Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №547/18/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 547/18/26 Номер провадження 22-ц/814/2431/26Головуючий у 1-й інстанції Харченко В. Ф. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

учасники справи:

представник відповідача – адвокат Новобранець Т.О.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2026 року, ухвалене суддею Харченком В. Ф., повний текст рішення складено – 16 лютого 2026 року

у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно отриманих коштів, -

В С Т А Н О В И В:

08.01.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно отриманих коштів, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області суму надмірно виплаченої пенсії у розмірі 102 896,01 грн; стягнути з ОСОБА_1 на корист Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області суму сплаченого судового збору в розмірі 3 028 грн.

Позовна заява мотивована тим, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області перебував ОСОБА_1 як отримувач пенсії за по ІІІ групі інвалідності від загального захворювання з 12.10.2022 на підставі довідки МСЕК, серія 12ААВ №474509 від 09.11.2022, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України від 25.02.2025, ОСОБА_1 не визнаний особою з інвалідністю з 12.10.2022. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за розпорядженням №164750005432 від 02.07.2025 ОСОБА_1 була припинена виплата пенсії по інвалідності у зв`язку з невизнанням його особою з інвалідністю. Внаслідок невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю виникла переплата пенсії за період з 12.10.2022 по 30.06.2025 в сумі 102 896,01 грн. В цілях вирішення спору в досудовому порядку на адресу відповідача направлявся лист №1600-0403-8/51883 від 10.07.2025, в якому повідомлено розмір переплати пенсії та необхідність її сплатити на рахунок Управління, однак зазначене повідомлення залишено без відповідного реагування. Крім того, при спілкуванні з пенсіонером, йому неодноразово повідомлялося про розмір та порядок відшкодування переплати пенсії, але в добровільному порядку переплату не повернуто. 27.10.2025 за №1600-0803-8/82593 відповідачу направлено претензію щодо досудового врегулювання спору, яка залишилась без відповідного реагування з боку відповідача. На момент подання даної заяви переплата в сумі 102 896,01 грн відповідачем не погашена та ніяких пояснень з цього приводу до Управління не надходило. Відсутність надходження цих коштів до Пенсійного фонду України завдає шкоди державним інтересам у сфері соціального захисту населення та ускладнює процедуру виплати пенсій, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2026 року у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно отриманих коштів – пенсії у загальній сумі 102 896,01 грн – відмовлено повністю.

Витрати Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зі сплати 3 028,00 грн судового збору з позовної заяви – покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ураховуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних доказів недобросовісності відповідача, його зловживань чи подання недостовірних відомостей, а можлива (уявна для позивача) переплата виникла виключно через адміністративні рішення органів Пенсійного фонду України і позивач бажає надати їм зворотню дію. Більш того, ні позовна заява, ні матеріали справи не містять вказівки і доводів щодо законності (підставності) оцінювання стану здоров`я відповідача, а так само його можливого перешкоджання цьому.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому у будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Факт не бажання добровільного повернення надмірно виплаченої пенсійної виплати, фактична поведінка відповідача свідчить про недобросовісність з його боку. З огляду на вищевикладене, Управління вважає, що суму надмірно виплаченої пенсії у розмірі 102 896,01 грн на підставі ч.1 ст.1212, ст. 1215 ЦК України підлягають безумовному поверненню відповідачем. Посилання суду першої інстанції на те, що з боку відповідача відсутні надання завідомо неправдивих даних, які стали підставою для призначення пенсії як особі з інвалідністю ІІІ групи, а також зловживань з боку відповідача при призначенні і отриманні пенсії до прийняття рішення про її скасування, то в цій частині зазначається, що Управлінню також невідомі причини та підстави, з яких відповідачу скасували виписку з акта огляду МСЕК, серія 12ААВ №474509 від 09.11.2022, якою ОСОБА_2 визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи з 12.10.2022. Щодо оскарження відповідачем витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного Фонду України, згідно якого 25.02.2025 експертна команда 25.02.2025 прийняла рішення про не встановлення групи інвалідності відповідача з 12.10.2022, то до Управління така інформація не надавалася. Також витяг не відображає підставу і порядок ухвалення такого рішення (фактична, медична, правова підстава тощо).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання апеляційного суду 18.05.2025 не з`явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 13.04.2026 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України та засобами поштового зв`язку (а.с. 97-10), які доставлені до електронних кабінетів та засобами поштового зв`язку. 15.05.2026 через систему «Електронний суд» до апеляційного суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 09.04.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 18.05.2026 о 10-20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що згідно виписки з акта огляду МСЕК, серія 12ААВ №474509 від 09.11.2022, відповідач ОСОБА_1 визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи з 12.10.2022; інвалідність встановлена до 01.12.2025; дата чергового огляду 09.11.2025 (а.с. 18-19).

Як наслідок, Управління ПФУ 20.12.2022 13:48 здійснило розрахунок з призначення пенсії ОСОБА_1 як особі з інвалідністю ІІІ групи від загального захворювання; період встановлення інвалідності 12.10.2022 – 30.11.2025; сума щомісячної пенсії 3 000,26 грн (а.с. 17).

