Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №703/593/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/593/26

2/703/1066/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

30.01.2026 позивач через представника, із використанням системи «Електронний суд» звернувся до Смілянського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13.04.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №223612696, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 9500,00 грн з кінцевою датою повернення 13.05.2030 та сплатою процентів за користування кредитом на умовах, визначених договором.

17.06.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/40, на підставі якого позивач придбав від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» право вимоги до відповідача на загальну суму 20353,50 грн, з яких заборгованість за кредитом 9500,00 грн, заборгованість по процентах 5533,50 грн, комісія – 570,00 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов договору, позивачем прийнято рішення про дострокове його розірвання з 09.11.2025.

Станом на день звернення до суду з даним позовом заборгованість за договором відповідачем не погашається, складає 29009,90 грн, з яких заборгованість за кредитом 9500,00 грн, заборгованість по процентах 18939,90 грн, заборгованість із комісії за надання кредиту 570,00 грн.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05.02.2026 відкрите провадження у цивільній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам встановлено процесуальний строк для подання до суду письмових заяв по суті справи, вирішене клопотання позивача про витребування доказів, що становлять банківську таємницю.

Копію ухвали про відкриття провадження в справі надіслано відповідачеві на зареєстровану адресу місця проживання, вказане відправлення вручене відповідачці 09.04.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду не подала, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.

Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

13.04.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір №223612696, згідно з яким відповідач отримала перший транш кредиту в розмірі 16500,00 грн (п. 2.2-2.3 договору) строком на 5 років (п. 11.1 договору) з дати отримання, із рекомендованою датою дострокового повного повернення суми кредиту – 13.05.2025 (п. 7.1 договору), кінцевою датою повернення 13.05.2030 (п. 7.3 договору), базовою процентною ставкою 0,98% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, що складає 357,70% річних (п. 8.3 договору), можливістю застосування дисконтної процентної ставки за період із 13.04.2025 до 13.05.2025 в розмірі 0,25% від суми кредиту за кожен день користування (п. 8.7.1 договору), що становить 91,25% річних. Комісія за надання першого траншу кредиту становить 570,00 грн (п. 8.5 договору).

За п. 4.10 договору, передбачене його укладення на підставі заявки позичальника, з використанням ІКС кредитодавця та підписання сторонами із використанням електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

З договору №223612696 від 13.04.2025 вбачається, що позичальник ознайомлена та згодна з умовами договору, що підтверджується її електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.

Зокрема, ОСОБА_1 зобов`язалася здійснювати повернення кредиту, нарахованих процентів згідно графіку платежів та ознайомлена з загальною вартістю кредиту, реальною річною процентною ставкою, тарифами.

Як вбачається з повідомлення щодо здійснення переказу грошових коштів від ТОВ «Профітгід», 13.04.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на користь ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 9500,00 грн згідно кредитного договору №223612696 від 13.04.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Зі змісту договору кредитної лінії №223612696 від 13.04.2025 вбачається, що при його укладенні позичальником було вказано значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних, зокрема прізвище, ім`я та по батькові, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса реєстрації та місця фактичного проживання, номер мобільного, та електронна адреса.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Як вбачається з паперової копії електронного документу – договору №223612696 від 13.04.2025, ОСОБА_1 підписала його із використанням одноразового ідентифікатора.

Укладаючи кредитний договір відповідач та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вчинили дії, визначені ст. 11-12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

17.06.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/40 на строк до 31.12.2025.

За п. 2.1 вказаного договору в порядку та на умовах, передбачених договором, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 4.1 договору, наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту укладення реєстру прав вимог, майбутнє право вимоги вважається переданим із моменту виникнення такого права вимоги до боржника та не потребує додаткового оформлення.

За п. 1.3 договору, право вимоги означає весь обсяг прав грошових вимог клієнта за кредитним договором (наявних та майбутніх), зокрема прав грошових вимог до боржника по сплаті сум боргу за кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також право грошових вимог, що виникне в майбутньому.

Відповідно до витягу із реєстру прав вимоги від 17.06.2025, що укладений в електронному вигляді 17.06.2025, ТОВ «Таліон Плюс» отримало від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» право вимоги до відповідача на загальну суму 20353,50 грн, серед яких заборгованість за кредитом 9500,00 грн, заборгованість по процентах 5533,50 грн, комісія 570,00 грн.

21.09.2025 за електронним цифровим підписом директора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» сформовано повідомлення про відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс», а 09.11.2025 – повідомлення про дострокове розірвання кредитного договору №223612696 від 13.04.2025, однак відомості про те, яким чином вказані повідомлення доводилися до відома відповідачки – в матеріалах справи відсутні.

На підтвердження наявності заборгованості та її розміру банком на виконання ухвали про відкриття провадження в справі в частині витребування доказів, надано виписку про рух коштів за рахунком на ім`я ОСОБА_1 за 13.04.2025, з якого вбачається зарахування 9500,00 грн 13.04.2025.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже надана банком виписка за картковим рахунком позичальника у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 в справі №278/2177/15-ц: виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Доказів сплати відповідачем заборгованості за вказаним кредитним договором у повному обсязі матеріали справи не містять, однак із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка сплачувала грошові кошти 15.12.2024, 13.01.2025, 14.02.2025, а також 15.03.2025, внесені платежі зараховані на погашення частини заборгованості за процентами за користування кредитом, а також суми основного боргу.

З розрахунків заборгованості судом встановлено, що нарахування процентів здійснено первісним кредитором, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період із 13.04.2025 до 17.06.2025 із застосуванням базової процентної ставки, що відповідає умовам п. 8.3, 3.2, 8.7.1-8.7.2 договору, оскільки позичальником не вчинено дій для продовження дисконтного періоду, що надавали б підстави для застосування дисконтної процентної ставки. Надалі новим кредитором – позивачем, з 17.06.2025 до 08.11.2025 (переддень дострокового припинення договору) застосовано процентну ставки 0,98% за день. Вказані нарахування не суперечать умовам кредитного договору та договору факторингу, є арифметично вірними, обставини, які б давали підстави вважати, що дія договору була припинена раніше 09.11.2025, не вбачаються. З розрахунку заборгованості судом встановлено, що позичальник фактично не виконувала власних зобов`язань за договором, оскільки внесла одну оплату в сумі 5,00 грн 21.05.2025, що не надавало підстав у взаємовідносинах сторін за кредитним договором для застосування пільгових умов кредитування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими, оскільки відповідач не виконала свого зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі ні на користь первісного кредитора, ні на користь позивача, а відсотки та комісія нараховані відповідно до умов договору. Отже позов підлягає задоволенню.

Відповідно ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються - у разі задоволення позову - на відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та Адвокатським об`єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій»; 2) додаткової угоди №2438 від 16.12.2025 до договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024; 3) акту прийому-передачі наданих послуг від 16.12.2025, в якому міститься перелік наданих правових та юридичних послуг загальною вартістю 5000,00 грн, а також відомості про час, затрачений на їх надання; 4) платіжна інструкція про перерахування позивачем на користь АО «Ліга юридичних технологій та інновацій» 5000,00 грн як оплати за договором про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024.

У зв`язку із дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги у справі щодо стягнення заборгованості із відповідача ОСОБА_1 , суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості.

Проте у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) звернено увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим («East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268).

Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку із цим суд визначає вартість наданих правових послуг в розмірі 2500,00 грн, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (справа є малозначною, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у таких справах є майже типовими та фактично шаблонними, а обсяг наданих доказів є незначним), що підлягають стягненню із відповідача.

Керуючись ст. 527, 530, 599, 610, 625-628, 634, 638, 1046, 1048-1050, 1054, 1056-1, 1077, 1082 ЦК України, ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 141, ч.8 ст.178, ст. 264, 265, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за договором кредитної лінії №223612696 від 13.04.2025 у сумі 29009,90 грн, що включає заборгованість за кредитом 9500,00 грн, заборгованість по процентах 18939,90 грн, заборгованість із комісії за надання кредиту 570,00 грн, а також 2662,40 грн судового збору, 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього – 34172 (тридцять чотири тисячі сто сімдесят дві) грн 30 коп.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Жаботинського, 13, код ЄДРПОУ 39700642.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене 19.05.2026.

Суддя І.В. Овсієнко