Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №337/6227/25 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 337/6227/25

Номер провадження 2/337/326/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Завгороднього Є.В., за участю секретаря судового засідання Лемонджави А.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, –

ВСТАНОВИВ:

25.11.2025 позивач звернувся з позовом до ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обгрунтування позову зазначив, що 01 серпня 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики. Того ж дня на забезпечення вимог, передбачених договором позики, між сторонами було укладено договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. В подальшому (31.07.2020 та 05.08.2020) до укладених договорів було внесено зміни та доповнення. Відповідно до умов договорів відповідачу було надано позику у розмірі 659 368,70 грн (еквівалент 24 466 доларів США) та погоджено графік погашення. В порушення зобов`язань відповідач не здійснював погашення заборгованості у визначений договором термін, зараз прострочена заборгованість становить 21 000,00 доларів США. У зв`язку з невиконанням умов договору щодо повернення позики позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки шляхом набуття права власності позивачем на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2025 провадження у справі було відкрито, сторонам встановлено строк для надання заяв по суті.

17.02.2026 від представника відповідача надійшов відзив, у якому він заперечив проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними. Зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту (звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття позивачем права власності на нього) не може бути задоволений, оскільки суди не наділені правом звертати стягнення на предмет іпотеки у такий спосіб; застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки – це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. Відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 19.02.2026 підготовче провадження у справі закрито, призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 21.05.2026 представник позивача просив задовольнити позов, посилаючись на підстави, зазначені у позові, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на заперечення, викладені у відзиві.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд встановив, 01.08.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, на виконання якого позивач передав відповідачу гроші в сумі 362 712,00 грн (еквівалент 14 280,00 доларів США). Того ж дня між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого вимоги іпотекодержателя за договором позики забезпечено предметом іпотеки, яким є нерухоме майно – квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності.

В подальшому, до початкового договору позики та договору іпотеки вносилися зміни та доповнення, внаслідок яких загальна сума зобов`язань відповідача збільшилася до 659 368,70 грн (еквівалент 24 466 доларів США), що підтверджується відповідними договорами від 31.07.2020, 05.08.2020.

15.07.2025 на адресу відповідача позивач надіслав вимогу про усунення порушень за договором позики від 01.08.2019, що підтверджується відповідним листом, описом вкладення у цінний лист поштового відправлення 1001400606030. Відповідно до вимоги позивач зазначав, що відповідач порушив взяті зобов`язання щодо повернення позики, прострочена заборгованість становить 21 000,00 доларів США та просив усунути вказані порушення.

Відповідно до звіту оцінки майна № PART-18112025-003 від 18.11.2025 вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить 497 078,00 гривень.

Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові – на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшла такого правого висновку.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, набутого у позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки – це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Пунктом 5.5 договору іпотеки (способи задоволення вимог Іпотекодержателя) передбачено, що у випадку невиконання Іпотекодавцем письмової вимоги Іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та/або договором позики у встановлений строк такі вимоги Іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно з Законом України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя. Пункт 5.5.3 передбачає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Відповідно до пункту 5.7 у випадку оголошення публічних торгів такими, що не відбулись, Іпотекодержатель має право прийняти предмет іпотеки у власність.

Тобто умови укладеного договору іпотеки в частині способів задоволення вимог іпотекодержателя у своїй сукупності не містять положень, які б передбачали можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду шляхом набуття права власності на нього без проведення прилюдних торгів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Таким чином, суд, дослідивши в судовому засіданні надані сторонами докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

До проведення судових дебатів представник позивача заявив, що стороною не понесено інших судових витрат, крім судового збору. Представник відповідача заявив клопотання про призначення додаткового засідання (після ухвалення рішення у справі) для вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки відповідач планує подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Суд звернув увагу на пункт відзиву, у якому представник відповідача зазначав, що докази понесення витрат будуть надані після закінчення судового розгляду. Водночас, в порушення вимог пункту 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України відзив не містить попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Поважних причин або іншого обгрунтування ненадання такого розрахунку стороною не надано, що фактично позбавляє позивача висловити свої заперечення щодо вказаних обставин та у належний спосіб реалізувати своє право на захист від майнових претензій протилежної сторони у спорі.

Оскільки стороною відповідача не доведено наявність поважних причин неможливості подання доказів щодо орієнтовного розміру судових витрат, суд не вбачає наявність підстав для встановлення строку для подання доказів понесення судових витрат сторонами та призначення додаткового судового засідання для вирішення відповідного питання.

Ураховуючи положення ст. 141 ЦПК України, з огляду на відмову в задоволенні позову, судові витрати в частині сплати судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 76-77, 81, 89, 141, 158, 223, 247, 258, 259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Євген ЗАВГОРОДНІЙ