Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №754/21091/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1114/26

Справа №754/21091/25

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

судді Саламон О.Б.

секретаря судового засідання Михайленко Н.О.

позивача і представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідача і представника ОСОБА_3 , Мельника А.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В :

Позиції учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів, а саме прохальна частина містить вимоги:

1.Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 2.Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до повноліття дитини.

Вимоги позову обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 09 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.10.2013 шлюб розірвано. Після розлучення адреса реєстрації місця проживання дітей за погодженням між батьками була визначена разом з батьком ОСОБА_1 у квартирі, яка є власністю матері позивача - ОСОБА_8 , адреса реєстрації місця проживання батька та дітей: АДРЕСА_1 . З моменту розлучення ОСОБА_1 майже повністю одноособово закривалися усі необхідні для дітей витрати. З початком війни доходи позивача значно скоротилися і ОСОБА_1 не був взмозі оплачувати в скрутний час відпочинок дітей за кордоном, як того забажала відповідач. 23.06.2023 ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 29.06.2023 Деснянським районним судом м. Києва було видано наказ, згідно якого наказано стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23.06.2023 і до досягнення старшим сином повноліття. 07.12.2023 вказаний наказ пред`явлено на виконання до Голосіївського ВДВС та 08.12.2023 відкрито виконавче провадження. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.03.2025 змінено спосіб стягнення аліментів з відсоткового співвідношення до твердої грошової суми в розмірі 10 000 грн. щомісячно на обох дітей. ОСОБА_3 , отримуючи аліменти на дітей, мала використовувати отримані кошті лише на дітей та в інтересах дітей, однак вона таких умов проживання дітям не забезпечила. ОСОБА_1 бажав, щоб діти разом з ним. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 27.11.2024 року у задоволенні позову відмовлено. Водночас, спершу син ОСОБА_9 проживав з відповідачем, однак з 15 листопада 2025 року добровільно скориставшись своїм законним правом на вибір місця проживання з одним з батьків, змінив місце проживання та став проживати з позивачем та перебуває на повному утриманні ОСОБА_1 . Не зважаючи на вказану обставину ОСОБА_3 продовжує стягувати з позивача аліменти на утримання дитини- ОСОБА_5 , при цьому стягнуті кошти не передає дитині, а витрачає на власні потреби. Таким чином, після прийняття судом рішення про стягнення аліментів з батька, обставини, на підставі яких судом було задоволено позовні вимоги, змінились, оскільки змінилась особа, з якою проживає дитина. Зважаючи на викладені обставини, вважає, що стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_5 , який проживає з позивачем, має бути припинено. Враховуючи наведені обставини, а саме те, що з 15 листопада 2025 року неповнолітній ОСОБА_6 перестав проживати з матір`ю ОСОБА_3 , а став проживати з батьком ОСОБА_1 , змінився сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка їх одержує, враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, судом має бути захищене порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення з позивача на користь матері аліментів, оскільки сімейний стан платника аліментів та особи, що їх одержує змінився, а дитина стала мешкати з батьком. З огляду на принцип рівності прав та обов`язків батька й матері, закріплений ст.141 СК України, вважає, що розмір аліментів з ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 має складати 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до повноліття дитини.

Відповідач скористалася правом на відзив, у відповідності до якого просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що дійсно, 9 червня 2006 року зареєстровано шлюб, який було розірвано 23 жовтня 2013 року. Твердження позивача, що «після розлучення адреса реєстрації місця проживання дітей за погодженням між батьками була визначена разом з батьком ОСОБА_1 у квартирі, яка є власністю матері позивача - ОСОБА_8 , адреса реєстрації місця проживання батька та дітей: АДРЕСА_1 .» не відповідає дійсності, оскільки після розірвання шлюбу діти продовжили проживати з матір`ю - ОСОБА_3 , а не з позивачем. Реєстрація дітей за адресою: АДРЕСА_1 були викликана виключно продовженням навчання дітей в школі № 279, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, факт не проживання дітей разом із позивачем ОСОБА_1 за вказаною адресою підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.11.2024 у справі № 754/11357/24, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей разом із батьком було відмовлено. Вказана обставина доведенню в даній цивільній справі не потребує відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Що стосується аліментів на утримання дітей, які отримує відповідач та які хоче припинити позивач, слід зазначити, що 29.06.2023 судом видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей. 8 грудня 2023 року Голосіївським ВДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 3 березня 2025 року Деснянським районним судом міста Києва змінено розмір аліментів, встановлений судовим наказом Деснянського районного суду м. Києва від 29.06.2023, стягнувши із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 грн. на обох дітей щомісячно. Позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_9 з 15.11.2025 добровільно скориставшись своїм законним правом на вибір місця проживання з одним з батьків, змінив місце проживання та став проживати з позивачем та перебуває на повному утриманні ОСОБА_1 , однак незважаючи на вказану обставину ОСОБА_3 продовжує стягувати з позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 та стягнуті кошти не передає дитині, а витрачає на власні потреби. Однак таке твердження не відповідає дійсності. ОСОБА_6 з 17 листопада 2025 року розпочав тимчасово проживати у сусідньому будинку разом із матір`ю позивача - ОСОБА_8 , який розташований поруч із будинком, в якому проживає відповідач ОСОБА_3 з сином ОСОБА_10 , які знаходяться за однією адресою: АДРЕСА_3 . Місце проживання позивача ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , що вказує на спробу введення суд в оману. Крім того, зазначені в позові обставини, що ОСОБА_9 перебуває на повному утриманні позивача та стягнуті за рішенням кошти, як аліменти, не передаються дитині та витрачаються відповідачкою на власні потреби, є надуманими та не підтверджені належними та допустимими доказами. Більш того, не дивлячись на те, що ОСОБА_9 з 17 листопада 2025 року тимчасово переїхав проживати до сусіднього будинку, його речі залишаються в будинку за попереднім місцем його проживання. Мати після так званої зміни сином ОСОБА_9 будинку проживання, продовжує утримувати сина та забезпечувати його всіх необхідним для його повного та всебічного розвитку. Так, за період з 17 листопада до 03 січня 2026 року відповідач ОСОБА_3 здійснювала переказ грошових коштів на банківську картку ОСОБА_5 , що підтверджується відповідними квитанціями, які додаються. Неодноразова оплата послуг мобільного оператора. Крім того, відповідачем було оплачено перукарську послуги сина ОСОБА_9 на суму 1400 грн. 30 грудня 2025 року (квитанції додаються). 31 грудня 2025 року було оплачено навчання ОСОБА_5 у Київському кооперативному інституті бізнеса і права в сумі 10 750 грн (квитанція додається). Також за бажанням ОСОБА_9 йому було зроблено подарунок на Новий рік iPhonе 14 Pro на суму 27 395 грн, що підтверджується відповідним касовим чеком, який додається. Також було зроблено подарунок на Різдво - ігрові навушники на суму 3 999 грн., що підтверджується відповідними доказами. Вказані обставини повністю спростовують доводи позивача про те, що ОСОБА_9 перебуває на його повному утриманні та отримані відповідачем аліменти не надаються дитині та витрачаються відповідачем на власні потреби. Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини. Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину. Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. (Постанова ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22). Отже, з урахуванням відсутності наданих позивачем доказів про проживання мисина ОСОБА_5, 15 вересня 2008 року разом із батьком, відсутності надання доказів проте, що після зміни проживання сином будинку матері 17 листопада 2025 року та тимчасового переїзду до будинку, в якому проживає мати ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , син перебуває на повному утриманні позивача, і не дивлячись на таку зміну, син ОСОБА_9 продовжує перебувати на утриманні матері, що підтверджується належними та допустимими доказами, вважаю, що позов не підлягає до задоволення. Також слід зазначити, що заявлена позовна вимога про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_9 також не підлягає задоволенню з підстав безпідставності та необгрунтованості. Суттєвим є факт того, що позивачем ОСОБА_1 з листопада 2025 року самовільно припинено сплату аліментів на утримання дітей, не дивлячись на те, що судовий наказ Деснянського районного суду міста Києва від 29.06.2023 змінено, та не скасовано. Слід зазначити, що лише в листопаді 2025 року у позивача ОСОБА_1 виникло бажання хоч якимось чином виконувати свої батьківські обов`язки по вихованню лише одного сина ОСОБА_9 та скориставшись бажанням останнього проживати окремо від матері, одразу припинив сплату аліментів та звернувся до суду з відповідним позовом. Така поведінка позивача ОСОБА_1 є яскравим прикладом його турботи про дітей та, зокрема, вказує на переслідування ним єдиного інтересу - уникнути сплати аліментів, який простежується з моменту їх присудження судом. Підвердженням цього є неодноразові спроби ОСОБА_1 скасувати сплату аліментів через спроби останнього переглянути судовий наказ за нововивявленими обставинами, визначення місця проживання дітей разом із батьком, самовільне виселення дітей з будинку за місцем їхнього проживання, що не завершилися успіхом. Зазначення в позовній заяві інформації, яка не відповідає дійсності, а саме, що ОСОБА_9 проживає разом із батьком за адресою АДРЕСА_1 , хоча він насправді проживає разом із матір`ю позивача ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_3 , яка відповідно до інформації позивача потребує стороннього догляду так як постійно хворіє, є спробою завести суд в оману з метою отримання для себе позитивного результату по даній справі.

У відповіді на відзив зазначено, що відповідач намагається підмінити юридично значущу обставину фактичного проживання та утримання дитини формальним посиланням на адресу. Фактичні обставини полягають в тому, що з 17 листопада 2025 року ОСОБА_9 припинив проживати з матір`ю, а перебуває під постійною опікою та забезпеченням батька, який організовує його повсякденне життя, забезпечує харчування, несе основні витрати, пов`язані з його утриманням. Тимчасове перебування у будинку бабусі, що знаходиться поряд з місцем проживання матері, не спростовує факту утримання сина батьком, оскільки бабуся не є платником аліментів та не несе самостійного обов`язку з утримання дитини і саме батько є власником домоволодіння на АДРЕСА_3 . Не заперечують щодо епізодичних витрат матір`ю, при цьому надані квитанції не співвідносяться з розміром аліментів, які вона фактично отримує від позивача.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позову у повному обсязі.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали, заперечували щодо припинення аліментів та стягнення аліментів, зазначаючи про штучне створення ситуації, яка призвела до конфлікту між дітьми.

Процесуальні дії та рішення суду.

22 грудня 2025 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

09 березня 2026 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Мельника А.І. про передачу за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів - відмовлено, оскільки законодавством надані певні преференції для осіб, які претендують на отримання в судовому порядку коштів (аліментів) на утримання дитини, шляхом можливості пред`явлення відповідного позову за місцем їх проживання або місцем знаходження, яке зареєстроване у встановленому законом порядку, а не тільки за місцем проживання/перебування відповідача, однак позивач скористався правом подачі позову за останнім відомим місцем реєстрації відповідача.

23 березня 2026 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Мельника А.І. про зупинення провадження по цивільній справі № 754/21091/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів до набрання законної сили судовим рішенням по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, - відмовлено, оскільки надана суду лише позовна заява з відміткою отримання 02 березня 2026 року Голосіївським районним судом м. Києва позовної заяви, не є підтвердженням відкриття провадження судом та не унеможливлює розгляд цивільної справи № 754/21091/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів і таким чином не створює для суду обов`язок зупинити провадження по справі, що передбачене п.6 ч. 1 ст.251 ЦПК України.

Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінки аргументів сторін.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволення позову з наступних підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого (цитата): «За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні".

Сімейне законодавство України не містить підстав для припинення стягнення аліментів, за рішенням суду, яке набрало законної сили, однак за аналогією права для врегулювання такого роду правовідносин можуть бути застосовані норми ч.4 ст. 273 ЦПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Статтею 180 СК України встановлено обов`язків батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Разом з тим, ст. 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі є те, з ким саме проживає дитина на час розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_6 , 2008 року народження, проживає у будинку по АДРЕСА_3 з бабусею ОСОБА_11 , на підтвердження чого надано відеозапис за адресою та, відповідно, по цій же вулиці проживає в будинку і мати (відповідач), на користь якої і стягнуто аліменти.

Позивач, який зареєстрований та проживає з дружиною по АДРЕСА_4 в судовому засіданні зазначив, що син періодично проживає і за цією адресою, а ночівля за його бажанням.

Натомість, на спростування доводів позивача про проживання дитини з батьком, стороною відповідача надано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 про відкриття провадження по справі (а.с.115), де бабусею ОСОБА_11 ініційоване звернення до суду з позовом про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 по АДРЕСА_4 .

Відповідно, позов ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів і стягнення аліментів подано до Деснянського районного суду м. Києва 04 грудня 2025 року.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що встановлення судом обставини щодо місця проживання неповнолітньої дитини, а саме «де» та «з ким», має фундаментальне значення для ефективного захисту прав та інтересів неповнолітньої та об`єктивного, всебічного розгляду справи.

За змістом ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Як регламентує ч. 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, схваленої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За правилами ч.1-2, ст.8 Закону України „Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Судом встановлено наступні правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 з 09 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого народилося двоє дітей:

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Тобто, старший син ОСОБА_6 (з приводу якого вирішується спір щодо стягнення аліментів) ІНФОРМАЦІЯ_4 досягне повноліття.

23 жовтня 2013 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва (справа № 752/15925/13) шлюб розірвано.

23 червня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1

29 червня 2023 року Деснянським районним судом міста Києва було видано наказ, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23.06.2023 і до досягнення старшим сином повноліття.

07 грудня 2023 року судовий наказ пред`явлено на виконання до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ).

08 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження № 73537768.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду з позовною заявою щодо визначення місця проживання дітей з батьком.

27 листопада 2024 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва (справа № 754/11357/24) у задоволенні позову відмовлено з підстав, що «за змістом ч.ч.1-2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Враховуючи це, а також відсутність будь-яких законних підстав та обставин, які б обмежували їхнє право на вільний вибір, суд дійшов висновку, що у такому разі примусова зміна місця проживання дітей за рішенням суду у справі за позовом батька до матері суперечить інтересам дітей, є незаконним втручанням у їхнє приватне життя, оскільки порушує гарантоване право самостійно обирати з ким з батьків проживати. З цих підстав суд відмовляє у задоволенні позову батька до матері про визначення місця проживання дітей, які досягли 14 років».

03 березня 2025 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва (справа № 754/18096/24) змінено спосіб стягнення аліментів з відсоткового співвідношення до твердої грошової суми в розмірі 10 000 грн. щомісячно на обох дітей (тобто розмір аліментів на одну дитину становить 5 000 грн.)

В подальшому, як зазначено у позовній заяві, син ОСОБА_9 проживав з матір`ю (відповідачем), однак з 15 листопада 2025 року добровільно скориставшись своїм законним правом на вибір місця проживання з одним з батьків, змінив місце проживання та став проживати з позивачем та перебуває на повному утриманні батька ОСОБА_1 .

У відповідності до заяви, нотаріально посвідченої (а.с.21), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначив, що з 15.11.2025 проживає з батьком, перебуває на його забезпеченні та у зв`язку з тим, що аліменти, які батько сплачував мамі на користь нього не витрачались на його «нужди» в повному обсязі, просить аліменти виплачувати на його користь на його власну банківську карту.

Заява містить підпис неповнолітньої дитини, текст стверджувального характеру, що при здоровому розумі та ясній пам`яті в одній частині заяви стверджувально зазначено, що проживає з батьком з 15.11.2025 і перебуває на його утриманні у зв`язку з тим, що аліменти, які сплачуються мамі, не витрачались на його потреби. Інша частина заяви містить прохання-вимогу сплачувати аліменти на його користь та, відповідно, на його банківську карту.

Суд звертає увагу на те, що нотаріус може завірити підпис на заяві, в якій дитина зазначає, що проживає з одним з батьків. Нотаріус не підтверджує факт проживання з батьком, а підтверджує лише справжність підпису і що саме ця особа підписала документ.

З 14-18 років дитина може написати заяву самостійно, але часто потрібна згода батьків або їх присутність.

На думку суду, однієї заяви дитини недостатньо, оскільки завірити таку заяву можливо, але вона має обмежену юридичну силу і зазвичай використовується як додатковий документ, а не як основний доказ.

Зокрема, заява складена у присутності тільки одного з батьків знижує доказову силу і викликає сумнів щодо добровільності.

ОСОБА_6 є неповнолітнім, тому його заява не є самостійним вирішальним доказом у спірному питанні.

Відповідно, як зазначено вище, 04 грудня 2025 року (через дві неділі після написання заяви нотаріально посвідченої) позивач звернувся в суд з позовною заявою про припинення аліментів і стягнення аліментів з матері.

Позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_9 з 15.11.2025 добровільно скориставшись своїм законним правом на вибір місця проживання з одним з батьків, змінив місце проживання та став проживати з позивачем та перебуває на повному утриманні ОСОБА_1 , однак не зважаючи на вказану обставину, ОСОБА_3 продовжує отримувати аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , при цьому кошти не передає дитині, а витрачає на власні потреби.

Встановлено, що ОСОБА_6 з 17 листопада 2025 року тимчасово проживає у сусідньому будинку разом із матір`ю позивача- ОСОБА_8 , який розташований поруч із будинком, в якому проживає відповідач ОСОБА_3 з сином ОСОБА_10 , які знаходяться за однією адресою: АДРЕСА_3 .

На підтвердження вказаного, матір`ю, яка є відповідачем по справі, надано відеозаписи.

В судовому засіданні позивач не заперечував факту проживання сина ОСОБА_9 також і за адресою: АДРЕСА_3 , при цьому зазначив, що дитина має право вільно обирати місце проживання, відповідно проживає на АДРЕСА_5 , а ночує де хоче.

Місце проживання позивача ОСОБА_1 (батька) - АДРЕСА_1 .

Зокрема, в матеріалах справи міститься ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року (а.с.115), де ініційоване питання про визнання неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_13 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, в позові зазначені обставини, що ОСОБА_9 перебуває на повному утриманні позивача та стягнуті за рішенням кошти, як аліменти, не передаються дитині та витрачаються відповідачкою на власні потреби, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Не дивлячись на те, що ОСОБА_9 з 15 листопада 2025 року тимчасово переїхав проживати до сусіднього будинку, його речі залишаються в будинку за попереднім місцем його проживання. Мати, яка є відповідачем, після так званої зміни сином ОСОБА_9 будинку проживання, продовжує утримувати сина та забезпечувати необхідним для його повного та всебічного розвитку.

Належних доказів на спростування цих обставин, позивачем не надано.

В позові зазначено про оплату батьком вартості навчання у сумі 10 000 грн. На запитання суду щодо повної вартості навчання, однозначної відповіді не надано, при цьому відповідач (мати) зазначила про незрозумілість оплати вказаної суми, враховуючи той факт, що навчання оплачене нею та, відповідно, договір з освітнім закладом укладений з матір`ю.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

На підставі викладених сторонами аргументів і оцінки наданих доказів, з урахуванням принципу рівності обов`язків батьків щодо утримання дитини і таких загальних засад цивільного законодавства як розумність та справедливість, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову щодо припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів.

З аналізу вказаних статей вбачається, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає отримувані нею аліменти на дитину, або ж у випадку, коли дитина з певного часу перебуває на утриманні іншого з батьків, з якого вже стягуються аліменти. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів, при цьому обов`язок платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативногодоказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова ВП ВС від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, тому судовий збір покладається на позивача.

Керуючисьст. 180СКУкраїни,ст.ст.1-18, 76, 77-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Повний текст рішення суду складено 20.05.2026

Суддя О.Б. Саламон