Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №287/193/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №287/193/25 Головуючий у 1-й інст. Винар Л. В.

Категорія 39 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у м. Житомирі цивільну справу №287/193/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Винара Л.В. у м. Олевську,

в с т а н о в и в :

У січні 2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду із позовом, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №16180 від 03 січня 2021 року в сумі 25 000,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 21000,00 грн, а також стягнути понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 03 січня 2021 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №16180 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердила, що ознайомилась з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надається фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума виданого кредиту становить 4 000,00 грн, дата надання кредиту 03 січня 2021 року, строк кредиту 15 днів, стандартна процентна ставка 2,5% в день або 912,5% річних.

17 лютого 2022 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено Договір факторингу № 02-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Авіра Груп» відступило ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» приймає належні ТОВ «ФК «Авіра Груп» права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1

ТОВ «ФК «Авіра Груп» виконало свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах визначених договором.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором № 16180 від 03 січня 2021 року не виконала та станом на 25 червня 2024 року має заборгованість у загальному розмірі 25000,00 грн, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн та простроченою заборгованістю за процентами в розмірі 21000,00 грн.

07 листопада 2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду із заявою, в якій просила стягнути також з відповідача на свою користь понесені товариством витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в районному суді в розмірі 10 500,00 грн.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 16180 від 03 січня 2021 в розмірі 25000 грн, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір в розмірі 2422,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2025 року про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалити нове судове рішення відповідно до вимог закону.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає ч.3 ст.509, ч.ч.1,2 ст.627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементом загального конституційного принципу верховенства права. Вважає це надмірним тягарем для позичальника. Зазначила, що позивач, скориставшись необізнаністю позичальника спонукав її на укладення договору позики на вкрай невигідних для неї умовах, які відповідач не могла належно оцінити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яке вважає законним та обґрунтованим, без змін. Зазначив, що сторони під час укладення договору узгодили розмір кредиту, строки та умови кредитування. Позичальник погодилась на визначені договором умови щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, частково погашала заборгованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв`язку з наступним.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 03 січня 2021 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового кредиту № 16180 (далі -Договір) (а. с. 23-28).

Публічна пропозиція (оферта) у розумінні статей 641, 644 ЦК України визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору, однак всі інші істотні умови які є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, зазначено в Індивідуальній частині договору про надання фінансового кредиту - Кредитному договорі.

Згідно з п. 1.1 Договору Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах , визначеним цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору строк кредиту 15 днів, тобто до 17 січня 2021 року.

Згідно з п. 1.3 Договору за користування кредитом клієнт сплачує Товариству 912,5 % річних від суми кредиту в розрахунку 2,5 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Кредит надається Товариством у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної картки, вказаної клієнтом (п. 1.4 Договору).

Договір підписаний 03 січня 2021 року ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором КL3984.

Згідно з додатком № 1 до договору про надання фінансового кредиту: строк кредиту – 15 днів; сума кредиту – 4000,00 грн; сума нарахованих процентів 1500,00 грн; разом до сплати 5500,00 грн.

Додаток № 1 до договору підписаний 03 січня 2021 року ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором КL3984 (а. с. 28).

ТОВ «ФК «Авіра Груп» виконало свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах визначених договором.

Відповідно до довідки ТОВ «Платежі онлайн» від 21 травня 2024 року № 5598/05 успішно проведена транзакція та перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 03 січня 2021 року о 18:40:05 на суму 4000 грн, № НОМЕР_1 (а.с. 39).

17 лютого 2022 року між ТОВ «ФК Авіра Груп» (далі- Клієнт) та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (далі- Фактор) укладено договір факторингу № 02-17/02/2022 (а.с. 31-38).

Відповідно до п. 1.2 договору факторингу на умовах даного договору та керуючись ст. 1077 ЦК України, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступає Факторові своє право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у реєстру боржників (додатку № 1 до цього Договору).

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу від 17 лютого 2022 року № 02-17/02/2022 ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за укладеним Договором від 03 січня 2021 року № 16180, відповідно до якого: сума виданого кредиту 4000,00 грн; залишок за тілом кредиту 4000,00 грн; залишок за відсотками 21000,00 грн; загальна сума заборгованості 25000,00 грн; дата закінчення договору 17 січня 2021 року (а.с. 16).

ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» надіслав відповідачці вимогу від 22 травня 2024 року про виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до якої заборгованість на дату відступлення склала 25000,00 грн, а саме: заборгованість за сумою кредиту 4000,00 грн; за відсотками 21000,00 грн. Відповідно до умов кредитного договору кінцевий строк погашення кредиту 17 січня 2021 року, проте всупереч його умовам, заборгованість непогашена (а.с. 14).

Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 надано кредит згідно з кредитним договором № 16180. Заборгованість перед ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за відповідним Договором станом на 25 червня 2024 року складає 25000 грн 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту 4000,00 грн; прострочена заборгованість за відсотками 21000,00 грн. Станом на 25 червня 2024 року заборгованість за кредитним договором № 16180 не погашена. Нарахування відсотків, пені, штрафів ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» не здійснювало (а.с. 15).

Дані щодо виконання боржником вказаної вимоги відсутні.

22 травня 2025 року позивач надсилав відповідачу досудову вимогу, яка залишилася без виконання (а.с. 14).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тому нарахована відповідно до умов договору заборгованість за тілом кредиту та відсотків підлягає стягненню з нього на користь позивача.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статі 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1045 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У справі встановлено, що 03 січня 2021 року між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 16180 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки, тобто укладено договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися їх.

Таким чином, факт укладення договору про надання фінансового кредиту №16180 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Авіра Груп» є доведеним.

Крім того, ОСОБА_1 вказані обставини не заперечувала.

17 лютого 2022 між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №02-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Авіра Груп» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №02-17/02/2022 від 17 лютого 2022 року, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 25000,00 грн.

Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту №16180 від 03 січня 2021 року, зокрема пункту 1.4, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Згідно з розділом 7 договору відповідач зазначила наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) № НОМЕР_1 .

Факт перерахування грошових коштів підтверджено довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 21 травня 2025 року про переказ на картку № НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 4 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту №16180 від 03 січня 2021 року у сумі 4 000,00 грн, однак вона належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання та не повернула кредитні кошти у передбачений договором строк.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 3 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).

Стягуючи відсотки в сумі 21000,00 грн за договором про надання фінансового кредиту №16180 від 03 січня 2021 року, суд першої інстанції правильно погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який надано позивачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання».

На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.

Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 16180 від 03 січня 2021 року був погоджений сторонами та становив 15 днів, тобто до 17 січня 2021 року.

Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.

Згідно долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку ОСОБА_1 ініціювала продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, проплативши 17 січня 2021 року 1500 грн нарахованих процентів по кредиту.

Порядок нарахування та обчислення процентів за користування отриманими в кредит коштами було обумовлено безпосередньо у самому договорі, який наразі не визнано недійсним.

Відтак, згідно пункту 2.3 Договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Всього проценти нараховано за період з 03 січня 2021 року по 16 серпня 2021 року за 181 день прострочки, з розрахунку 2,5% від боргу (тіла кредиту).

Згідно поданого позивачем розрахунку розмір відсотків становить 21000,00 грн.

Жодних інших штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання відповідачем зобов`язання ані первісним кредитором, ані позивачем нараховано не було та не заявлялася така вимога.

Будь-якого іншого мотивованого контррозрахунку скаржником до апеляційної скарги не долучено.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

В даному випадку позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором саме на підставі договору факторингу.

Колегія суддів дійшла висновку, що представником позивача були надані до суду належні та допустимі докази про факт невиконання відповідачем узятих на себе зобов`язань за кредитним договором №16180, щодо повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів, а тому порушене право позивача підлягає судовому захисту. Відповідачем не було надано суду жодного доказу на спростування позовних вимог, а ні до суду першої інстанції, а ні до апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих відсотків за вказаним кредитним договором апеляційний суд до уваги не бере, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного суду наголошує на тому, що відповідач взяла на себе зобов`язання та не виконала їх належним чином. Проценти, визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства, оскільки відповідач була ознайомлений з усіма умовами договору та погодилась із ними.

Таким чином з наведеного вбачається, що позивач мав законне право нараховувати проценти згідно з п. 1.3, розділу 2 кредитного договору протягом строку, що визначений п. 2.3. кредитного договору, що останнім і було здійснено та свідчить з розрахунку заборгованості, наявного в матеріалах даної справи.

За наведених обставин, на думку апеляційного суду, підстави для зменшення розміру заборгованості за відсотками відсутні.

Разом з тим, апеляційна скарга не містить доводів з приводу незгоди апелянта із частково задоволеними вимогами позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу, тому у цій частині рішення суду першої інстанції не переглядається.

Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Олевського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Григорусь Н.Й.

Судді Галацевич О.М.

Павицька Т.М.

Повний текст постанови складений 19.05.2026.