Вирок від 20 травня 2026 р. у справі №462/1896/26 — Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/1896/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2 ,

з участю прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Львівської області м. Львів, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого відповідно до ст. 89 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2026 року, приблизно о 17 год. 58 хв., ОСОБА_5 , перебуваючи в приміщенні магазину «Рукавичка» ТзОВ ТВК «Львівхолод», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Патона,2/4А, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, викрав з холодильників сир «ТВ Голландський» вартістю 60,34 грн без ПДВ, сир «ТВ Гауда» вартістю 196,43 грн без ПДВ, ковбасу «Салямі золотиста» вартістю 409,78 грн без ПДВ, всього товарів на загальну суму 666 гривень 55 коп. без ПДВ, які помістив у кишеню куртки і пакет, та виніс викрадений товар за межі лінії кас, не оплативши за нього. В цей час злочинні дії ОСОБА_5 були викриті працівником магазину ОСОБА_6 , розуміючи що його злочинні дії було викрито та вони носять відкритий характер, він продовжив злочинні дії, направлені на заволодіння зазначеним майном та втік з попередньо викраденим майном, розпорядившись ним на власний розсуд

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість визнав повністю, дав покази про те, що він 19 січня 2026 року, перебуваючи в приміщенні магазину «Рукавичка», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Патона,2/4А, таємно викрав сир та ковбасу. Проте його побачила працівниця магазину, яка почала його зупиняти, проте він втік з викраденим товаром. Щиро кається, нанесена шкода відшкодована, просить суворо не карати.

Суд у відповідності до ст. 349 ч. 3 КПК України за згодою всіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які не оспорюються обвинуваченим, переконавшись, що він правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви у добровільності його позиції, та роз`яснивши про позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи встановлені обставини, оцінивши досліджені докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні злочину доведена та його дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки він вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 65 КК України суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, за яких вчинений злочин, в тому числі і ті обставини, які пом`якшують покарання. Дотримання цих вимог з приводу загальних засад призначення покарання необхідне, оскільки саме за допомогою них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначеному ОСОБА_5 виду і міри покарання, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до скоєного - вину визнав повністю, щиро кається у скоєному, дані про його особу, а саме: перебуває на обліку в центрі превенції та терапії узалежнень, у лікаря-психіатра на обліку не перебуває /Т-2 а.с.84, 86/, позитивно характеризується за місцем проживання /Т-2 а.с.79/, а також те, що він відшкодував нанесену шкоду, що підтверджується квитанцією № ПН365 від 18 травня 2026 року /Т-1 а.с.68/.

Згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає пом`якшуючими обставинами щире каяття у вчиненому та добровільне відшкодування шкоди, завдану злочином.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі №629/2739/18 призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, можливо «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Врахувавши вищевказані дві пом`якшуючі обставини по справі, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, який є особливо тяжким злочином, а також те, що обвинувачений визнав свою винуватість у скоєному злочину, суд прийшов до висновку, що зазначені обставини у своїй сукупності вказують на формування в обвинуваченого позитивних установок та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, і тому основне покарання обвинуваченому слід обрати на підставі ч. 1 ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на чотири роки, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Крім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 16 серпня 2018 року у справі №183/163/14 вказав, що наступне системне тлумачення правових норм КПК України дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо можливо дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому має врахуватись не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи. Відповідно до ст.77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Отже, при застосуванні положень ст.75 КК України конфіскація майна як додаткове покарання не може бути призначена.

Враховуючи конкретні обставини вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення та вищевказані пом`якшуючі обставини, факт відшкодування шкоди, факт того, що він добровільно перерахував на потреби Збройних Сил України грошові кошти /Т-1 а.с.46/, а також, що прокурор просить при призначенні покарання застосувати статті 69 та 75 КК України, суд приходить до висновку щодо можливості виправлення обвинуваченого, без відбуття покарання, а тому звільняє його від відбування покарання з випробуванням, зі застосувавши ст. 75 КК України із покладенням обов`язків відповідно до ст. 76 КК України. На думку суду, даний захід контролю за засудженим буде достатнім для досягнення мети його виправлення, з потенційною можливістю застосування покарання у разі проявів антисоціальної поведінки. Таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Суд вважає, що саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним обставинам, встановленим під час розгляду кримінального провадження, даним про особу обвинуваченого, буде достатнім для його виправлення та сприятиме попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідатиме принципу індивідуалізації покарання.

Під час досудового розслідування стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, який останній раз був продовжений до 28 червня 2026 року.

Положенням ст. 377 ч.1 КПК України передбачено, якщо обвинувачений, що тримається під вартою, звільняється від відбування покарання, суд звільняє такого обвинуваченого з-під варти.

Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, і призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк перебування під вартою з 22 січня 2026 року по 21 травня 2026 року.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_5 у виді тримання під вартою – скасувати.

ОСОБА_5 негайно звільнити з-під варти в залі судового засідання.

Речові докази:

джинси синього кольору фірми «ellen amber», куртку чорного кольору марки «Menglu», худі чорного кольору та кросівки чорного кольору на шнурівку – повернути ОСОБА_5 /Т-2 а.с.57,58/;

цифровий носій з відеозаписами камери відеоспостереження – залишити в матеріалах справи /Т-2 а.с.40,41/.

Арешт майна на вказані особисті речі ОСОБА_5 , накладений ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 22 січня 2026 року у справі № 462/481/26 року – скасувати.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя:

Оригінал вироку.