Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №145/467/15-ц — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/467/15-ц

Провадження № 22-ц/801/1411/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець В. Д.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокуСправа № 145/467/15-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Хейніса Олександра Григоровича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року, постановлену у складі судді Іванця В. Д. в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У квітні 2015 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року позов було задоволено та вирішено:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість у розмірі 15 922 долара США, що за курсом 15,66 відповідно до службового розпорядження НБУ від 23 грудня 2014 року складає 249 338,59 грн за кредитним договором № VIW3AN08271763 від 18 січня 2008 року;

-стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» судовий збір у сумі 2 493,39 грн.

20 лютого 2026 року адвокат Хейніс О. Г. в інтересах ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до суду заяву про перегляд вказаного заочного рішення, у якій, зокрема, просив про поновлення пропущеного строку на звернення із такою заявою.

Поважність причин пропущення процесуального строку представник відповідача обґрунтовував тим, що про розгляд справи ОСОБА_1 не було відомо, оскільки позовну заяву, повістки про виклик до суду та рішення він не отримував.

Окрім того, відповідач не проживав за адресою АДРЕСА_1 , не отримував та міг не отримувати судові повістки на засідання та копію судового рішення про що свідчать повернуті конверти.

Про те, що існує якесь рішення ОСОБА_1 дізнався в січні 2026 року, коли мав намір продати належне йому майно та дізнався, що на його майно накладений арешт за виконавчим провадження по стягненню заборгованості за заочним рішенням від 21 січня 2016 року.

Заочне рішення було отримано відповідачем 02 лютого 2026 року, отже 20-денний строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення спливає 23 лютого 2026 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року ОСОБА_1 було відмовлено у поновленні процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, заяву про перегляд заочного рішення було залишено без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що заява про перегляд заочного рішення подана поштовим зв`язком, представником заявника адвокатом Хейнісом О. Г. 20 лютого 2026 року, тобто через 10 років після ухвалення рішення, яке просить скасувати заявник.

З урахуванням встановлених обставин, місцевий суд вважав, що зазначене у прохальній частині заяви про перегляд заочного рішення представником відповідача прохання про поновлення процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення є необґрунтованим, а вказані причини пропуску такого строку є неповажними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Хейніс О. Г. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 30 квітня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Голота Л. О.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Відмовляючи у поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що копія заочного рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року, була надіслана відповідачу 03 лютого 2016 року, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося до суду 10 лютого 2016 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про належне вручення відповідачу заочного рішення суду.

А тому суд першої інстанції вважав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. Матеріалами справи встановлено, що 21 січня 2016 року судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача та ухвалено заочне рішення. Відповідно до наявних у матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, судові повістки про розгляд справи, копії ухвал про відкриття провадження та призначення справи до розгляду надіслані на адресу, за якою зареєстроване місце проживання відповідача, повертались до суду першої інстанції із позначкою «За зазначеною адресою не проживає».

Окрім того, згідно наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, заочне судове рішення у справі було надіслане відповідачу 03 лютого 2016 року на його адресу реєстрації. Поштове рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося до суду 10 лютого 2016 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд першої інстанції неправомірно не прийняв до уваги акт № 2 від 18 березня 2026 року про фактичне проживання особи без реєстрації підписаний головою комітету мікрорайону «Корея-1», в якому зазначено, що ОСОБА_1 з 2014 року по 2023 рік проживав у м. Вінниця.

Отже, дійсне отримання повного заочного рішення, яке сталось лише 02 лютого 2026 року, в розумінні ЦПК – є подія коли учасник отримав саме рішення суду (а не наявність відмітки з конвертом, який не було вручено). Коли, ОСОБА_1 дійсно замовив та отримав оскаржуване рішення, відтоді він і отримав можливість, згідно ст. 284 ЦПК, на подачу відповідної заяви на його перегляд.

ОСОБА_1 вважає, що винесення ухвали від 10 квітня 2026 року судом першої інстанції, із формулюванням «залишити заяву про перегляд заочного рішення без розгляду» є прямою перешкодою в доступі відповідача на судовий розгляд та доступ до справедливого та прозорого судового розгляду.

Також адвокат зазначив, що відносно ОСОБА_1 було відкрито не одне виконавче провадження, тому з його заробітної плати проводяться відповідні відрахування. ОСОБА_1 не знав, що він сплачує борг за рішенням суду, яке він оскаржує.

Дані відомості підтверджуємо витягом з реєстру АСВП, який свідчить, що у період з 2016 по 2025 рік у ОСОБА_1 провадилось стягнення по 17 виконавчим провадженням.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини другої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 3.04.2008 у справі «Ponomaryov v. Ukraine», п.41)»;

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення від 29.10.2015 у справі «Ustimeтko v. Ukraine», п.46)».

Отже, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Відповідно до частини другої статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини третя, четверта статті 284 ЦПК України).

Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.

Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.

Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).

Суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

У разі пропущення строку звернення до суду, належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.

Поважними причинами пропущення строку є причини, які не залежать від волі заявника та виключають (ускладнюють) можливість його звернення до суду із заявою у визначений законом строк.

Наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Поновлення строку на перегляд заочного рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження остаточного судового рішення є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці ЄСПЛ. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 строку на подання заяви про перегляд заочного рішення від 21 січня 2016 року, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про судове провадження у цій справі з 29 квітня 2015 року, коли йому було вручено ухвалу про відкриття провадження та копію позовної заяви, окрім того ОСОБА_1 брав участь у ряді судових засідань у суді першої інстанції, а копія заочного рішення суду була надіслана на адресу його зареєстрованого місця проживання та повернулася без вручення із відміткою про відсутність його за місцем проживання, що у відповідності до п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України свідчить про належне вручення копії судового рішення.

Будучи обізнаним про судове провадження у справі, ОСОБА_1 не повідомляв суду будь-якої іншої адреси свого проживання чи перебування.

Окрім того, на підставі вказаного заочного рішення 26 вересня 2016 року було відкрито виконавче провадження №52335373, а постановою від 01 жовтня 2016 року було звернено стягнення на усі види заробітку (доходу) ОСОБА_1 .

Твердження адвоката Хейніса О. Г. про те, що у період з 2016 по 2025 рік у ОСОБА_1 провадилось стягнення по 17 виконавчим провадженням, тому він не знав, що він сплачує борг за рішенням суду, яке він оскаржує, є безпідставними, оскільки відповідно до наданого адвокатом витягу із АСВП виконавче провадження №52335373 було єдиним виконавчим провадженням щодо ОСОБА_1 у період з 26 вересня 2016 року по 20 лютого 2017 року.

Викладене дає підстави для висновку, що пропущення відповідачем строку на подання заяви про перегляд заочного рішення на понад 10 років свідчить про його легковажне ставлення до власних процесуальних обов`язків.

Відтак, апеляційний суд повністю погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що зазначені представником відповідача причини пропущення строку не є поважними.

Суд першої інстанції обґрунтовано покликався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року, викладену у справі № 756/11081/20, де суд виснував, суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті, тому відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у питанні забезпечення прав учасників процесу на апеляційний перегляд справи заочне провадження не відрізняється від інших проваджень, адже доступ до суду апеляційної інстанції в будь-якому випадку забезпечується учасникам справи лише в разі дотримання ними установлених законом процесуальних вимог, а тому право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

Отже, доводи представника ОСОБА_2 про те, що оскаржувана ухвала є прямою перешкодою у доступі йому до правосуддя не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсуніть підстав для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення її без розгляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, правильно застосовано закон, що їх регулює.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Хейніса Олександра Григоровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

С. Г. Копаничук