Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №138/3733/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 138/3733/25

Провадження № 22-ц/801/1035/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуСправа № 138/3733/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Київської Т. Б. за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в м. Могилів-Подільський Вінницької області,

у цивільній справі № 138/3733/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 24.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №4992252 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Вказаний договір укладений між сторонам в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства. На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту, сума кредиту складає 6 000 грн., строк кредиту 360 днів: з 24.09.2024 по 19.09.2025, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. На підставі погоджених умов, ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки), яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.

24.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено додатковий договір до договору № 4992252 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.09.2024. Сторони за взаємною згодою домовились, що згідно умов цього додаткового договору Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до зазначених вище умов додаткового договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 6 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку.

Отже, сума кредиту на дату укладення додаткового договору складала 12 000,00 грн..

У період з 24.09.2024 по 31.07.2025 відповідачем здійснено оплати на рахунок первісного кредитора в розмірі 3780,01 грн, які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 0,01 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3780,00 грн

31.07.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» було укладено договір факторингу №31/07/2025, згідно умов якого відступлено права вимог за кредитними договорами, зокрема, і по договору де боржником є відповідач. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не погашена і складає 50 592,20 грн.

Загальна сума заборгованості відповідача за договором 4992252 від 24.09.2024 склала 56 592,20 грн, яка складається: тіло кредиту 11 999,99 грн., нараховані проценти первісним кредитором 33 477,21 грн; нараховані проценти ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 50 календарних днів 6 000,00 грн, штрафні санкції 5 115,00 грн

Рішенням №251124/1 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» змінено на нове найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №4992252 від 24.09.2024 в розмірі 51 477 гривень 20 копійок, а також судові витрати у виді судового збору в сумі 2 203 гривні 42 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем 24.09.2024 укладено електронний договір споживчого кредиту №4992252, який відповідно до положень ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» є належним правочином, укладеним у письмовій формі. Факт укладення договору та отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 6000 грн підтверджується матеріалами справи, зокрема відомостями про переказ коштів та інформацією АТ «Універсал Банк», і відповідачем не заперечувався.

31.07.2025 на підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». Договір факторингу є чинним, його недійсність не встановлена, а тому до позивача перейшли усі права первісного кредитора.

Суд дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, унаслідок чого утворилась заборгованість. При цьому підстав для застосування пільг, передбачених ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд не встановив, оскільки відповідач не довів факту мобілізації та не надав доказів звернення до кредитора із відповідними документами.

Разом із тим суд зазначив, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану позичальник звільняється від сплати штрафних санкцій за прострочення виконання кредитного зобов`язання. У зв`язку з цим вимоги позивача про стягнення 5115 грн штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

Враховуючи встановлені обставини, суд частково задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 51477,20 грн, а також судовий збір. Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про їх завищеність та, з урахуванням складності справи, принципів розумності і співмірності, зменшив заявлений розмір витрат з 10 000 грн до 2 500 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У березні 2026 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповно з`ясовані обставини справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2026 року для розгляду цієї справи замінено суддю Стадника І. М. та визначено склад колегії суддів: (суддя-доповідач) Войтко Ю. Б., судді Матківська М. В., Міхасішин І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував надані відповідачем докази проходження військової служби, зокрема довідку військової частини № НОМЕР_1 , якою підтверджується його статус військовослужбовця. При цьому судом не було витребувано додаткових доказів щодо мобілізації відповідача ні у нього, ні у військової частини, де він проходить службу.

Скаржник зазначає, що не був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги за кредитним договором новому кредитору, у зв`язку з чим не мав можливості повідомити позивача про проходження військової служби та надати відповідні документи. Посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.01.2023 у справі №642/548/21.

Вказує, що повідомляв первісного кредитора про проходження військової служби, а останній у телефонній розмові запевнив його, що зазначені обставини будуть враховані. Саме з цих підстав відповідач очікував проведення перерахунку заборгованості та не здійснював оплату кредиту. Разом із тим будь-яких документів щодо переходу права вимоги до нового кредитора він не отримував.

Також апелянт звертає увагу, що у зв`язку з проходженням військової служби з лютого 2023 року у військовій частині НОМЕР_2 він був обмежений у можливості постійного доступу до зв`язку, друку та направлення документів поштою. Крім того, на його думку, позивачем порушено вимоги статей 1082, 1083 ЦК України, оскільки боржника не було належним чином повідомлено про відступлення права вимоги.

Скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких у період проходження військової служби проценти за користування кредитом та штрафні санкції не нараховуються. Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи він проходив військову службу у Збройних Силах України, нарахування процентів за кредитом є безпідставним.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 24.09.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4992252, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 6000,00 грн строком на 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом. Орієнтовна реальна річна процентна ставка становила 2397,89 % річних. Кредитні кошти підлягали перерахуванню у безготівковій формі на платіжну картку відповідача № НОМЕР_3 .

Умовами договору передбачено, що проценти є платою за користування кредитом та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кожен день користування кредитом. Також відповідач підтвердив, що до укладення договору був ознайомлений із правилами кредитування, паспортом споживчого кредиту, графіком платежів та іншою необхідною інформацією щодо умов кредитування.

Того ж дня між сторонами укладено додатковий договір до кредитного договору, відповідно до якого відповідачу надано додатково 6 000,00 грн, у зв`язку з чим загальний розмір кредиту збільшено до 12 000,00 грн. Строк кредитування та інші умови договору залишилися незмінними.

До матеріалів справи позивачем долучено таблиці обчислення загальної вартості кредиту, паспорти споживчого кредиту та Правила надання коштів у кредит ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», затверджені наказом №23-ОД від 05.04.2024. Кредитний договір, додатковий договір та супровідні документи підписані відповідачем 24.09.2024 електронним підписом - одноразовим ідентифікатором.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», станом на 31.07.2025 заборгованість відповідача становила 50 592,20 грн, з яких: 11 999,99 грн – основний борг, 33 477,21 грн – проценти за користування кредитом, 5 115,00 грн – штрафні санкції. Також встановлено, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості на загальну суму 4 665,01 грн.

31.07.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №31/07/2025, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги до боржників, визначених у реєстрі боржників. У той же день сторонами підписано акт приймання-передачі реєстру боржників.

На підтвердження оплатності договору факторингу позивачем надано платіжну інструкцію №3704 від 04.08.2025 про сплату коштів за договором факторингу.

Згідно з витягом з реєстру боржників від 31.07.2025 право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4992252 перейшло до нового кредитора у розмірі 50592,20 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Рішення оскаржується у частині стягнення заборгованості за відсотками, судового збору та професійної правничої допомоги. Відтак, заборгованість за кредитом в сумі 11 999,99 грн жодною зі сторін не оспорюється, апеляційний суд у цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям судове рішення відповідає в повній мірі.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання договірних зобов`язань.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2024 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти та взяв на себе обов`язок повернути їх разом із процентами у строки та порядку, визначені договором.

Відповідач належним чином не виконав прийняті на себе договірні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами.

Як убачається з матеріалів справи, предметом апеляційного перегляду є виключно питання правомірності нарахування процентів за користування кредитом у зв`язку з посиланням відповідача на наявність у нього статусу військовослужбовця та поширення на нього гарантій, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Інші висновки суду першої інстанції, зокрема щодо факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, переходу права вимоги до нового кредитора та розміру основної суми боргу, апеляційною скаргою не оспорюються, а тому відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України перевіряються апеляційним судом лише в межах доводів апеляційної скарги.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач є військовослужбовцем та на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, колегія суддів зазначає наступне.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина 1 статті 3 Закону № 2011-XII).

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Так, ст. 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Водночас перелік пільг, які надаються військовослужбовцям та членам їх сімей, визначає ст. 14 Закону № 2011-XII.

Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" ст. 14 Закону № 2011-XII було доповнено пунктом 15 такого змісту: "Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, не нараховуються".

Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону № 1275-VII його було розроблено з метою удосконалення системи проведення мобілізації, проведення в стислі терміни заходів часткової мобілізації в країні, підвищення обороноздатності Збройних Сил України, інших військових формувань, захист Батьківщини та її територіальної цілісності, а метою його прийняття є, зокрема, захист громадян України, які призвані під час мобілізації, від штрафних санкцій за фінансовими зобов`язаннями.

У подальшому Законом України від 21 березня 2024 року № 3621-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" було внесено зміни та викладено п. 15 ст. 14 № 2011-XII в наступній редакції: Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля".

Підставами для отримання пільг військовослужбовцями під час дії особливого періоду є:

1. Для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - довідка за формами 5 або 6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року №124 (далі - Інструкція) та витяг із наказу або довідка про призов військовозобов`язаного або резервіста на військову службу за призовом від час мобілізації, на особливий період, видана територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (раніше - військовим комісаріатом), військовою частиною, органом військового управління, військовим навчальним закладом, установою та організацією Збройних сил України.

2. Для військовослужбовців, які проходять військову службу всіх видів, передбачених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (крім осіб, зазначених в пункті 1 цього листа), які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - довідки за формами 5 або 6 Інструкції та довідка за формою, яка встановлена додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій 4 та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413.

Таким чином, військовослужбовці, які надали вищезазначені документи, мають право на пільги, визначені п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII.

Отже, в даному випадку відповідач мав повідомити кредитора, що він є військовослужбовцем та надати відповідні документи щодо застосування відповідної пільги.

Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів для доведення статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.

Судом установлено, що на підтвердження своїх доводів відповідачем подано: посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 16.10.2023; довідку військової частини НОМЕР_2 №08/4746 від 21.11.2024; довідку військової частини НОМЕР_2 №08/664 від 31.01.2026 та довідку військової частини НОМЕР_5 №12/4640 від 16.10.2022.

Разом із тим подані документи лише підтверджують факт проходження відповідачем військової служби та участі у відповідних заходах, однак не містять відомостей про його призов на військову службу під час мобілізації на особливий період, не підтверджують наявності у нього статусу мобілізованого військовослужбовця у розумінні пункту 15 статті 14 Закону №2011-XII та не свідчать про виконання встановленого законом порядку звернення до кредитора із вимогою про застосування відповідної пільги.

Таким чином, підстави для застосування частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в даному випадку відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, про недоведеність відповідачем, у порушення вимог ст.ст. 12, 77-81 ЦПК України, підстав для застосування відносно нього п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Колегія суддів також враховує, що звільнення від нарахування процентів є спеціальною пільгою, яка має виключний характер, а тому її застосування потребує належного доведення наявності усіх передбачених законом підстав.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Саме на відповідача покладається обов`язок довести факт поширення на нього відповідної законодавчої гарантії у спірний період.

При цьому матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач до звернення позивача до суду або під час дії кредитного договору у відповідності до положень ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII та порядку визначеному листом Національного банк України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 звертався до первісного кредитора чи нового кредитора із письмовою заявою про застосування передбачених законом гарантій та надавав документи, визначені законодавством і роз`ясненнями Національного банку України.

Також відсутні докази того, що кредитор був належним чином повідомлений про наявність у відповідача підстав для застосування відповідної пільги.

Посилання апелянта на те, що він повідомляв первісного кредитора про проходження військової служби у телефонному режимі, обґрунтовано не взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки такі твердження не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 76–81 ЦПК України.

Так, відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак матеріали справи не містять жодного належного доказу того, що відповідач звертався до первісного кредитора із письмовим повідомленням про проходження військової служби, подавав документи, які підтверджують право на пільги, передбачені законом, або заявляв вимогу про припинення нарахування процентів за користування кредитом.

Самі лише посилання апелянта на усне повідомлення кредитора під час телефонної розмови не можуть вважатися належним та допустимим доказом у розумінні процесуального закону, оскільки такі твердження мають виключно припущений характер, не підтверджені жодними об`єктивними даними та не дають можливості встановити зміст, час, обсяг та правові наслідки відповідного повідомлення.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належного повідомлення про відступлення права вимоги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, законодавець прямо визначив, що відступлення права вимоги є способом заміни кредитора у зобов`язанні, який не потребує отримання попередньої згоди боржника, а тому сам по собі факт непогодження боржника із переходом права вимоги або відсутність його попереднього інформування не впливає на дійсність такого правочину.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

З аналізу наведених норм права вбачається, що закон пов`язує правові наслідки неповідомлення боржника про заміну кредитора не з недійсністю договору відступлення права вимоги та не з припиненням самого зобов`язання, а виключно з можливістю боржника виконати зобов`язання первісному кредиторові до моменту отримання доказів переходу права вимоги.

Таким чином, неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні не звільняє його від виконання кредитного зобов`язання та не припиняє обов`язку повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування ними.

Судом установлено, що 31.07.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №31/07/2025, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредиторові права вимоги до боржників, визначених у реєстрі боржників.

На підтвердження факту переходу права вимоги позивачем надано договір факторингу, акт приймання-передачі реєстру боржників, витяг із реєстру боржників та платіжну інструкцію про оплату вартості відступленого права вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4992252 від 24.09.2024.

Доказів недійсності договору факторингу, його оспорення у встановленому законом порядку або визнання такого договору недійсним матеріали справи не містять.

Отже, право вимоги перейшло до нового кредитора у встановленому законом порядку, а тому саме позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах та має право вимагати виконання зобов`язання.

Колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство України не передбачає обов`язку нового кредитора мати письмове підтвердження отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги як обов`язкової умови чинності переходу такого права.

Більше того, положення статей 512–517 ЦК України не містять правової норми, відповідно до якої відсутність доказів повідомлення боржника про заміну кредитора припиняє право нового кредитора на звернення до суду або звільняє боржника від виконання зобов`язання.

Сам по собі факт неповідомлення боржника про заміну кредитора, навіть якщо припустити його наявність, не припиняє зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку виконати кредитні зобов`язання.

При цьому відповідач не надав жодного доказу того, що внаслідок неповідомлення про зміну кредитора він продовжив виконання зобов`язання первісному кредиторові, сплатив кошти неналежному кредиторові або зазнав будь-яких інших негативних наслідків, які б свідчили про порушення його прав.

Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та наявності заборгованості за тілом кредиту.

За таких обставин відсутність доказів повідомлення про факторинг сама по собі не впливає на обсяг, характер та дійсність кредитного зобов`язання, а також не звільняє відповідача від обов`язку сплати процентів, передбачених умовами кредитного договору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №278/1679/13-ц, у якій зазначено, що неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості та не є підставою для відмови у задоволенні вимог нового кредитора.

Таким чином, доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими, не спростовують установлених судом першої інстанції обставин справи та правильності застосування судом норм матеріального права.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №642/548/21 не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки наведені у ній правові висновки стосуються необхідності належного підтвердження статусу військовослужбовця та обов`язку кредитора врахувати передбачені законом гарантії за умови надання відповідних доказів, тоді як у цій справі належних та достатніх доказів для застосування пільги суду не надано.

Суд першої інстанції надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення процентів у заявленому розмірі.

Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції фактично застосував гарантії, передбачені законодавством на період дії воєнного стану, та відмовив у стягненні штрафних санкцій у розмірі 5115 грн відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди відповідача з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак відповідно до статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а підстав вважати таку оцінку необ`єктивною чи такою, що суперечить матеріалам справи, апеляційний суд не встановив.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції правильно виходив із положень статей 133, 137, 141 ЦПК України та, врахувавши складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, принципи розумності та співмірності, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 10000 грн до 2500 грн. Підстав для іншого розподілу судових витрат апеляційний суд не вбачає.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, повно і всебічно дослідив докази, належним чином застосував положення цивільного законодавства та спеціальних норм щодо правового статусу військовослужбовців.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення в частині стягнення заборгованості за відсотками, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Водночас апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, об`єктивно оцінив зібрані та досліджені докази й обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за відсотками - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

М. І. Міхасішин