Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №757/55779/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/55779/25-ц

пр. 2-6279/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,

розглянувши у в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, у якому просить стягнути на її користь матеріальну шкоду у розмірі 94 356 грн., моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2009 році позивач уклала з ТОВ «Електрет-2» договір безвідсоткової цільової позики щодо розміщення грошових коштів, однак в подальшому вказані кошти їй повернуті не були. Позивач зазначає, що відносно службових осіб ТОВ «Електрет-2» було розпочато кримінальне провадження за фактом шахрайського заволодіння майном вкладників, однак розгляд цього кримінального провадження триває протягом тривалого часу, рішення суду не ухвалено, а її право на ефективний судовий захист порушено.

Крім того, позивач посилається на те, що органами державної влади не забезпечено належного та своєчасного розгляду кримінального провадження, не вжито ефективних заходів щодо відшкодування завданої шкоди, у зв`язку із чим вона вважає, що відповідальність за заподіяну їй шкоду має нести держава Україна в особі Кабінету Міністрів України.

11 листопада 2025 року ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі для розгляду у порядку загального позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

04 грудня 2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив з приводу задоволення позову, вказавши, що Кабінет Міністрів України не є органом, який здійснює досудове розслідування або правосуддя, не приймає процесуальних рішень у кримінальних провадженнях, а тому не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність інших органів державної влади. Також представник відповідача зазначив, що позивачем не доведено протиправності дій Кабінету Міністрів України, не встановлено причинного зв`язку між діяльністю відповідача та заявленою шкодою, а також не надано належних доказів на підтвердження розміру шкоди.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до статті 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що для покладення цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди необхідною є наявність сукупності таких умов: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, а також вини особи, яка завдала шкоди.

Згідно з частиною шостою статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках та порядку, передбачених законом.

Отже, обов`язковою передумовою відповідальності держави є встановлення незаконності відповідних рішень, дій чи бездіяльності уповноважених органів.

Судом встановлено, що заявлені позовні вимоги фактично обґрунтовуються діями службових осіб ТОВ «Електрет-2», які, за твердженням позивача, заволоділи її грошовими коштами, а також тривалістю розгляду кримінального провадження щодо цих осіб.

Разом з тим, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII визначено, що Уряд є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції, здійснює, поміж іншого, внутрішню політику держави, вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, політики у сфері соціального захисту, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України (статті 113, 116 та 117 Конституції України).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 вказаного Закону, Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Статтею 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Статтею 20 окреслені основні повноваження Кабінету Міністрів України.

Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», передбачено, що Кабінет Міністрів України у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з частиною другої указаної статті Закону акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 49 Закону України «Про Кабінет міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів Каїни з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Частина третя статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначає, Відповідно до ч. 2-3 ст. 50 Закону України «Про Кабінет міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не є суб`єктом, дії або бездіяльність якого безпосередньо могли призвести до порушення прав позивача у спірних правовідносинах.

Суд також враховує, що позивачем у позовній заяві не конкретизовано, які саме рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України є протиправними, у чому полягає їх незаконність та яким чином вони вплинули на виникнення заявленої шкоди.

Відсутність такої конкретизації унеможливлює встановлення предмета спору та перевірку доводів позивача по суті.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність незаконних рішень, дій чи бездіяльності Кабінету Міністрів України, що перебувають у причинному зв`язку із завданням позивачу матеріальної шкоди.

Посилання позивача на тривалість розгляду кримінального провадження не можуть бути підставою для покладення відповідальності саме на Кабінет Міністрів України, оскільки питання здійснення досудового розслідування та правосуддя належить до компетенції інших органів державної влади.

Крім того, сам по собі факт тривалого розгляду справи без встановлення незаконності дій відповідних органів не свідчить про наявність підстав для відшкодування шкоди у порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у практиці Верховного Суду, відповідно до якої для покладення відповідальності на державу необхідним є встановлення протиправності поведінки конкретного органу та наявності причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою.

Суд також враховує, що шкода, на яку посилається позивач, виникла внаслідок невиконання зобов`язань ТОВ «Електрет-2», тобто внаслідок дій третіх осіб, а не відповідача у даній справі.

Таким чином, причинний зв`язок між діяльністю Кабінету Міністрів України та заявленою шкодою відсутній.

Враховуючи вищевикладене відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Позивач вважає, що підставою для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди є те, що йому завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях та переживаннях, які позивач переніс під час тривалого очікування на виконання рішення суду та розчаруванні в системі органів державної влади внаслідок їх бездіяльності.

Так у статті 15 Цивільного Кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Отже, для настання деліктної відповідальності необхідно довести наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювана шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінку заподіювача; вину.

Водночас обґрунтовуючи свої доводи, позивач не зазначив, якими діями/бездіяльністю Кабінету Міністрів України йому завдано моральної шкоди, не навів конкретні норми закону, які, на його переконання, порушив Кабінет Міністрів України у правовідносинах, щодо яких виник спір.

Кабінет Міністрів України не є тим органом, який наділений повноваженнями представляти Державу Україна в спірних правовідносинах, оскільки фактично підставою позову є дії під час розслідування кримінального провадження та під час судового розгляду.

Статтями 12, 77, 79, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В порушення наведених норм ОСОБА_1 не навела жодних фактичних обставин та не надала доказів, які б свідчили про заподіяння їй Кабінетом Міністрів України як представником Держави Україна моральної шкоди, не обґрунтував її розмір, в чому полягала незаконність дій/бездіяльності Кабінету Міністрів України. Також суд звертає увагу, що позивачем жодним чином не мотивовано та не надано розрахунку визначеного ним розміру моральної шкоди в сумі 100 000 грн.

Також, суд критично оцінює доводи позивача щодо відсутності вироку у кримінальному провадженні. Так, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у вказаному кримінальному провадженні вже ухвалено обвинувальний вирок суду у справі № 0814/13257/2012 від 12 січня 2024 року.

Отже, твердження позивача про тривалий розгляд кримінального провадження без ухвалення судового рішення не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються належними і загальнодоступними даними офіційного державного реєстру.

Крім того, сам по собі факт ухвалення вироку у кримінальному провадженні свідчить про здійснення правосуддя у встановленому законом порядку та не може розцінюватися як підтвердження протиправності дій чи бездіяльності Кабінету Міністрів України, а також не створює підстав для покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди у заявленому позові.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 1166, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, статтею 19 Конституції України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк