Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №277/1596/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №277/1596/25 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.

Категорія 70 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м.Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Григорусь Н.Й.,

суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) в місті Житомирі цивільну справу № 277/1596/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Діденко Ольги Олександрівни на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року, ухваленого суддею Заполовським В.В. у м. Ємільчино,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду та до закінчення ним навчання, але не більше, ніж до досягнення ним 23 років.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона разом з відповідачем є батьками ОСОБА_3 , який на даний час є повнолітнім та продовжує навчання у Волинській духовній семінарії, стипендії або будь-якого матеріального чи фінансового забезпечення не отримує. Також зазначила, що син потребує значних коштів, зокрема, на проживання у гуртожитку, придбання одягу, канцелярського приладдя, продуктів харчування, транспортних витрат та інше.

Позивач вказала, що самостійно покриває витрати сина, хоча має на утриманні ще двох неповнолітніх дітей, а відповідач не є інвалідом, інших дітей на утриманні не має, має задовільний матеріальний стан, має можливість матеріально утримувати повнолітнього сина, тому просила позов задовольнити.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментну плату на його утримання в розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно до закінчення ним навчання в Волинській духовній семінарії, тобто до 30 червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення ним 23 років, починаючи стягнення з 05 грудня 2025 року. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із судовим рішенням, адвокат Діденко О.О. в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині визначення способу та розміру аліментів, ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь сина ОСОБА_3 аліменти на період навчання у Волинській духовній семінарії у сумі 2 000 грн до 30 червня 2028 року, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

Представник зазначила, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що на утриманні відповідача знаходяться ще двоє неповнолітніх дітей, зокрема, донька ОСОБА_4 , на яку той сплачує аліменти, та син ОСОБА_5 , який від народження має алергічні захворювання з тяжким перебігом та потребує спеціального харчування, засобів гігієни, лікування, регулярних медичних обстежень. З урахуванням стягуваних аліментів та витрати на молодшу дитину вважає, що його заробітна плата не покриватиме стягувану суму аліментів в розмірі задоволеному судом першої інстанції (1/8). Крім того, адвокат вказала, що районний суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про сплату аліменти у твердій грошовій сумі.

Позивач не скористалась правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

На підставі ст.ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволеною з наступних підстав.

Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства. Так, за положеннями частини другої ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За положеннями частини третьої ст. 12 та частини першої ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Частини п`ята та шоста ст.81 ЦПК України передбачають, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи аліменти у розмірі 1/8 частини заробітку (доходу) щомісячно, суд першої інстанції врахував потреби повнолітнього сина та можливість відповідача сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, наявність в останнього інших неповнолітніх дітей.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , що сторонами не заперечується.

На день звернення до суду з позовом ОСОБА_3 досяг повноліття.

Згідно довідки Барашівської територіальної громади ОСОБА_3 зареєстрований разом з матір`ю ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 (а.с. 6, 9).

Згідно копії довідки №87 від 10 листопада 2025 року ОСОБА_3 навчається у Волинській духовній семінарії з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року на денній формі навчання, стипендії та іншого матеріального чи фінансового забезпечення не отримує (а.с. 11).

До справи позивачем долучена копія квитанції до прибуткового касового ордера №658 від 27 грудня 2024 року про сплату ОСОБА_6 (І курс) 4 000 грн на єпархію.

Крім того, позивач долучила копію квитанції про придбання 12 травня 2025 року телефону Motorola на загальну суму 4 048 грн та гарантійного талону до нього.

Із довідки №19 від 19 березня 2026 року вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 11 серпня 2025 року (а.с. 75).

За змістом довідки про доходи ОСОБА_2 у період з 21 серпня 2025 року по 31 грудня 2025 року отримав 172 118,86 грн (а.с. 54).

Згідно копії свідоцтва про народження від 14 січня 2025 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 38).

Відповідачем до матеріалів справи також долучені копії медичних документів на підтвердження його доводів щодо захворювання молодшого сина ОСОБА_5 на атопічний дерматит, копії досліджень та підтвердження витрат на харчування (а.с. 30-53).

Крім того, відповідач долучив копії медичних документів щодо лікування отриманої ним травми гомілково-ступеневого суглобу, лікування та реабілітації (а.с. 55-57).

Суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 вказані документи дослідив та врахував у повному обсязі.

Дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої та другої ст. 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. 179, 199, 200, 201 СК України).

Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно з положеннями ст. 200 ЦК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Як роз`яснено в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3 обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Зазначена правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з продовженням навчання та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Як вбачається із матеріалів справи, спільний син сторін ОСОБА_9 після досягнення повноліття продовжив навчання у Волинській духовній семінарії на денній формі навчання, дитина зареєстрована разом з позивачем і перебуває на її утриманні, відповідачем не було надано доказів на підтвердження обставин його участі в утриманні вже повнолітньої дитини, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується потреба повнолітньої дитини сторін у матеріальній допомозі у зв`язку з продовженням навчання.

Із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 25 лютого 2026 року, судом визначено розмір аліментів на повнолітнього сина, у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 Сімейного кодексу. При цьому, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову узгоджуються із приписами ст.ст. 198, 199, 200 Сімейного кодексу України, які регламентують спірні правовідносини.

При з`ясуванні обставин справи, колегією суддів було встановлено, що на час ухвалення рішення повнолітній син сторін по справі продовжує навчання на денній платній формі та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги з боку батька. Такі витрати для забезпечення життєдіяльності дитини є беззаперечними, оскільки для власного існування та навчання будь-яка людина повинна повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни, а це потребує відповідних коштів. Оскільки син сторін, навчаючись на денній формі навчання, позбавлений можливості працювати, будь-якого іншого самостійного доходу він не має, у батьків наявний обов`язок утримувати спільного сина на період його навчання та досягнення ним 23 - річного віку, тому колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, у визначеному судом першої інстанції розмірі.

Апеляційний суд погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром аліментів, які підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , на період його навчання, оскільки даний розмір аліментів узгоджується із засадами виваженості, розумності та співмірності, відповідає вказаним вище нормам Закону, які регулюють спірні правовідносини, а також є справедливим балансом між законними правами та інтересами сторін даного спору. При цьому, необхідно зазначити, що доводи апеляційної скарги не містять в собі відповідних підстав, які б свідчили про наявність необхідності зміни визначеного судом першої інстанції розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання повнолітнього сина на період його навчання.

Такий розмір аліментів є реальним і дає змогу підтримати повнолітнього сина для забезпечення його життєдіяльності.

Вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина у вказаному розмірі, судом враховані вищенаведені обставини, а також те, що відповідач є особою працездатного віку, отримує дохід.

Заперечуючи щодо розміру визначених судом аліментів відповідач не подав належних та допустимих доказів того, що його майновий, сімейний стан, стан здоров`я унеможливлюють сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, у визначеному судом розмірі .

Доводи апеляційної скарги в частині того, що відповідач сплачує аліменти на двох інших дітей, не можуть слугувати підставою для позбавлення сина, який продовжує навчання на денній формі, належної матеріальної допомоги, зважаючи на те, що відповідач має матеріальну можливість їх сплачувати у визначеному судом розмір.

Наявність у останнього заборгованості по сплаті аліментів на доньку, на думку апеляційного суду, не може вважатись обставиною, яка звільняє відповідача від обов`язку по утриманню повнолітнього сина на період навчання.

Разом з тим, апеляційний суд відхиляє аргументи відповідача щодо вимоги сплачувати аліменти на навчання повнолітнього сина ОСОБА_9 у твердій грошовій сумі (2 000 грн) щомісячно, оскільки відповідно до діючого законодавства правом вибору способу стягнення аліментів (у частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі) наділений винятково стягувач аліментів. Позивач заявила вимогу по стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі частини його доходу. Платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, а суд не може вийти за межі позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів апеляційного суду не вбачає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи про стягнення аліментів (п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Діденко Ольги Олександрівни залишити без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді О.М. Галацевич

Т.М. Павицька

Повний текст постанови складено 19 травня 2026 року.