебував з відповідачем ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 12 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 12 жовтня 2005 року між ним та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № № 10/2005/01562028, за умовами якого він отримав кредит у сумі 15000 доларів США, зі сплатою 12,00% річних, строком до 11 жовтня 2025 року, для придбання квартири. 12 жовтня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ним також було укладено іпотечний договір № 10/2005/01562028, за умовами якого спірна квартира передавалася в іпотеку банку. 29 серпня 2007 року між ним та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір № 07/2007/НОМЕР_1, за умовами якого він отримав кредит у сумі 5000 доларів США, зі сплатою 11,6 % річних, строком до 29 серпня 2009 року, для проведення ремонту у квартирі. 29 серпня 2007 року в рахунок забезпечення виконання ним зобов`язань за кредитним договором, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 були укладені договори поруки. Крім того, 10 лютого 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ним укладено кредитний договір (картка) № 47800305, за умовами якого банк надав йому кредитну картку з лімітом кредиту у сумі 21800 грн, зі сплатою 26,5 % річних, строком дії картки 12 місяців. Зобов`язання за кредитними договорами № № 07/2007/НОМЕР_1 від 29 серпня 2007 року та № 47800305 від 10 лютого 2005 року не були виконанні у повній мірі. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2012 року шлюб між ним та відповідачем ОСОБА_1 було розірвано. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 березня 2012 року стягнуто з нього на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 07/2007/НОМЕР_1 від 29 серпня 2007 року у сумі 17568 грн 75 коп. та заборгованість по кредитному договору № 47800305 від 10 лютого 2005 року у сумі 32418 грн 57 коп. З 2014 р. при значному підвищенні курсу долара США у нього мали місце труднощі зі здійснення чергових періодичних платежів по кредитному договору № 10/2005/01562028 від 12 жовтня 2005 року. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 березня 2016 року стягнуто у солідарному порядку з нього, відповідача, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 10/2005/01562028 від 12 жовтня 2005 року у сумі 14288 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 28 березня 2016 року становить 372492 грн. 90 коп.

Таким чином, за весь період після розірвання шлюбу з відповідачем, на виконання умов кредитного договору № 10/2005/01562028 від 12 жовтня 2005 року ним було сплачено 11849,32 доларів США, кредитного договору № 07/2007/НОМЕР_1 від 29 серпня 2007 року та № 47800305 від 10 лютого 2005 року було сплачено 55967 грн 54 коп. Тобто, всі виплати за кредитними договорами були здійснені ним після розірвання шлюбу з відповідачем та проведені не за спільні кошти подружжя, а за його особисті кошти.

Змінивши предмет зустрічного позову (т.1, а.с. 166-167), просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 6838,62 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 червня 2023 року становить 250078 грн 76 коп. та 34685 грн 77 коп.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задоволено.

Здійснено поділ об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, а саме квартири АДРЕСА_3 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2830 грн.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 6838,62 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 червня 2023 року становить 250078 грн 76 коп. та 34685 грн 77 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 2847 грн 65 коп.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, в частині вирішення первісного позову, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні строків позовної давності до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, не взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 та від 26 жовтня 2023 року у справі №990/139/23.

Вважає, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 повинна була дізнатися з моменту відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 березня 2016 року у справі №592/5300/15, а тому з позовом вона звернулася поза межами строків позовної давності.

ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2025 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 сторонами не оскаржуються, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача за первісним позовом та її представника, які заперечили проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів цивільної справи вбачається, що з 18 вересня 2004 року сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому Виконкомом Ганнівсько-Вирівської сільської ради Білопільського району Сумської області, актовий запис № 02 (т. 1, а.с. 10-11). Під час шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с. 72).

12 жовтня 2005 року за договором купівлі-продажу квартири, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , сторонами була придбана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку одноособово було зареєстровано за ОСОБА_2 (т.1, а.с. 53-54).

12 жовтня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 10/2005/01562028, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 15000 доларів США для проведення розрахунків по договору купівлі продажу № 2364 від 12 жовтня 2005 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами, строком на 240 місяців (т.1, а.с. 58-60).

12 липня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_8 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилася перед банком за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 10/2005/01562028 від 12 жовтня 2005 року (т.1, а.с. 61-62).

Відповідно до іпотечного договору від 10/2005/01562028 від 12 жовтня 2005 року ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов`язань, які витікають з кредитного договору № 10/2005/01562028 від 12 жовтня 2005 року передав в іпотеку ВАТ КБ «Надра» предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3 (т.1, а.с. 118-122).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2012 року, що набрало законної сили 19 березня 2012 року, розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 (т.1, а.с. 39).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 березня 2016 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 10/2005/01562028 від 12 жовтня 2005 року у сумі 14288 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 28 березня 2016 року становить 372492 грн 90 коп. з яких: заборгованість по кредиту у сумі 12552,40 доларів США, заборгованість за відсотками у сумі 573,82 доларів США, заборгованість по комісії у сумі 48,12 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань у сумі 1113,66 доларів США (т.1, а.с. 41-52).

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того що спірна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому в порядку поділу слід визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції вказував на те, що ОСОБА_1 не пропущений строк звернення до суду із даним позовом, оскільки про порушення своїх прав вона дізналась лише коли була складена постанова опису та арешту майна від 26 листопада 2021 року державним виконавцем Ковпаківського ВДВС у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа № 592/5300/15, якою було проведено опис та арешт спірної квартири, а з позовом звернулася 23 березня 2023 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах 1 та 2 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

Судом встановлено та не спростовується заявником апеляційної скарги, що спірна квартира придбана під час перебування сторін в шлюбі та є їх спільним майном подружжя.

Заперечення відповідача проти задоволення первісного позову фактично зводяться до того, що ОСОБА_1 вимоги про поділ спільного заявлені поза межами строків позовної давності. Переглядаючи рішення суду в частині відмови у застосуванні наслідків пропуску строків позовної давності, колегія суддів звертає увагу на таке.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу («STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM», № 22083/93, № 22095/93, § 51; від 22 жовтня 1996 року; «ZOLOTAS v. GREECE» (No. 2), № 6610/09, § 43, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу («GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA», № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ч. 1ст. 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (статті 253 ЦК України).

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до положень статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-258цс15).

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічних за змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 у справі № 320/3072/18 (провадження №61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження №61-15213св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19), від 11 жовтня 2023 року у справі № 359/6727/21 (провадження № 61-13181св23), від 29 квітня 2024 року у справі № 522/3192/21 (провадження № 61-8094св23), від 02 серпня 2024 року у справі № 289/2115/21 (провадження № 61-15879св23).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в частині другій статті 72 СК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 та постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 761/13101/21 (провадження № 61-16652св24).

У справі що переглядається, не зібрано доказів на підтвердження того, що з часу розірвання шлюбу та до звернення до суду з цим позовом, у сторін існував спір з приводу придбаної ними під час перебування в шлюбі квартири.

Відповідач, ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду не навів обставин, які вказували на те, що у ОСОБА_1 були підстави вважати, що її право на вказану квартиру з часу розірвання шлюбу не визнавалися чи порушувалися безпосередньо ним або іншими особами. Стягнення із сторін в судовому порядку кредитної заборгованості, опис та арешт майна, на думку колегії суддів не є такими обставинами.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що невикористання позивачкою спірної квартири не позбавило її права на це нерухоме майно та не вказує про існування спору між нею та ОСОБА_2 щодо належності вказаної квартири на праві спільної сумісної власності йому та ОСОБА_1 .

Посилання заявника на не урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 та від 26 жовтня 2023 року у справі №990/139/23, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи №592/3651/23, які не дають підстав для висновку про неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 21 травня 2026 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: А. П. Сидоренко

М. В. Щербаченко