Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №761/29356/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/29356/25

Провадження № 2/761/3205/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

18 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Дибань Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

14 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1 , в якій також зареєстроване місце проживання Відповідача (його доньки), однак вона з 2014 року фактично не проживає у квартирі, так як в 2014 році виїхала до російської федерації, і факт її реєстрації в квартирі значно затрудняє вільне користування позивачем квартирою, оскільки він змушений сплачувати за квартиру всі комунальні послуги за чотирьох осіб, у тому числі і за відповідача, а також реєстрація відповідача у квартирі, в якій вона не проживає та не утримує, є перешкодою для реалізації права на приватизацію квартири позивачем та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (дружиною та іншою донькою).

Ухвалою від 02.10.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

10.10.202 представником позивача подано до суду додаткові пояснення (заяву в порядку ст.ст. 182, 183 ЦПК України), в якій він просить долучити до матеріалів відповідь Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 21 липня 2025 року.

Ухвалою від 11.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, свого представника до суду не направила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомила та відзиву не подала.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору в судове засідання не з`явились, однак на адресу суду надійшли їхні письмові заяви, зі змісту яких вбачається, що вони позовні вимоги підтримують, просять суд задовольнити їх у повному обсязі, а також розглянути справу за їхньої відсутності

Враховуючи, що представник позивача не заперечив проти проведення заочного розгляду справи, при цьому відповідач, що належним чином повідомлявся про розгляд справи, в судове засідання не з`явився, відзиву не подав, а тому відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи встановлено, що Позивачу на підставі ордеру Виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів № 17635 від 16 травня 1994 року було надано службове приміщення, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

В даній квартирі зареєстровані Позивач, Відповідач та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Позивач, як наймач та власник особового рахунку, квартиру підтримує в належному стані, вчасно сплачує всі комунальні послуги, вносить кошти на поліпшення житлових умов.

Однак, відповідач фактично не проживає у квартирі, що підтверджується актом від 05 лютого 2025 року про фактичне не проживання протягом тривалого часу (5 років) ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , який був складений сусідами: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , та завірений КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва».

Також, як зазначає позивач, то відповідач в 2014 році виїхала до російської федерації, де 11 березня 2022 року уклала шлюб, після чого їй було присвоєно прізвище ОСОБА_8 , а також 31 березня 2022 року їй було видано паспорт громадянки російської федерації, з якого вбачається, що з 25 лютого 2021 року вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується доданими до позовної заяви копіями свідоцтва про укладення шлюбу відповідача на території російської федерації від 11 березня 2022 року та паспортом відповідача від 31 березня 2022 року, як громадянки російської федерації.

Відповідачем в свою чергу не спростовано дані обставини та факт того, що вона не цікавиться квартирою, квартплату та комунальні послуги не сплачує, її особисті речі в квартирі відсутні.

Також, відповідачем не надано суду належних доказів того, що вона не проживає в квартирі з поважних причин, а позивач та/або треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, чинять їй перешкоди в користування квартирою, яка є зареєстрованим її місцем проживання.

За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї, за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні в житловому приміщенні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно із ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз ст. 71 та ст. 72 ЖК УРСР, дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за наявності одночасно двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21) міститься висновок про те, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення, в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) вказано, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР). Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Зазначені правила статей 71 та 107 ЖК Української РСР є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред`явлення позову, оскільки, перше з них регулює збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами, а правило другої статті передбачає втрату членом сім`ї наймача права користування цим житловим приміщенням у разі його вибуття на постійне проживання в інше житлове приміщення.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач протягом тривалого часу (більше п`яти років) без поважних причин не проживає в квартирі, а отже відповідно втратила й право користування цією квартирою, а тому суд вважає позов обґрунтованим та доведеним в судовому засіданні, у зв`язку з чим задовольняє його.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1211 (одна тисяча одинадцять) грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а також рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: