Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №332/1317/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 19.05.2026 Справа № 332/1317/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/1317/25

Провадження №22-ц/807/1165/26

Головуючий в 1-й інстанції – Блажко У.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Трофимової Д.А.,

секретарСмокотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кари Юлії Миколаївни на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2026 року, постановлену у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 17 березня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Національна соціальна сервісна служба України, районна адміністрація Запорізької міської ради по Заводському району як орган опіки та піклування, Степногірська селищна військова адміністрація Василівського району Запорізької області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опіки над малолітньою особою,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 в особі представника адвоката Ведмедовської Г.О. звернулася до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: орган опіки та піклування виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Департамент державного контролю за дотриманням прав дітей, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опіки над малолітньою особою. В обґрунтування позову позивач зазначила, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 . ОСОБА_4 та ОСОБА_1 25 лютого 2017 року зареєстрували шлюб. Під час шлюбу у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 народилася донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, шлюбні відносини між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були припинені у грудні 2021 року. Дитина залишилася проживати з матір`ю. 08.12.2022 Вільнянським районним судом Запорізької області було винесено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 . Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16.02.2023 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірваний. У зв`язку із повномасштабним вторгненням військ рф в Україну дочка позивачки разом з онукою ОСОБА_10 виїхали до Королівства Швеції, стали проживати у м. Євле. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла у м. Євле. Після шокуючої новини про раптову смерть ОСОБА_5 , а також враховуючи те, що дитина залишалася одна в іноземній країні, на прохання позивачки до дитини негайно виїхав ОСОБА_1 (батько дівчинки). Однак, у червні 2024 року позивачка довідалася від третіх осіб, що уповноважені органи з прав дитини м. Євле через аморальну поведінку відповідача та зловживання ним спиртними напоями прийняли рішення відібрати дитину. ОСОБА_10 стала проживати в прийомній сім`ї. Оскільки відповідач відмовився виконувати умови шведської влади для повернення йому дитини, у т.ч. пройти курси шведської мови, пройти курси від алкозалежності, тощо, батьківські обов`язки стосовно малолітньої дочки ОСОБА_10 не виконував, позивачка звернулася до суду із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав.

Ухвалою судді від 07.04.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_11 02.02.2026 подала суду заяву про залишення позову без розгляду. В обґрунтування заяви представник зазначила, що з метою зібрання доказів на обґрунтування позову вона звернулася до Національної соціальної сервісної служби України (Нацслужба) із запитом щодо надання інформації про перебування ОСОБА_7 у Королівстві Швеції та контактів її батька (відповідача у справі) з дочкою. Листом від 07.01.2026 № 0000-03.1-6/56-2025/112 Нацслужба повідомила представника про наявність позитивних змін у поведінці батька у процесі виховання дитини. З урахуванням встановлених обставин позивачка вирішила скористатися своїм правом на залишення позовної заяви про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно доньки ОСОБА_7 без розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти залишення без розгляду позовної заяви за наведених позивачем підстав, просила задовольнити заяву про залишення позову без розгляду з підстав, зазначених у заяві представника відповідача від 20.10.2025. У вказаній заяві представник зазначила, що бабуся не віднесена ст. 165 Сімейного кодексу України до переліку осіб, які мають право звернутися до суду із позовом про позбавлення батьківських прав, тому суд має залишити позов без розгляду на підставі пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, як такий, що поданий особою, що не має процесуальної дієздатності, та підписаний особою, яка не має право його підписувати. Також з посиланням на необґрунтованість дій позивача, що виразилася у зверненні до суду з даним позовом, представник відповідача ОСОБА_12 просила стягнути з позивачки понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 43 000 гривень.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2026 року, заяву представника позивача адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни про залишення позовної заяви без розгляду задоволено.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Національна соціальна сервісна служба України, районна адміністрація Запорізької міської ради по Заводському району як орган опіки та піклування, Степногірська селищна військова адміністрація Василівського району Запорізької області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опіки над малолітньою особою залишено без розгляду.

У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_12 про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, зазначених у заяві, відмовлено.

У задоволенні заяви представника відповідача Кари Юлії Миколаївни про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Національна соціальна сервісна служба України, районна адміністрація Запорізької міської ради по Заводському району як орган опіки та піклування, Степногірська селищна військова адміністрація Василівського району Запорізької області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опіки над малолітньою особою відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кари Юлії Миколаївниподав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив змінити оскаржувану ухвалу в частині підстави для залишення позову без розгляду вказавши підставою п.1,2 ч.1 ст. 257 ЦПК України та стягнути з позивач на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 43000,00 грн.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що малолітня ОСОБА_13 , не живе в сім`ї позивача, тому остання в розумінні ч. 1 ст. 242 ЦК України не наділена правом звернення до суду.

Відповідно до відзивів на апеляційну скаргу Степногірська селищна військова адміністрація Василівського району Запорізької області як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївнизазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів цивільно-процесуального законодавства, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 257 ЦПК України). Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. ОСОБА_2 є повнолітньою особою, відомостей про те, що її цивільна процесуальна дієздатність обмежена, матеріали справи не містять. Позивачка звернулася до суду із позовною заявою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причому позов поданий в інтересах позивача, а не іншої заінтересованої особи. Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Разом з тим, суд за результатами розгляду справи встановлює, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, про що зазначає у мотивувальній частині рішення. Отже, у підготовчому засіданні суд позбавлений права з`ясовувати фактичні обставини справи на підставі зібраних у справі доказів, у зв`язку з чим суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_12 про залишення позову без розгляду з підстави відсутності у позивачки як бабусі дитини ОСОБА_7 права звернутися до суду із позовом про позбавлення батьківських прав. Оскільки заява про залишення позову без розгляду подана позивачем ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_11 до початку розгляду справи по суті, доказів обмеження її цивільної процесуальної дієздатності матеріали справи не містять, суд доходить висновку про наявність підстав для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду за заявою представника позивачки ОСОБА_11 . За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що звернення позивачки до суду за захистом порушеного права не може свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами, її дії, направлені на реалізацію її процесуальних прав шляхом подання заяви про залишення позову без розгляду, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою її обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду (пункт 5 частини 1 статті 257 ЦПК України).

Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі № 441/1609/19).

Суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який просить не розглядати його позовні вимоги по суті.

Пунктом 1 частини другої статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою судді від 07.04.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_11 02.02.2026 під час підготовчого провадження, до початку розгляду справи по суті подала суду заяву про залишення позову без розгляду. В обґрунтування заяви представник зазначила, що з метою зібрання доказів на обґрунтування позову вона звернулася до Національної соціальної сервісної служби України (Нацслужба) із запитом щодо надання інформації про перебування ОСОБА_7 у Королівстві Швеції та контактів її батька (відповідача у справі) з дочкою. Листом від 07.01.2026 № 0000-03.1-6/56-2025/112 Нацслужба повідомила представника про наявність позитивних змін у поведінці батька у процесі виховання дитини.

Оскільки заява про залишення позову без розгляду подана позивачем ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_11 до початку розгляду справи по суті і є її невід`ємним процесуальним правом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду за заявою представника позивачки ОСОБА_11 .

Заява ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кари Юлії Миколаївни про залишення позову без розгляду на підставі п.1,2 ч.1 ст.257 ЦПК України, обґрунтовано залишена без задоволення, оскільки доказів обмеження цивільної процесуальної дієздатності ОСОБА_2 матеріали справи не містять, а фактичні обставини у справі, щодо наявності чи відсутності порушеного права у позивача не є предметом розгляду підготовчого судового засідання.

Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадку, встановленому ч. 5 вказаної статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (ч. 6 ст. 142 ЦПК України).

Тобто для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача, а оскільки факт необґрунтованості дій позивача або зловживання ним своїми процесуальними не встановлено, у компенсації судових витрат обґрунтовано відмовлено.

Таким чином, постановляючи ухвалу у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню і дійшов обґрунтованих висновків при вирішенні питання про залишення позову без розгляду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кари Юлії Миколаївнизалишити без задоволення

Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2026 рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 21 травня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

Д.А. Трофимова