25.02.2025 складено Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного Фонду України, згідно якого 25.02.2025 експертна команда 25.02.2025 прийняла рішення про не встановлення групи інвалідності відповідача з 12.10.2022. Витяг не відображає підставу і порядок ухвалення такого рішення (фактична, медична, правова підстава тощо); вказано лише на дату прийняття 25.02.2025 і номер В210 (а.с. 20).

Отже, 25.02.2025 прийнято рішення про не встановлення інвалідності 12.10.2022, хоча позивач повністю керувався зазначеною довідкою МСЕК від 09.12.2022 щодо групи інвалідності відповідача, підстави і періоду її встановлення.

Управління ПФУ розпорядженням від 02.07.2025 №23786/03-16 скасувало розпорядження про призначення пенсії відповідачеві від 20.12.2022 у зв`язку з надходженням вказаного Витягу і припинило виплату пенсії у зв`язку зі скасуванням інвалідності (а.с. 22).

03.07.2025 позивач здійснив перерахунок пенсії відповідача, яким призначив пенсію з 01.03.2025 по 30.11.2025 у сумі 3 338,27 грн (а.с. 21).

Довідкою від 16.10.2025 №10206/04-16 позивач стверджує про фактичне отримання відповідачем від позивача пенсії за період жовтень 2022 – червень 2025 у загальній сумі 102 896,01 грн. Позивач вважає, що ця сума пенсії отримана відповідачем без достатньої правової підстави і повинна бути повернутою відповідачем позивачеві (а.с. 23-24).

Позивач листами від 10.07.2025 і від 27.10.2025 просив відповідача повернути вказані 102 896,01 грн (а.с. 25-26).

Під час розгляду справи позивачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про рахункову помилку з боку Управління ПФУ, так і надання відповідачем завідомо неправдивих даних, які стали підставою для призначення пенсії як особі з інвалідністю ІІІ групи, а також зловживань з боку відповідача при призначенні і отриманні пенсії до прийняття рішення про її скасування.

У справі також встановлено, що відповідач не причетний до призначення і нарахування пенсії у визначеному розмірі, адже свого часу надавав позивачеві правдиві та достовірні відомості для нарахування пенсії, у т.ч. й щодо стану свого здоров`я.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія є щомісячною виплатою в солідарній системі, що призначається у разі досягнення пенсійного віку чи встановлення інвалідності. За ст. 9 цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду призначаються пенсії за віком, по інвалідності та у зв`язку з втратою годувальника.

Пенсія по інвалідності виплачується на весь строк встановлення інвалідності (ст. 34 Закону). Група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб (ч. 1 ст. 31 Закону). У разі визнання особи здоровою після повторного огляду пенсія виплачується до кінця місяця, на який встановлено інвалідність (ст. 35 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Статтею 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

З наведених статей вбачається, що обов`язковою умовою для стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та в жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у випадку призначення пенсії на підставі недостовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера. В такому разі суми зайво виплаченої пенсії стягуються зі страхувальника.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні вказаних положень ст. 50 і ст. 130 є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо. Таким чином, відповідальність за достовірність даних, що враховуються при виплаті пенсії, а також обов`язок відшкодовувати надміру виплачені суми соціальних виплат, несуть пенсіонери - внаслідок зловживань з їх боку, а також страхувальники - внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Проте, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже законодавцем передбачені два винятки із цього правила: 1) якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; 2) у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Верховний Суд у постанові від 18.08.2020 у справі №638/10460/17 дійшов висновку, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути утримані пенсійним органом за умови зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №487/3380/16-а, від 11.02.2020 у справі №761/41107/16-а.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області суми надмірно виплаченої пенсії у розмірі 102 896,01 грн.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Також, зазначена позиція підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Вказані положення відповідають визначенню пенсії, наведеному у ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, згідно якої пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи з судовому порядку.

Отже, відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе за наявності однієї з двох умов: зловживання з його боку або подання страхувальником недостовірних даних. Вищевказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, як правильно встановив суд першої інстанції, відсутня будь-яка підстава для відповідальності ОСОБА_1 та стягнення з нього переплати пенсії.

Згідно п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що жодного з цих трьох критеріїв для незастосування ст. 1215 ЦК України позивач не навів, у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки недобросовісності та ознаки порушень закону.

Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 27.02.2019 у справі №404/4822/ 15-ц; №14-55цс19 (пункт 30 позиції Верховного Суду) та загалом сформованій у цих правовідносинах судовій практиці. Крім того, як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №753/15556/15 (провадження №14-445цс18), правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум.

Доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про те, що у спірних правовідносинах наявна недобросовісність ОСОБА_1 , то такі доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з вищевказаних підстав.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять достатніх та достовірних доказів того, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до викладення фактичних обставин справи та ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України як підстави для скасування рішення суду.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області – залишити без задоволення.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 травня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов