Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №757/22423/26-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/22423/26-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Вовк С. В.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірності інформації,-

ВСТАНОВИВ:

23.04.2026 заявник ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва у порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування.

Заява обґрунтована тим, що 01 грудня 2025 року заявницею було виявлено в мережі Інтернет розміщену на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 публікацію під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_4 », станом на день подання заяви публікація доступна за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Публікація).

У вказаній Публікації, на думку заявниці, міститься недостовірна інформація щодо її причетності та участі в організованій злочинній групі (рос. ОПГ), керівництві бандою та оголошенні її в розшук з цих підстав. Поширена інформація доведена до відома широкому колу користувачів мережі Інтернет, не має ознак оціночних суджень, викладена стверджувально, негативно впливає на ділову репутацію заявниці та формує у невизначеного кола осіб хибне уявлення про причетність ОСОБА_1 до вчинення тяжких злочинів.

Заявниця також зазначає, що в реєстраційних даних доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1 та на сторінках цього сайту не виявлено розміщених свідчень про власника сайту. Самостійно встановити особу власника та автора Публікації не вбачається можливим, а спосіб позасудового реагування на поширену інформацію фактично відсутній. На думку заявниці, у даному випадку єдиним передбаченим законом способом відновити її порушені права є застосування процедури встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування у порядку окремого провадження.

27 квітня 2026 року ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі для розгляду у порядку окремого позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

Представник заявника до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність, заявлені підтримав підтримав і просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у заяві по суті.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, оцінивши надані докази у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження.

За приписами ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Частиною 4 статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини 1 статті 270 ЦК України фізична особа має право на повагу до гідності та честі.

За частиною 1 статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Згідно з частиною третьою цієї статті негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Відповідно до частини 1 статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Аналогічне визначення міститься у статті 1 Закону України «Про інформацію». Згідно зі статтею 22 цього ж Закону масовою інформацією є інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб; інформація, яка поширюється через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, а тому є масовою інформацією.

Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності; з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло; під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

У пункті 15 вказаної Постанови роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Як зазначено в пункті 19 цієї Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, а тому його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 21.11.2019 у справі № 927/791/18, від 18.03.2021 у справі № 927/791/18).

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»). Натомість фактичне твердження може бути спростоване виключно за умови, що таке твердження не є правдивим.

У цьому контексті потрібно враховувати позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між цими поняттями. У пункті 75 рішення у справі «Фельдек проти Словаччини» від 12.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести. У рішенні у справі «Lingens v. Austria» також зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження; існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання - ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 693/1278/21 та від 01.11.2023 у справі № 357/1235/22.

У пункті 13 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України надано роз`яснення, що відповідно до абзацу третього частини 4 статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт недостовірності цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту; за відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу. Власником веб-сторінки є особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об`єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, з огляду на положення статті 277 ЦК України, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на особу, яка її поширила; натомість заявник має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду цивільної справи судом встановлено, що в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 розміщена публікація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4 », у якій, зокрема, поширено такі висловлювання:

- «ІНФОРМАЦІЯ_4 » (Висловлювання 1);

- « В розыскном реестре МВД появились лидеры организованной преступной группы Pin-UP » (Висловлювання 2);

- «Речь идет о CEO банды ОСОБА_3 и её отце ОСОБА_4 » (Висловлювання 3).

Особа автора Публікації, так само як і особа власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 не відомі. Відомості про реєстранта доменного імені, отримувача послуг хостингу чи іншу особу, яка могла б вважатися власником веб-сайту або належним відповідачем також відсутні.

За таких обставин застосуванню підлягає спеціальний механізм, передбачений абзацом третім частини 4 статті 277 ЦК України, а отже дана справа підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки заявником вжиті всі можливі, на думку суду, заходи із пошуку автора та власника веб-сайту, які виявились безрезультатними.

На підтвердження заявлених вимог заявницею надано Висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5680-34-25 за результатами проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) експертного дослідження від 25.12.2025 року. На вирішення експерту були поставлені питання: 1) чи міститься у наданих на дослідження матеріалах інформація негативного характеру щодо ОСОБА_1 ; 2) чи викладена така інформація, у разі її наявності, у формі фактичного твердження або ж має характер оціночного судження.

За результатами дослідження експерт дійшов висновку, що у наданому на дослідження тексті Публікації наявна негативна інформація щодо ОСОБА_1 , яка викладена у формі фактичних тверджень. Зокрема, у Висловлюванні 1 експертом встановлено наявність інформації про те, що ОСОБА_5 є особою, до якої застосовується система слідчих та оперативних заходів щодо виявлення злочинця, оскільки вона разом з ОСОБА_6 є керівниками сталої групи осіб (Pin-UP), що здійснює суспільно небезпечні дії; у Висловлюванні 2 - про появу відомостей про керівників такої групи у списку осіб, які перебувають у розшуку Міністерства внутрішніх справ; у Висловлюванні 3 - про те, що заявниця разом з батьком ОСОБА_8 очолюють певну злочинну групу осіб.

Аналізуючи зміст і стиль подання Публікації, суд погоджується з висновком заявниці та експерта про те, що наведені в ній твердження у своїй сукупності формують у невизначеного кола осіб переконання, що ОСОБА_1 нібито є однією з керівниць і учасниць організованої злочинної групи та з цих підстав оголошена у розшук Міністерством внутрішніх справ України.

Зазначені твердження мають характер категоричних фактичних звинувачень ОСОБА_1 у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, яке за своїм змістом відповідає складу злочину, передбаченого статтею 255 Кримінального кодексу України, - створення або керівництва злочинною організацією, а також участі в ній. При цьому Публікація не містить жодних посилань на наявність обвинувального вироку суду чи будь-якого іншого судового рішення, яким би встановлювалась вина ОСОБА_1 у вчиненні такого злочину. Текст Публікації та додані скріншоти з веб-сайту Міністерства внутрішніх справ України в розділі «Сервіси» також не містять посилань та доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 будь-яких кримінальних правопорушень.

Будь-які твердження про вчинення особою злочину, її належність до злочинної організації чи ототожнення з такою діяльністю без наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, є неправомірними, суперечать конституційному принципу презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України) та не можуть вважатися достовірними. Поширення подібних відомостей у формі встановленого факту, а не припущення чи оціночного судження, є недопустимим та таким, що порушує особисті немайнові права особи, зокрема її право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що зміст спірної Публікації містить саме фактичні твердження, а не оціночні судження, які мають негативний характер щодо честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 . У Публікації не наведено належних, допустимих та достовірних доказів причетності заявниці до вчинення кримінальних правопорушень, у зв`язку з чим відомості про нібито належність ОСОБА_1 до «організованої злочинної групи Pin-Up», керівництва такою структурою та ототожнення її з «лідерами ОПГ» є неправдивими, такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію заявниці та підлягають визнанню судом недостовірними.

Її поширення створює у невизначеного кола осіб стійке уявлення про заявницю як про особу, яка здійснює організовану злочинну діяльність, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_1 , негативно впливає на суспільне сприйняття заявниці, ускладнює її професійну діяльність, руйнує ділові зв`язки та може спричинити істотні репутаційні та матеріальні втрати.

Проаналізувавши надані заявницею докази в їх сукупності, суд вважає, що вищезазначена інформація, розміщена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідає дійсності та є недостовірною, у зв`язку з чим заява про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», п.п. 12, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про встановлення факту недостовірності інформації - задовольнити.

Встановити факт недостовірності поширеної в мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації, розміщеній за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформації стосовно ОСОБА_1 , а саме тверджень, що виражені, у висловлюваннях: "ІНФОРМАЦІЯ_4 ", " В розыскном реестре МВД появились лидеры организованной преступной группы Pin-UP ", "Речь идет о CEO банды ОСОБА_3 и её отце ОСОБА_4 ".

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк