Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №175/1755/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4210/26 Справа № 175/1755/23 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №175/1755/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Віталія Володимировича на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Білоусової О.М., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року представник АТ «Райффайзен Банк» звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11 грудня 2021 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено заяву-договір про відкриття поточного рахунку та надання кредиту «Кредит готівкою» №014-RO-82-118422285.

Вказує, що банк зобов`язався надати клієнту кредит в сумі 125 446, 20 грн., а клієнт зобов`язаний повернути банку кредит та сплатити проценти за його користування.

Відповідач не виконав зобов`язання перед банком. Заборгованість не погашена.

У зв`язку з чим, просив суд, стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №014-RO-82-118422285 від 11 грудня 2021 року у сумі 136 032, 53 грн., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року було замінено у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості первісного позивача Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ заборгованість за кредитним договором №014-RO-82-118422285 від 11 грудня 2021 року у розмірі 136 030,53 грн., з яких: 124 155,00 грн. - заборгованість за кредитом, 11 877,53 грн. - заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» витрати на судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В.В. подав апеляційну скаргу, в якій вважає зазначене рішення суду таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що згідно з договором відступлення права вимоги №114/2-73 від 20 листопада 2024 року момент виникнення права вимоги виникає одночасно з укладенням договору факторингу та сплати суми фінансування за відступлення прав вимоги.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором факторингу №114/2-73 від 20 листопада 2024 року.

Наголошує, що позивачем не доведено перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги до позивача, а відтак ТОВ «ФК «ЄАПБ» не набув права вимоги до відповідача.

Висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором є передчасним.

Зауважує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що суду не надано достатньо доказів переходу до ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до відповідача за кредитним договором.

У зв`язку з чим просить рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» відмовити у повному обсязі.

Розгляд скарги просив здійснювати за відсутності представника апелянта.

Представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» - адвокат Шовкун Н.І., скористалась своїм правом, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що на стадії розгляду справи №175/1755/23 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-73, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №014-RO-82-118422285 від 11 грудня 2021 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

ТОВ «ФК «ЄАПБ» надало до суду належні та допустимі докази, які свідчать про добросовісну реалізацію стягувачем своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків.

Вказує, що згідно висновку експертів №2668/2669 за результатами проведення комісійної судової комп`ютерно технічної експертизи від 21 серпня 2025 року, вбачається, що в кредитному договорі №014-RO-82-118422285 від 11 грудня 2021 року накладений електронний цифровий підпис «410825+380957420885», який належить ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим, просить рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби В.В. - залишити без задоволення.

Розгляд справи №175/1755/23 здійснювати за відсутності представника ТОВ «ФК «ЄАПБ»

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 08 лютого 2018 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Райффайзен Банк» угоду №PDV2-2305111.

11 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до АТ «Райффайзен Банк» на отримання кредиту за програмою кредитування «Кредит готівкою» №014-RO-82-118422285, яка підписана електронним підписом.

11 грудня 2021 року сторонами підписано Додаток до заяви про акцепт Публічної пропозиції/Угоди №PDV2-2305111 від 08 лютого 2018 року заяву-договір про відкриття поточного рахунку та надання кредиту «Кредит готівкою» №014-RO-82-118422285, за яким банк надає клієнту послугу споживчого кредиту «Кредит готівкою».

Банк відкриває ОСОБА_1 поточний рахунок «Для виплат» в гривнях на умовах п.4.1 заяви-договору.

З дати надання кредиту банк зобов`язаний надати клієнту кредит в сумі 125 446,00 грн., а клієнт зобов`язаний повернути банку кредит та сплатити проценти за його користування. Строк кредиту 72 місяці, з 11 грудня 2021 року. Процентна ставка за користування кредитом фіксована і становить 34,90 % річних. Дата сплати щомісячного ануїтетного платежу 8 числа кожного календарного місяця згідно графіка.

11 грудня 2021 року ОСОБА_1 надав заяву №014-RO-82-118422285 на приєднання до договору добровільного страхування життя №РБ1704-г від 12 червня 2020 року (індивідуальна частина).

З додатку №1 до заяви-договору про відкриття поточного рахунку та надання кредиту «Кредит готівкою» №014-RO-82-118422285, вбачається графік платежів, згідно якого відповідач 11 грудня 2021 року отримав кредит в сумі 125 446,20 грн., термін користування кредитом 72 міс., номінальна процентна ставка річних 34,90%, комісія за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості 0%, страховий платіж 2 446, 20 грн. Також ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту.

Згідно виписки по рахунку АТ «Райффайзен Банк» від 12 січня 2023 року ОСОБА_1 за 11 грудня 2021 року отримав кредит в сумі 125 446,20 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №014-RO-82-118422285 від 11 грудня 2021 року заборгованість станом на 16 січня 2023 року складає 136030,53 грн., з яких: 124 155,00 грн. - заборгованість за кредитом, 11 877,53 грн. -заборгованість за відсотками.

Згідно висновку експертів №2668/2669 за результатами проведення комісійної судової комп`ютерно-технічної експертизи від 21 серпня 2025 року, вбачається, що в кредитному договорі, який складається з: паспорта споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредит готівкою» від 11 грудня 2021 року; додатка до Заяви про акцепт Публічної пропозиції/ Угоди NPDV2-2305111 від 08 лютого 2018 року - заяви - Договору про відкриття Поточного рахунку та надання Кредиту «Кредит готівкою» N 014-RO-82-118422285 від 11 грудня 2021 року; Графіка платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки від 11 грудня 2021 року, накладений електронний цифровий підпис «410825+380957420885», належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

20 листопада 2024 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-73, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №014-RO-82-118422285 від 11 грудня 2021 року, укладеного між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом та виписка по рахунку з кредитною карткою, є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами.

Доведено що ОСОБА_1 не виконано умов за кредитним договором №014-RO-82-118422285 від 11 грудня 2021 року, тобто не погашено заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 136 032,53 грн., тому суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 порушив умови укладеного договору, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст.515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 вказано, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається, на підтвердження позовних вимог суду першої інстанції було надано: Витяги з реєстру боржників за договорами факторингу з підписами та печатками сторін договору, а також копії платіжних інструкцій, як плату за відступлення права вимоги, що в свою чергу дозволяє дійти висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» одержав від Первісних кредиторів право вимоги по заборгованості ОСОБА_1 .

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність існування права вимоги у позивача за вказаним кредитним договором.

Апеляційний суд констатує, що відповідний договір факторингу, внаслідок укладення яких позивач набув права вимоги до відповідача у справі, є чинним та перед судом питання про визнання його недійсним не порушувалось, відтак, доведення факту сплати його сторонами погоджених платежів не впливає на наявність прав вимоги у позивача, обумовлених таким договором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Доводи представника відповідача, що позивачем не надано жодного первинного бухгалтерського документа, що підтверджував факт здійснення господарської операції – укладання договору факторингу колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Цивільний Кодекс України не встановлює окремого переліку істотних умов для договору відступлення прав вимоги. Тому кредитору необхідно керуватися загальними положеннями цивільного та господарського законодавства щодо істотних умов договору, а також тим спеціальним правовим регулюванням, яке буде застосовуватись до конкретного договору відступлення права вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦКУ, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом договору про відступлення права вимоги є певний обсяг прав первісного кредитора, які передаються новому кредитору (іншими словами, зміст права вимоги). У зв`язку з цим, описуючи предмет, кредитору варто вказати (і) зобов`язання, право вимоги за яким відступається (тобто назва та реквізити відповідного договору); та (іі) обсяг та зміст прав, які передаються новому кредитору.

Зважаючи на положення ст.ст.512-519 ЦК України, первісний кредитор передає новому кредитору наступні документи: відповідний договір, специфікації, акти приймання-передачі робіт або послуг, товаророзпорядчі документи, рахунки тощо.

Щодо порядку та строків надання доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні варто відзначити правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 р. у справі №910/10963/19, відповідно до якої, доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Документи ж, які засвідчують саме право (вимогу) не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а тому їх не передання цесіонарію означає лише не виконання цедентом додаткового юридичного обов`язку, наявного у нього в силу закону, та не звільняє боржника від виконання своїх зобов`язань перед новим кредитором.

Ні положення ст.512 ЦКУ, ні положення ст.517 Кодексу не пов`язують факт виникнення у нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні з передачею документів, які засвідчують право вимоги, що передається, і так само не містять зобов`язань первісного кредитора передавати новому кредиторові оригінали таких документів.

Також колегія суддів наголошує, що зазначена заборгованість, як і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджуються доказами які містяться в матеріалах справи, зокрема розрахунком заборгованості та відповідною копією вказаного договору в якому відображено всі істотні умови такого виду договору та договором факторингу з відповідними додатками.

Апеляційний суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є захист порушеного права ТОВ «ФК «ЄАПБ», яке полягає у невиконанні договірних зобов`язань ОСОБА_1 за відповідним кредитним договором, шляхом стягнення заборгованості за ним. Тобто в даному випадку не є предметом спору, саме визнання відповідного договору недійсним чи розірвання відповідного договору на підставі істотного порушення прав сторони.

Слід наголосити на тому, що укладений кредитний договір ОСОБА_1 в судовому порядку не був розірваним. Крім того, вказані договори у відповідності до вимог чинного законодавства недійсними не визнані, тобто в силу ст.204 Цивільного кодексу України, діє презумпція правомірності правочину.

Крім того ТОВ «ФК «ЄАПБ» надано витяг з реєстру прав вимоги до договору факторингу, що відображають інформацію про відступлення права вимоги щодо конкретного боржника та номеру відповідного договору для мінімізації та недопустимості розкриття відомостей щодо інших боржників.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги позивача, зокрема контррозрахунок заборгованості, апелянтом не надано.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, апеляційним судом не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, доводи фактично зводиться до незгоди з правовими висновками суду, що відповідно до статті 376 ЦПК України, не є підставою для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2025 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Віталія Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 20.05.2026 р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв