Суд: Полтавський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 10 травня 2026 р.
Справа: №541/1508/25
Суддя: Бутенко С. Б.
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 541/1508/25 Номер провадження 22-ц/814/1291/26Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Жаги Едуарда Григоровича
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 жовтня 2025 року, ухвалене в місті Миргороді під головуванням судді Вірченко О. М.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - відділ «Служба у справах дітей» Миргородської міської ради Полтавської області, виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ «Служба у справах дітей» Миргородської міської ради Полтавської області, про визначення місця проживання дитини з батьком,
в с т а н о в и в:
У квітні 2025 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 08.04.2025 дитина залишилась проживати з батьком. Сторони домовились про те, що дитина буде проживати почергово один день з матір`ю, один день з батьком, однак відповідач не дотримувався цієї домовленості та перешкоджав позивачу у спілкуванні з дитиною.
У травні 2025 року відповідач подав зустрічний позов та просив визначити місце проживання дитини разом з батьком - ОСОБА_1 , що на його думку відповідатиме найкращім інтересам дитини.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 червня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 .
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Жага Е. Г. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що на даний час дитина має більшу прихильність до батька, оскільки ОСОБА_3 наразі проживає з відповідачем.
Вказує, що ОСОБА_1 не вчиняв жодних перешкод у спілкуванні матері з дитиною, а навпаки реагує позитивно на спроби матері зустрітися з сином, оскільки розуміє яка важлива роль мами у житті дитини.
Зазначає, що ОСОБА_1 має постійний заробіток, особисте житло та транспортний засіб, не перебуває на обліку у лікаря психіатра та нарколога, раніше не судимий, має позитивну характеристику та гарні стосунки з малолітнім сином.
Вважає, що судом першої інстанції не врахована думка дитини щодо проживання з батьком та винесено рішення, яке суперечить інтересам дитини.
Також вказує, що суд першої інстанції проігнорував висновки Органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно з пунктом 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_1 , виданим повторно Миргородським відділом ДРАЦС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 01.05.2025.
Після припинення шлюбних відносин у 2025 році сторони проживають окремо, малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, видом діяльності якого є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.
За місце проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно, із сусідами у дружніх, добрих стосунках, завжди готовий прийти на допомогу. Сусіди відмічають, що відповідач відповідальна людина, чудовий і турботливий батько, комунікабельний, має багато друзів, вимогливий до себе та оточуючих, бере активну участь у громадських роботах по утриманню в належному стані будинку та прибудинкової території.
Довідкою про доходи від 15.05.2025 № 392 встановлено, що ОСОБА_2 працює в Професійно-технічному училищі № 44 м. Миргорода на посаді фахівця з інформаційних технологій.
Свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 характеризують ОСОБА_2 позитивно. Вказують, що у неї із сином гарні стосунки, має всі умови для проживання та розвитку дитини. Також зазначають, що ОСОБА_1 налаштовує малолітнього сина проти матері, не дає повноцінно проводити час із нею.
Відповідно до характеристики Академії інтелектуального розвитку Smartum ОСОБА_3 характеризується як комунікабельна, енергійна та життєрадісна дитина. ОСОБА_8 відповідає його віковій категорії.
Згідно з довідкою про відвідування гуртків ОСОБА_3 з 28.03.2025 систематично відвідує заняття з Підготовки до школи.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважив, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію, необхідно проводити з нею бесіду, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення її інтересів та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
Водночас суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21 (провадження № 5643св23)).
При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).
За клопотанням представника відповідача судом було опитано малолітнього ОСОБА_3 та встановлено, що дитині подобається проживати з батьком, оскільки він його любить і так звик. Водночас дитина проявляє таку саму прихильність і до матері та емоційне ставлення дитини до батьків є однаковим, що підтвердила і практичний психолог ОСОБА_9 , яка була присутня під час проведення бесіди з дитиною.
Згідно висновків органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 13.05.2025 № 1697/01-35 та від 15.08.2025 № 2821/01-35 доцільність проживання дитини з батьком - ОСОБА_1 визначалась з урахуванням поточних емоційних потреб дитини з метою мінімізувати ризик психологічного дискомфорту, оскільки ОСОБА_10 від народження проживає разом з батьком, а тому має емоційну прив`язаність до цього житла, до власних речей. Натомість проживання дитини з матір`ю - ОСОБА_2 призведе до зміни місця проживання та може негативно вплинути на її психологічний стан.
При цьому органом опіки та піклування встановлено, що обоє батьків мають стабільний дохід і здатні забезпечити матеріальні та побутові потреби дитини. Водночас глибокий конфлікт між батьками, маніпулювання емоційною прихильністю дитини, різні підходи до виховання та психологічний тиск спричинили небажання дитини проживати з матір`ю.
Відповідно до частини четвертої, п`ятої, шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відхиляючи вказані висновки органу опіки та піклування, як необґрунтовані та невмотивовані, суд першої інстанції не врахував, що орган опіки та піклування виходив саме з найкращих інтересів малолітньої дитини, яка з народження проживає разом з батьком, має усталені соціальні зв`язки та звичне середовище, зміна якого може негативно вплинути на її психоемоційний стан.
Всупереч думці дитини та висновку органу опіки та піклування, суд визначив місце проживання дитини з матір`ю. При цьому достатніх аргументів для такого рішення не навів.
Відповідно до частини третьої статті 151 СК України батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Різні погляди батьків на виховання дитини та методи такого виховання, якщо вони не суперечать закону та моралі, не дають перевагу у переданні дитини під фізичну опіку одному з батьків.
Судом встановлено, що і батько, і мати дитини позитивно характеризуються, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені, виконують свої батьківські обов`язки, створили належні умови для виховання та розвитку дитини, люблять дитину та мають бажання її утримувати і виховувати, у той же час через особистий конфлікт та неприязненні стосунки не можуть дійти згоди щодо спірного питання місця проживання дитини.
Доказів жорстокого поводження з дитиною матеріали справи не містять.
За наявності однакових умов, можливостей та бажання обох батьків утримувати та виховувати дитину, їх усталених відносин з дитиною та бажання дитини спілкуватися з обома батьками, суд не розглянув питання спільної фізичної опіки сторін над дитиною, що сприятиме подоланню незручностей для дитини, пов`язаних зі зміною звичного місця проживання та середовища, а також налагодження емоційного контакту між матір`ю та дитиною при збереженні достатнього обсягу спілкування дитини з батьком.
У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 22 травня 2024 року у справі № 754/3063/22 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною, що суд першої інстанції не врахував.
Використання спільної фізичної опіки у цій справі спрямоване на повернення матері у життя і виховання дитини, яка вочевидь потребує як батьківського, так і материнського виховання, піклування та турботи, що відповідає найкращім інтересам дитини.
З урахуванням вищенаведеного, права дитини на належне батьківське виховання з боку обох батьків, колегія суддів вважає, що місце проживання малолітнього ОСОБА_3 доцільно визначити почергово з кожним з батьків, що якнайкраще забезпечить участь і матері, і батька у житті дитини, сприятиме налагодженню відносин між дитиною та батьками, забезпечить належне виховання та задоволення потреб дитини.
Такий спосіб визначення місця проживання дитини покладає на обох батьків зобов`язання створити максимально комфортні умови для проживання дитини, не вчиняти дій, спрямованих на істотну зміну сталого способу життя дитини, забезпечити безперешкодне та своєчасне відвідування дитиною навчальних закладів та гуртків.
Батьки мають спільно приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку дитини, узгодити порядок несення витрат на її утримання та сприяти налагодженню емоційного контакту між дитиною та кожним з батьків.
За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів.
Виходячи з вимог частини першої, пункту 3 частини другої, частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд змінює розподіл судових витрат, які при частковому задоволенні первісного та зустрічного позовів покладаються на кожну сторону та відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жаги Едуарда Григоровича - задовольнити частково.
Рішення Миргородського міськрайонного суду від 17 жовтня 2025 року скасувати та постановити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 почергово з кожним з батьків, у такому порядку: три місяці з батьком - ОСОБА_1 , три місяці з матір`ю - ОСОБА_2 .
Період проживання дитини з кожним з батьків починається з першого дня місця та завершується останнім днем відповідного місяця.
Перший місяць, починаючи з 01 червня 2026 року, ОСОБА_3 проживає з матір`ю - ОСОБА_2 .
По завершенні останнього місяця періоду, протягом якого дитина проживала з батьком чи матір`ю, в останній день той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді Г. Л. Карпушин
О. І. Обідіна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua