Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №175/3021/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1563/26 Справа № 175/3021/26 Суддя у 1-й інстанції - Краснокутська Н. С. Суддя у 2-й інстанції - Стародуб О. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Стародуб О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Коваль В.С. на постанову судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та призначене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови, 03.01.2026 року, об 22:50 год, водій ОСОБА_1 за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Василя Стуса, буд. 63 керував транспортним засобом «Toyota Xilux», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник Коваль В.С. просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді, постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення. Вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови судді пропущений з поважних причин, оскільки справу розглянуто 31.03.2026 року за їх відсутності, до єдиного державного реєстру судових рішень постанова надіслана 15.04.2026 року, зареєстрована 16.04.2026 року, а забезпечено надання загального доступу лише 17.04.2026 року. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова є незаконною, необґрунтованою, а викладені у ній висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Наголошує, що наявними у справі доказами не доведено вину ОСОБА_1 , оскільки рапорт інспектора не може слугувати однозначним доказом винуватості особи, а результат огляду та сам по собі протокол не можуть розцінюватись, як беззаперечні докази вини. Зауважує, що наявними у справі відеоматеріалами не доведена наявність у Ревеги ознак сп`яніння та в порушення вимог Інструкції патрульним не зазначено жодної ознаки алкогольного сп`яніння. Вказує на порушення порядку та процедури огляду. Звертає увагу, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, діяв в умовах крайньої необхідності, тому відносно нього поширюється дія «бойового імунітету». Також, вважає, що протокол складено не уповноваженою особою. Ставить під сумнів результати огляду ОСОБА_1 та вважає, що з урахуванням допустимої похибки під час експлуатації технічного приладу, вміст алкоголю у повітрі, що видихав ОСОБА_1 , не перевищував гранично допустиму норму, передбачену нормами міжнародного права. Зауважує, про неможливість застосування стягнення у виді позбавлення права керування до осіб, які такого права не мають. Просила розглядати скаргу за відсутності її та ОСОБА_1 .

Перевіривши матеріали справи, вважаю, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що суддя першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме - керування транспортним засобом особою в стані алкогольного сп`яніння.

Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об`єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому, відповідно до п. 7 розділу ІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», яка була затверджена спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 року, установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

За змістом п.2.9 «а» ПДР України встановлено заборону водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Вказаних вимог чинного законодавства ОСОБА_1 не виконав, що й призвело до вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Факт скоєння адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 підтверджуються наступними доказами.

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 558366 від 03.01.2026 року, згідно якого 03.01.2026 о 22:50:00 в м. Краматорськ по вул. Василя Стуса, біля буд. 63 ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Toyota Xilux», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest 6820 Drager, тест 1680, результат огляду 0,34‰. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.9а ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

Актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, тремтіння пальців рук. Результат огляду на стан сп`яніння – 0,34 ‰, із яким ОСОБА_1 погодився, що підтверджується його особистим підписом.

Роздруківкою тестування на алкоголь за допомогою «Alcotest Drager 6820», прилад № ARНК-0061 тест № 1680 від 03.01.2026 року, з якої вбачається, що 03 січня 2026 року о 23:13 годині протестовано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якого виявлено 0,34 ‰, та яка містить підпис тестуємої особи.

Відеозаписом до протоколу, на якому зафіксовано факт зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , факт проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння із застосуванням приладу Drager Alcotest 6820, та зафіксовано результат огляду 0,34‰, з яким ОСОБА_1 погодився.

Рапортом інспектора від 03.01.2026 року, з якого вбачається, що 03.01.2026 року під час патрулювання в м. Краматорськ по вул. Василя Стуса, біля буд. 63 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію» було зупинено транспортний засіб «Toyota Xilux», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку проводився на місці за допомогою газоаналізатора Alcotest 6820 Drager зі згоди водія. Результат 0,34‰, тест 1680. Від керування відсторонений. Складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП та винесено постанову за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, оцінюючи кожен наведений доказ за своїм внутрішнім переконанням, апеляційний суд вважає їх належним, допустимим та достовірним, а їх сукупність є достатньою щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В розумінні ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є не доказом, а джерелом доказів, тобто фактичних даних, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, в розумінні, є доказом у справі про адміністративне правопорушення. З огляду на справу, що розглядається, у протоколі містяться фактичні дані про час та місце вчинення правопорушення, особу правопорушника, про застосування технічних засобів для виявлення правопорушення. Тому протокол про адміністративне правопорушення є допустимим та належним джерелом доказів. А висновок про наявність складу правопорушення в діях особи відносно якої складено протокол, дійсно є уявленням особи, що склала протокол, про наявність правопорушення, яке в суді повинно бути підтверджено відповідними доказами.

Розгляд та надання оцінки всім доказам та їх джерелам, в тому числі і самому протоколу про адміністративне правопорушення, здійснюється під час розгляду судом питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів. На цьому наголосив Касаційний кримінальний суд у постанові від 11 липня 2023 року по справі №275/368/19.

В обґрунтування оскарженої постанови, суд першої інстанції поклав не лише протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , а в сукупності з іншими доказами у справі, надав їм належну та повну оцінку, що не суперечить висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а (провадження №К/9901/21241/18).

Протокол про адміністративне правопорушення у справі складений уповноваженою на те особою з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП, а викладені в ньому відомості відповідають фактичним обставинам справи, які були встановлені належними, допустимими та достатніми доказами. Протокол містить підпис ОСОБА_1 . Підстави для визнання протоколу недопустимим доказом у суду відсутні.

Долучений до матеріалів справи відеозапис надає можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення, отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівниками поліції за допомогою наявних у них технічних засобів, тому є належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення і жодних сумнівів своєї достовірності у суду апеляційної інстанції не викликає.

На відеозапису відображено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Toyota Xilux», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , факт виявлення у ОСОБА_1 ознак сп`яніння, зафіксовано факт проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння із застосуванням приладу Drager Alcotest 6820, та зафіксовано результат огляду 0,34 ‰, з яким ОСОБА_1 погодився.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 ознак сп`яніння апеляційний суд не приймає, оскільки виявлення таких ознак покладається на працівника поліції та відбувається за оцінкою поліцейського під час спілкування з водієм та в подальшому може слугувати підставою для пропонування пройти відповідний огляд.

Доводи захисника про порушення порядку огляду та «бойовий імунітет», оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, апеляційний суд не приймає, оскільки відповідно до ст. 15 КУпАП військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Крім того, положення ст. 266-1 КУпАП не розповсюджуються на осіб, які керують транспортним засобом.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу, тобто спеціальним суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, працівники поліції мали відповідні повноваження щодо зупинки транспортного засобу, проведення огляду водія на стан сп`яніння, відповідно до ст. 266 КУпАП та складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.

Доводи апеляційної скарги про те, що дії ОСОБА_1 були зумовлені крайньою необхідністю, апеляційний суд розцінює як надані з метою уникнення відповідальності.

Так, ст. 17 КУпАП встановлено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

В постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року суд зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Суд роз`яснив, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім.

Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, у особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях.

Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

Доказів того, що ОСОБА_1 виконував наказ командира, матеріали справи не містять.

Встановлені у справі обставини взагалі не свідчать про те, що ОСОБА_1 після вживання алкоголю та сідаючи в такому стані за кермо транспортного засобу, використав усі способи, не пов`язані із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Що стосується посилання сторони захисту на необхідність дотримання судом європейського законодавства та що ОСОБА_1 не перебував в стані алкогольного сп`яніння з урахуванням положень Конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року, яка ратифікована УРСР 25 квітня 1974 року, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 пункту 5 Конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року, яка ратифікована Українською СРСР 25 квітня 1974 року, із змінами, внесеними Європейською угодою, якою доповнено Конвенцію про дорожній рух від 01 травня 1971 року, зі змінами та доповненнями, в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень вмісту алкоголю в крові, а у відповідних випадках - у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень вмісту алкоголю в крові у відповідності до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 г чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг на літр повітря, що видихається.

Наведена вище норма Конвенції не встановлює мінімального рівня алкоголю в крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, за яким настає алкогольне сп`яніння. Проте, Конвенція про дорожній рух не забороняє національним органам влади встановлювати інші показники рівня алкоголю, менші за 0,25 мг у видихуваному повітрі, що й має місце в Україні, де встановлено мінімальний показник рівня алкоголю 0,2 ‰.

Відповідно до п. 7 Розділу Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, станом сп`яніння є результат спеціального технічного засобу з цифровим показником більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Пунктом 4 розділу ІІ Інструкції визначено, що огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.

Так, відповідно до технічних характеристик приладу «Drager Alcotest 6820» межі допустимої похибки в робочих умовах для масової концентрації алкоголю у видихуваному повітрі: абсолютна похибка +/- 0,02 проміле - у діапазоні від 0 до 0,2 проміле, відносна похибка: +/- 10% - у діапазоні понад 0,2 проміле; для масової концентрації алкоголю в крові: абсолютна похибка: +/- 0,04 проміле - у діапазоні від 0 до 0,4 проміле; відносна похибка: +/- 10% - у діапазоні понад 0,4 проміле.

З огляду на те, що у ОСОБА_1 виявлено 0,34 проміле алкоголю, що, навіть з урахуванням похибки для технічного приладу «Drager Alcotest 6820» ( +/- 10% - у діапазоні понад 0,4 проміле), перевищує допустиму кількість алкоголю в організмі, у суду відсутні підстави вважати, що такий цифровий показник може бути викликаний похибкою.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що рапорт працівника поліції є неналежним доказом на увагу не заслуговують, оскільки рапорт є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника про законність своїх дій, наведені у рапорті дані повністю узгоджуються з іншими матеріалами провадження щодо послідовності дій працівників поліції при оформлені ними протоколу про адміністративне правопорушення.

Посилання в апеляційній скарзі на неможливість позбавлення ОСОБА_1 права керування, оскільки він такого права не має на увагу не заслуговують з огляду на наступне. Так, відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 року особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною ст. 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа намомент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Такий висновок Верховним Судом обґрунтований тим, що призначення додаткового покарання у видіпозбавлення права керувати транспортними засобами, коли така особа на момент вчинення кримінального правопорушення не мала посвідчення на право керування транспортними засобами, має попереджувальну мету, враховуючи підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою.

Об`єднана палата ВС звернула увагу на те, що закон про кримінальну відповідальність не встановлює обмежень щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, особам, які на момент вчинення кримінального правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.

Суд апеляційної інстанції вважає, що така правозастосовна практика повинна бути застосована і у справах про адміністративне правопорушення, зокрема за ст. 130 КУпАП, яка у своїй санкції передбачає накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, та має на меті попереджувальну функцію.

Міжнародний досвід забезпечення безпеки на дорогах свідчить, що одним з найпростіших і водночас найдієвіших способів примусити водіїв дотримуватися вимог Правил дорожнього руху, є запровадження системи ефективного покарання.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що правопорушення, пов`язані з керуванням транспортним засобом у стані сп`яніння, мають підвищений суспільний інтерес, та останні зміни до законодавства, як кримінального, так і у справах про адміністративні правопорушення, лише посилюють відповідальність винуватих осіб.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги ст. 21, 25 КУпАП не вбачає передбачених законом підстав для того, щоб не застосовувати до ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керувати транспортним засобом.

Таким чином, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які б спростовували висновки судді про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Вид і розмір адміністративного стягнення суддею визначені відповідно до вимог ст. 33 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Поновити захиснику Коваль В.С. пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді.

Апеляційну скаргу захисника Коваль В.С. залишити без задоволення.

Постанову судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя