Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №127/9568/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/9568/26

Провадження № 33/801/506/2026

Категорія: 307

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В.

Доповідач: Шемета Т. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Шемети Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за чатсиною 1 статті 173-2 КУпАП ОСОБА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, -

встановив:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ВАД № 747149 від 20.03.2026 слідує, що ОСОБА_2 20 березня 2026 року близько 16:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно брата ОСОБА_1 , а саме чинила психологічний тиск, чим завдала шкоди психічному та фізичному здоров`ю (піднявся тиск та почались переживання), чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 1ст. 173-2 КУпАП.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Прийняте судове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що дії, які вчинені ОСОБА_2 , не містять ознак домашнього насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», невід`ємною складовою якого мають бути умисні дії фізичного, психологічного чи економічного характеру, які могли завдати чи завдали шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Конфлікт між учасниками носив обопільний характер. В матеріалах справи відсутні будь-які підтверджуючі докази того, що внаслідок дій ОСОБА_2 , була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю ОСОБА_1 , що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Не погоджуючись з такою постановою суду, 28 квітня 2026 року потерпілий ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову, якою визнати винною ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накласти адміністративне стягнення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції порушив право на захист потерпілого, оскільки не повідомив його про час та місце розгляду справи. Судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені обставини справи, оскільки невірно кваліфіковані дії ОСОБА_2 , вважаючи їх лише «побутовим конфліктом», однак згідно протоколу про адміністративне правопорушення остання вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно ОСОБА_1 , а саме чинила психологічний тиск, чим завдала шкоди психічному та фізичному здоров`ю. ОСОБА_2 ображала його нецензурною лайкою, принижувала, що призвело його до переживання та психічних страждань, у зв`язку з чим у нього погіршився стан здоров`я, піднявся тиск і він був вимушений викликати швидку допомогу.

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги заяву ОСОБА_2 від 20 березня 2026, в якій вона просить розглядати справу у її відсутність, вину визнає в повному обсязі.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 та його представник адвокат Чернюк С. С. підтримали вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

За клопотанням сторони потерпілого до матеріалів справи приєднано відповідь на адвокатський запит КНП «ТМО «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР».

ОСОБА_2 та її представник адвокат Цепляєв С. В. заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили оскаржувану постанову суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_2 пояснила, що вона не сказала до брата жодного слова, коли він почав кидати гілки від дерева до дровітні, до нього підбігла його дочка, вийшов з дровітні зять, вони сварилися, він та ОСОБА_1 почали смикати за гілку, дочка стала поміж ними, почали плакати онуки і ОСОБА_1 пішов до себе.

За клопотанням адвоката Цепляєва С.В. до матеріалів справи було долучено диск з камери відеоспостереження, на якому зафіксовано подію, яка мала місце 20.03.2026 року близько 16 години, потерпілий ОСОБА_1 підтвердив, що на відео зафіксовано все так як і було, пояснив що всі троє (сестра, її донька та зять) кричали на нього, обзивали, він повернувся і пішов, в нього підскочив тиск і він змушений був викликати швидку допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, а саме умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство — це діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання між родичами або між особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку, емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Таким чином, для наявності у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідним є встановлення не лише факту конфлікту чи словесної суперечки між родичами, а саме умисного вчинення дій психологічного характеру, які спричинили або могли спричинити шкоду психічному чи фізичному здоров`ю потерпілої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20 березня 2026 року виник конфлікт на ґрунті майнового спору щодо користування та розподілу будинку, у якому сторони проживають з окремими входами та який, як вони підтвердили в судовому засіданні, належить їм на праві часткової власності (по кожному).

При цьому зі змісту письмових пояснень самого ОСОБА_1 , наданим працівникам поліції (а. с. 4), вбачається, що конфлікт між ним та сестрою виник саме «на побутовому ґрунті» через розподіл майна, а також він прямо зазначив, що між ними мало місце непорозуміння. Аналогічні обставини підтверджуються і поясненнями ОСОБА_2 , яка вказала, що словесний конфлікт був взаємним та виник через поділ будинку.

На оглянутому в судовому засіданні відео, наданому адвокатом Цепляєвим С. В. зафіксовано як на вулиці стоять дві жінки, граються діти, виходить ОСОБА_1 і прямує до зрізаних гілок дерева, бере одну з них і намагається перекинути її з одного місця на інше, молода жінка починає бігти до нього зі словами «що ти робиш?», з дровітні виходить молодий чоловік, хапає з іншого боку гілку, яку тримає ОСОБА_1 , обоє щось кричать, жінка кричить та стає поміж ними, починають плакати діти, після чого ОСОБА_1 кидає гілку і йде.

Апеляційний суд зауважує, що будь-яких висловлювань з боку ОСОБА_2 , яка стояла біля плота, на відео не чути, хоча інші звуки чути досить чітко. ОСОБА_1 пояснив, що кричали всі троє: сестра ( ОСОБА_2 ), її донька та зять, ОСОБА_2 знімала все на мобільний телефон і викликала поліцію.

Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що матеріали справи свідчать про наявність між сторонами взаємного побутового конфлікту, викликаного тривалими майновими непорозуміннями, а не про вчинення саме домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суд першої інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що внаслідок дій ОСОБА_2 потерпілому була завдана або могла бути завдана шкода психічному чи фізичному здоров`ю.

З відповіді на адвокатський запит КНП «ТМО «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ВОР», приєднаної до матеріалів справи апеляційним судом за клопотанням потерпілого, вбачається, що дійсно 20.03.2026 о 16:29 мав місце виклик екстреної медичної допомоги від ОСОБА_1 , (зі слів), у зв`язку з проблемою із серцем (біль в грудній клітці зліва, стан, що різко погіршився. За результатами виклику було встановлено попередній діагноз: психологічні симптоми/скарги (Р29), застосовано лікарський засіб «Анаприлін» таб 0,04 (сублінгвально).

Апеляційний суд зауважує, що цією відповіддю підтверджено те, що мав місце розлад здоров`я у ОСОБА_1 , проте за відсутності доказів вчинення психологічного тиску з боку ОСОБА_2 , зазначена інформація не може слугувати підтвердженням її вини у інкримінованому правопорушенні.

Форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 20 березня 2026 року свідчить про визначення низького рівня небезпеки ОСОБА_2 , що додатково підтверджує відсутність обставин, які б свідчили про системність, реальну загрозу чи істотний негативний вплив на психічний стан потерпілого ОСОБА_1 .

Розглядаючи справу, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги заяву, яка міститься на а. с. 10 про те, що ОСОБА_2 визнає вину у вчиненому, оскільки по-перше, ця заява хоча й адресована суду, але датована 20.03.2026:днем складення протоколу про адміністративне правопорушення, а по-друге, в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 , даючи пояснення, заперечила свою винуватість, а по-третє, апеляційний суд акцентує на тому, що безумовним є те, що в основу обвинувачення не може лягати лише одне визнання винуватості, винуватість має бути доведена сукупністю доказів у справі, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 245, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний всебічно, повно та об`єктивно дослідити всі обставини справи і встановити наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення на підставі належних та допустимих доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не повідомив потерпілого про час та місце розгляду справи, не є підставою для скасування постанови, оскільки хоча це і є порушенням, проте саме по собі не спростовує правильності висновків суду щодо відсутності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення. При цьому апеляційний суд забезпечив потерпілому можливість реалізувати право на участь у розгляді справи, заслухав його пояснення, залучив до справи новий доказ та перевірив усі доводи апеляційної скарги.

Відтак апеляційний суд виснує, що наявні у справі докази у своїй сукупності не підтверджують, що дії ОСОБА_2 містили ознаки домашнього насильства психологічного характеру, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

За таких обставин немає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

постановив:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду Т. М. Шемета