Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №635/8077/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/8077/25 Головуючий 1 інстанції: Пілюгіна О.М.

Провадження №33/818/766/26 Доповідач: Шабельніков С.К.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

при секретарі Вакула Н.С.,

за участю: захисника Савченка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лозова Харківської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -

притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави суму судового збору в розмірі 605 гривень 60 копійок.

Постановою встановлено, що ОСОБА_1 20 вересня 2025 року о 12 годині 09 хвилин за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, шосе Полтавське, 202/1, керував транспортним засобом Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість, поведінка, що не відповідає обстановці; відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, а саме в медичному закладі КНП ХОР «ОКНЛ».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду першої інстанції скасувати, а справу закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

У доповненнях до апеляційної скарги сторона захисту зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також його зупинку. Більш того, з відеозапису, який наявний в матеріалах справи, не вбачається, яка була саме підстава зупинки транспортного засобу. Звертає увагу на те, що відеозапис є неналежним та недопустимим доказом, оскільки вбачаються ознаки його коригування, у зв`язку з чим він є неповним, а також те, що він здійснений на мобільний телефон. Звертає увагу на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення час керування зазначено 20 вересня 2025 року о 12 годині 09 хвилин, проте відеозапис, долучений до матеріалів справи починається 20 вересня 2025 року о 13 годині 07 хвилин. На думку сторони захисту, працівниками поліції порушений порядок огляду, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем.

Поряд із цим, ОСОБА_1 просить поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, визнавши причини пропуску поважними, оскільки справа розглянута за його відсутності, та він не отримував копію постанови, у зв`язку з чим не мав можливості у строк, передбачений чинним законодавством, своєчасно подати апеляційну скаргу.

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.

За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник Савченко В.А. повідомив, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, правова позиція між ними узгоджена та не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги без його участі.

Враховуючи наведене, а також вимоги ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги сторони захисту без участі ОСОБА_1 , однак, за обов`язковою участю його захисника – адвоката Савченка В.А.

Щодо доводів клопотання захисника Савченко В.А. про необхідність зупинення судового провадження у справі до звільнення ОСОБА_1 з військової служби, припинення чи скасування воєнного стану в Україні, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

При цьому, нормами КУпАП не врегульовано порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язаних з корупцією.

Так, особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі.

Як вбачається з положень п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ч.1 ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП України, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КУпАП, не входять до переліку справ, розгляд яких здійснюються за обов`язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Неявка правопорушника в судове засідання не перешкоджає апеляційному розгляду.

Також, суд звертає увагу, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не позбавлена можливості подавати свої письмові пояснення щодо обставин справи.

Крім того, ОСОБА_1 під час розгляду справи в апеляційному суді, мав захисника – професійного адвоката, Савченка В.А., який представляв його інтереси під час розгляду справи, а тому він не позбавлений можливості забезпечити належним чином свій судовий захист.

Належить також зазначити, що 01 травня 2022 року законодавцем були внесені зміни у чинний КПК щодо зупинення кримінального провадження. При цьому, у КУпАП такі зміни цим законом не були внесенні. Це свідчить про те, що законодавець мав на меті врегулювати виключно питання щодо зупинення кримінального провадження в умовах воєнного стану.

Це обумовлено тим, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до КПК участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов`язковою. На відміну від провадження у справі про адміністративне правопорушення, де визначено, що участь особи є обов`язковою тільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, що передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 КУпАП. Стаття 130 КУпАП до цього переліку не входить.

Отже, посилання сторони захисту на положення ст. 335 КПК України є безпідставними, оскільки цим Кодексом регулюються зовсім інші правовідносини. Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить приписів про обов`язок суду зупинити провадження у справі про адміністративне правопорушення до моменту звільнення учасника провадження з лав Збройних Сил України.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також її захисник повинні добросовісно використовувати надані їм процесуальні права, не зловживати ними та демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.

Неможливість брати участь у судовому засіданні під час судового провадження має бути пов`язана з незалежними від волі особи, яка притягується до відповідальності, обставинами.

При цьому, посилання сторони захисту на певні рішення інших судів є некоректним, оскільки існуюча в Україні система права, зокрема, про адміністративні правопорушення, не передбачає його джерелом, судовий прецедент. Згідно ч.1 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, рішення судів, зокрема, й ті, на які посилається апелянт, не створюють правових позицій, які б формували єдність судової практики в Україні.

За таких підстав, враховуючи, що положеннями КУпАП не передбачено процедуру зупинення провадження за наведених стороною захисту обставин, вважаю необхідним відмовити у задоволенні поданого клопотання.

Клопотання сторони захисту про залучення прокурора до участі в справі про адміністративне правопорушення задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно з ч.5 ст.7 КУпАП, прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Положення ч.5 ст.7, ч.1 ст.287 КУпАП кореспондують з положеннями Закону України «Про прокуратуру», згідно з якими однією з функцій прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

Санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає обмеженням особистої свободи громадян й відповідно обов`язкової участі прокурора у розгляді даної категорії справ.

Відповідно до ст.250 КУпАП, участь прокурора є обов`язковою у розгляді справ про адміністративне правопорушення, передбачені статтями 172-4 - 172-9, 172-92 цього Кодексу.

За положеннями ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час розгляду справи, положеннями Кодексу України про адміністративне правопорушення не передбачено можливості залучення прокурора до розгляду справ про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника про залучення прокурора до участі у розгляді цієї справи.

Апеляційний суд відмовляє у задоволенні клопотання захисника Савченка В.А. про закриття провадження у справі, оскільки доводи цього клопотання є тотожними доводам апеляційної скарги сторони захисту, аналіз та оцінку яким буде надано за наслідками розгляду справи.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи захисника Савченка В.А., який повністю підтримав апеляційну скаргу разом із доповненнями та просив її задовольнити, перевіривши ці доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд при розгляді справи відносно ОСОБА_1 дотримався всіх вказаних вимог закону.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, внаслідок порушення ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху.

Так, згідно з п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є обов`язком водія, а не його правом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №459639 від 20 вересня 2025 року, в якому зазначено про те, що 20 вересня 2025 року о 12 годині 09 хвилин в с-ще Пісочин, шосе Полтавське 202/1 км гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря нарколога відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_1 був ознайомлений з відомостями цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі в графах: «Дата, час, місце розгляду адміністративної справи: Харківський райсуд Харківської області»; «Підпис особи, якій роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП та яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи: ( ОСОБА_1 ); «Пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності по суті порушення»; «Тимчасово вилучені документи: посвідчення водія НОМЕР_2 »; «Тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом отримав: ДТ301400; Підпис водія про отримання тимчасового дозволу»; «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зі змістом протоколу ознайомлений(а), копію протоколу отримав(ла), внесені про мене дані-правильні): ОСОБА_1 ) (арк.1).

Будь-яких заперечень або зауважень щодо незаконних дій працівників поліції ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення або інших документів не зазначав.

У матеріалах справи міститься направлення на огляд водія до КНП ХОР «ОКНЛ» від 20 вересня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці, неприродна блідість. Огляд не проводився, у зв`язку з відмовою водія (а.с.4).

Також належить взяти до уваги, що згідно відомостей рапорту інспектора взводу 2 роти 3 батальйону 1 УПП в Харківській області ДПП, старшого лейтенанта поліції Сенського Іллі, 20 вересня 2025 року на посту Пісочин було зупинено транспортний засіб Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час спілкування з водієм у останнього були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у лікаря нарколога водій відмовився, складено протокол за ч.1 ст.130 КУпАП. Водія відсторонено від керування транспортним засобом, транспортний засіб припарковано без порушень ПДР, відібрано зобов`язання та видане ТД: DT01400 (арк.6).

Згідно зобов`язання від 20 вересня 2025 року, ОСОБА_1 зобов`язався не сідати за кермо транспортного засобу до повного протверезіння та зникнення ознак сп`яніння (арк.5).

У матеріалах справи також міститься відеозапис події від 20 вересня 2025 року (акр. 2), з якого вбачається, що о 12 годині 09 хвилин на стаціонарному блокпосту був зупинений транспортний засіб Volkswagen, з якого вийшов водій. Крім того, під час спілкування з ОСОБА_1 , який зазначив, що це саме він керував транспортним засобом, працівники поліції виявили ознаки наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим йому було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у відповідному медичному закладі, від якого водій відмовився (відео 13:08:16), пояснюючи свою відмову тим, що він «курив вчора, тому все покаже». Водію роз`яснені наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, а також повідомлені його права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. Крім того, з відеозапису об`єктивно вбачається, що ОСОБА_1 намагався домовитись з працівниками поліції щодо не складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим був попереджений працівниками поліції про настання кримінальної відповідальності за надання неправомірної вигоди. Після складання адміністративних матеріалів, ОСОБА_1 був ознайомлений із протоколом про адміністративне правопорушення, у якому він поставив свої підписи, отримав його копію та тимчасовий дозвіл на право керування, а також написав зобов`язання. Поряд із цим, з відеозапису вбачається, що на місці події була присутня СОГ та проводились відповідні процесуальні дії.

Зазначений відеозапис відтворює обставини події та хід спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, законну вимогу працівника поліції на проходження в установленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, а також відмову водія від проходження зазначеного огляду та визнання керування транспортним засобом.

Крім того, вимога поліцейського про необхідність проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння була чіткою і зрозумілою для сприйняття, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було об`єктивних підстав для не проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, що, у свою чергу, свідчить про умисне бажання уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме відмова від вимоги поліцейського пройти в установленому порядку огляду на стан сп`яніння у медичному закладі є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, незалежно від того, чи був водій в стані наркотичного сп`яніння чи ні.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Однак, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на захист, звернувшись за допомогою до професійного адвоката, не скористався своєю процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі.

Більш того, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 подавалася заява у порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків при складанні адміністративного матеріалу відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП.

Також стороною захисту не надано відомостей про те, що вони зверталися до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності працівників патрульної поліції.

Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Доводи захисника Савченко В.А. про те, що працівниками поліції порушено порядок проведення огляду військовозобов`язаних на стан сп`яніння, оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, є необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.15 КУпАП, військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах

За змістом ст.266-1 КпАП України огляд на стан сп`яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин.

Також, відповідно до ст.266-1 КпАП України огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Отже, положення ст. 266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень.

Відповідно, порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України, які керують транспортними засобами на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснюється в загальному порядку, встановленому ст.266 КУпАП, який проводить працівники Національної поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України

Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Крім того належить зауважити, що спеціально створеного суб`єкту владних повноважень – військової поліції на цей час не створено, їх повноваження за колом осіб спеціальним законом не визначено.

В розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля».

В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.

Як вбачається з матеріалів провадження, 20 вересня 2025 року о 12 годині 09 хвилин за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, шосе Полтавське, 202/1, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, тобто поза межами військової частини.

Разом з цим, будь-яких повідомлень про те, що він наразі виконує невідкладне відповідне бойове завдання працівникам поліції не висловлював, будь-яких доказів на підтвердження цього не надавав.

Крім того, будь-яких підтверджуючих документів, що ОСОБА_1 саме у цей день під час зупинки транспортного засобу працівниками поліції виконував відповідне невідкладне бойове завдання, матеріали справи не містять та стороною захисту апеляційному суду не надано.

За таких обставин, посилання апелянта на те, що оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, то огляд на стан сп`яніння мав бути проведений виключно посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, є суб`єктивним та необґрунтованим.

Поряд із цим, у пункті 1 ч.1 ст.255 КпАП України зазначено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції (ст.130 КпАП України), у зв`язку з чим працівниками поліції правомірно складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Порядок, передбачений ч.2 ст.266 КУпАП визначає процедуру огляду водіїв, в той же час положення ст.266-1 КпАП України передбачають порядок огляду військовослужбовців. При цьому статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому при проведенні огляду військовослужбовця водія таку процедуру проводить поліція, у випадку проведення огляду військовослужбовця пішохода такий огляд проводить військова служба правопорядку.

Отже, під час процедури огляду на стан сп`яніння водія представники військової служби правопорядку не повинні залучатись, у зв`язку з чим, доводи сторони захисту з цього приводу є безпідставними.

Таким чином, працівниками поліції було дотримано вимоги ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, Закону України «Про національну поліцію».

Доводи апеляційної скарги захисника, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, є необґрунтованими, оскільки спростовуються відомостями, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, рапорті працівника поліції від 20 вересня 2025 року та відеозапису події за участю ОСОБА_1 .

Відсутність на відеозапису факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 не є беззаперечною обставиною для скасування оскаржуваного рішення, оскільки сукупність інших відомостей у справі діють підстави вважати, що транспортним засобом керував саме він. Більш того, факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 підтверджений ним особисто, як на відеозаписі, так і у протоколі про адміністративне правопорушення. Заперечення від ОСОБА_1 щодо керування транспортним засобом при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відсутні.

Таким чином, твердження сторони захисту про те, що на відеозаписах відсутній факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом апеляційним судом розцінюється як обраний спосіб захисту.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що у працівників поліції булі відсутні законні підстави для зупинки транспортного засобу, є необґрунтованими, оскільки під час складення протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП процесуально не передбачено зазначення причини зупинки транспортного засобу і це об`єктивно не спростовує факту відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Більш того, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Поліцейський, згідно з п.п.2, 3 ч.1 ст.32 Закону України «Про Національну поліцію», має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено і діє на даний час.

Згідно з п. 5 та 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: - запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування; - перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.

У пункті 5 «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1456, право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.

Із долученого до матеріалів справи відеозапису та інших матеріалів справи вбачається, що події відбуваються на стаціонарному блокпості, тому суд апеляційної інстанції вважає, що працівники поліції діяли в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з дотриманням вимог «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», порушень працівниками поліції вимог чинного законодавства не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги щодо незаконності зупинки транспортного засобу є безпідставними.

Твердження сторони захисту про те, що відеозапис події є не повним та має ознаки коригування, у зв`язку з чим його слід визнати неналежним та недопустимим доказом, є необґрунтованими, у зв`язку із наступним.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про національну поліцію» врегульовано застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Крім того, статтею 266 КУпАП та положеннями «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» унормовано використання поліцейськими технічних засобів відеозапису при фіксуванні відмови особи від проходження огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Крім того, слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Слід зазначити, що тільки у справах про адміністративні правопорушення докази можуть мати відносний характер і полягають у тому, що зміст таких доказів відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обстановку, що має значення для правильного розгляду справи. Водночас, докази, що мають відносний характер можуть незначно корелювати з фактичними даними, які мають тісний зв`язок із фактами предмета доведення, що, в свою чергу, здатні підтвердити існування чи відсутність доказових фактів.

Вимогами ч.2 ст.266 КУпАП визначено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.

Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

З відомостей матеріалів справи вбачається, що відеозапис у цій справі доданий до протоколу ЕПР1 №459639 від 20 вересня 2025 року відповідальною особою, а матеріали справи не містять даних про незаконне їх походження.

Таким чином, відеозапис доданий до протоколу про адміністративне правопорушення відображає відомості для встановлення процесуально визначальних фактів для об`єктивного розгляду цієї справи, а саме відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку та визнання керування транспортним засобом, у зв`язку з чим, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, як це передбачено ст.251 КУпАП.

Поряд із цим, у матеріалах справи наявна довідка інспектора ВАП УПП в Харківській області ДПП, лейтенанта поліції, Галкіної Катерини, згідно якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав посвідчення водія серії НОМЕР_2 , (арк.3), що свідчить про позитивне складення ним іспиту на знання вимог Правил дорожнього руху, а тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній знає правила дорожнього руху, в тому числі п. 2.5.

Апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорував Правила дорожнього руху, що також свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП.

Аналізуючи доводи сторони захисту щодо можливості застосування положень ст.69 КК України, апеляційний суд не може проігнорувати санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, якою передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, з огляду на наступне.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

Разом з цим, за змістом ч.1 ст.130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому, у даному конкретному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч.1 ст.33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Більш того, законодавчо заборонено, починаючи з 17 березня 2021 року, визнання такого правопорушення малозначним та передачу матеріалів справи на розгляд трудовому колективу чи громадській організації, військовій частині (ч. 1 ст. 21 та примітка до ст. 22 КУпАП).

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки.

У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Суд не вправі, при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст.130 КУпАП, призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги правові висновки, що містяться в п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з яких вбачається, що судам необхідно враховувати, що КУпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст.33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.

При цьому нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового, а посилання сторони захисту на ст.69 КК України та можливість її застосування за аналогією при накладенні адміністративного стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП не відповідає чинному законодавству, оскільки положення ст.69 КК України поширюються виключно на випадки вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо у тесті КК України, а саме у ч.4 ст.3 КК України, міститься пряма заборона застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.

Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП. Так, відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 на даний час перебуває на військовій службі, а позбавлення права керування фактично позбавить його можливості виконувати сої безпосередні службові обов`язки із захисту Батьківщини, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками наркотичного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.

Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим апеляційна скарга сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягає.

Вчинення діяння, яке кваліфікуються в національному законодавстві за статтями 130 КУпАП, є найбільш тяжкими порушеннями у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Водій ОСОБА_1 , вчиняючи адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, повинен був розуміти, що таким чином поставив у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху, а також інших людей, які могли перебувати поряд з проїжджою частиною по напрямку руху його автомобіля.

Отже, наведені доводи сторони захисту про призначення ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону, а тому не підлягають задоволенню.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та вірно притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставною.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

У зв`язку з викладеним, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

Клопотання сторони захисту про виклик поліцейського не підлягає задоволенню, оскільки відсутня необхідність у допиті вказаної особи. у зв`язку з тим, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, повністю доведена матеріалами справи, які є взаємодоповнюючими та не суперечать один одному.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2025 року задовольнити, поновивши йому цей строк.

У задоволенні клопотання захисника Савченка В.А. про зупинення судового провадження у справі до звільнення ОСОБА_1 з військової служби, або припинення чи скасування воєнного стану в Україні – відмовити.

У задоволенні клопотання захисника Савченка В.А. про залучення прокурора до участі у справі – відмовити.

У задоволенні клопотання захисника Савченка В.А. про закриття провадження у справі – відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков