Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №298/484/26 — Великоберезнянський районний суд Закарпатської області

Справа № 298/484/26

Номер провадження 3/298/272/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року с-ще Великий Березний

Суддя Великоберезнянського районного суду Закарпатської області Ротмістренко О.В., за участі особи, що притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , захисника Бородіної О.Й., розглянувши матеріали справи, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , українця, громадянина України, уродженця м. Миколаїв, проживаючого в АДРЕСА_1 , з вищою освітою, старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ГУ НП в Миколаївській області, одруженого, що має на утримання одну неповнолітню дитину, такого, що раніше до адміністративної відповідальності не притягався, за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 003363Е від 11.04.2026 11.04.2026 о 03:10, на відстані 7700 метрів до державного кордону України, на напрямку 32 прикордонного знаку Словацької Республіки, в межах контрольованого прикордонного району на околиці населеного пункту Жорнава Ужгородського району Закарпатської області, прикордонним нарядом «Контрольний пост» було виявлено та затримано гр. України ОСОБА_2 , який у складі групи осіб з гр. ОСОБА_3 здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, а саме: до закінчення перевірки дотримання прикордонного режиму, вдався до втечі на транспортному засобі Hyundai Accent в напрямку населеного пункту Жорнава неодноразово повторювані законні вимоги прикордонного наряду «Контрольний пост» зупинитися проігнорував та не виконав. Здійснив втечу в напрямку населеного пункту Жорнава. Своїми діями порушив вимоги ч. 2 ст. 23, ст. 34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 185-10 ч. 2 КУпАП.

19.05.2026 на адресу суду надійшло клопотання захисника – адвоката Бородіної О.Й., в якій остання, заперечуючи проти обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, зазначає, зокрема таке.

Дата та час складання протоколу не співпадає з фактичною датою затримання

ОСОБА_4 . Фактично ОСОБА_4 був затриманий 10 квітня 2026 орієнтовно орієнтовно о 18 годині, про що було зазначено адвокатом Бородіною О.Й. у скарзі прокурору Закарпатської області (додається); в протоколі не тільки не конкретизовано транспортний засіб (відсутній номерний знак автомобіля), а й зазначена марка авто як «Hyundai Accent» в той час, як ОСОБА_4

знаходився в авто марки «Hyundai Civik»; в протоколі зазначено « ОСОБА_4 у складі групи осіб», проте, не зазначено, хто саме керував автомобілем, хто здійснював непокору, адже в транспортному засобі знаходилося дві людини. Роль і дії кожного не встановлені і не індивідуалізовані; протокол не містить інформації про військовослужбовця ДПСУ, який перевіряв документи, а також інформацію про посадових осіб прикордонного наряду, які начебто

висували вимоги зупинитися; протокол не містить інформацію щодо способу зупинки транспортного засобу, який начебто «проігнорував і здійснив втечу» та обставин затримання ОСОБА_4 (спосіб та обставини затримання); в протоколі зазначено, що до протоколу додаються «матеріали згідно внутрішнього опису справи». Опис відсутній, а такі «матеріали» не були надані для ознайомлення ОСОБА_5 ; в протоколі відсутня інформація про дату, час розгляду справи про адміністративне правопорушення в приміщенні Великоберезнянського районного суду Закарпатської області; одним із «свідків» зазначена посадова особа, яка складала протокол, а саме – ОСОБА_6 . Підписи помічника начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В), начальника відділення моніторингу обстановки ОСОБА_7 співпадають з підписом «свідка» ОСОБА_7 . Посадова особа сама склала протокол, сама виклала фабулу про правопорушення, отже, є процесуальною особою, яка здійснює обвинувачення, і сама підтверджує законність власних дій одночасно виступає «свідком» відмови. Це прямий конфлікт процесуальних ролей, наявність якого суперечить принципу об`єктивності, неупередженості, вимогам до доказів; посадова особа, яка безпосередньо склала протокол та фактично виступає стороною обвинувачення, одночасно підписалась у якості свідка. Таке поєднання процесуальних функцій суперечить принципу об`єктивності доказування та нівелює саму суть інституту свідка як незалежного підтвердження факту вчинення процесуальної дії. Посадова особа, яка складала протокол, є зацікавленою у підтвердженні законності власних дій та належності оформлених нею матеріалів, а тому не може розглядатись як незалежний та неупереджений свідок факту відмови особи від підпису. Крім того, інший свідок також є працівником того ж органу ДПСУ (здійснював відеозапис), тобто є зацікавленою особою, що додатково ставить під сумнів неупередженість та об`єктивність такого свідчення. За таких обставин достовірність відомостей, внесених до протоколу, викликає обґрунтовані сумніви, які відповідно до ст. 62 Конституції України підлягають тлумаченню на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Верховний Суд України неодноразово звертав увагу на проблему службових свідків і зазначав, що сам лише протокол не доводить вину, пояснення поліцейських/посадових осіб повинні оцінюватися критично, за відсутності незалежних доказів сумніви тлумачаться на користь особи. Після затримання ОСОБА_4 було надано копію протоколу затримання (додається), який повністю відрізняється від протоколу затримання, який міститься в матеріалах справи, що знаходиться в суді. Примірник у ОСОБА_4 і примірник в суді містять різні обставини адміністративного правопорушення, адреси, тощо. Це ставить під сумнів достовірність такого доказу як протокол затримання. Вочевидь це не технічна помилка, а внесення змін після його оформлення та надання ОСОБА_4 . За таких обставин неможливо встановити, який із документів є первинним, який відповідає реальним обставинам, чи вносились зміни після вручення протоколу ОСОБА_4 , коли та ким внесені зміни, який документ фактично існував на момент затримання. Отже, існують два різні примірники протоколу адміністративного затримання, один з яких був вручений ОСОБА_4 а інший долучений до матеріалів справи, направлених до суду. При цьому зазначені документи містять суттєві розбіжності щодо фактичних обставин події, адреси, змісту записів тощо. Наявність різних за змістом версій одного й того самого процесуального документа унеможливлює встановлення того, який саме документ є первинним, достовірним та таким, що відображає реальні обставини події на момент затримання особи. казані обставини свідчать про порушення вимог належного процесуального оформлення матеріалів адміністративного провадження та ставлять під сумнів автентичність, незмінність і достовірність протоколу адміністративного затримання як доказу у справі. Згідно з вимогами ст. 263 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. Збільшення строку можливе лише у виключних випадках та за наявності обгрунтованих підстав. Зазначеною статтею КУпАП передбачений вичерпний перелік виключних випадків і підстав для затримання до трьох діб. Частина 2 ст. 185-10 КУпАП не відноситься до таких винятків, що виключає можливість утримання особи понад зазначений строк. Дані про особу ОСОБА_4 були встановлені одразу під час перевірки документів. Обставини події посадовими особами прикордонної служби були з?ясовані і зафіксовані в протоколах. Жодні процесуальні дії за участю ОСОБА_4 протягом 72 годин не здійснювались. Звертає увагу Суду, що звільнення ОСОБА_4 відбулося лише після виклику адвокатом служби «102» 13 квітня 2026 року о 19 год.38 хв. (лист про надання інформації додається). Для розгляду справи в суді ОСОБА_4 не доставляли, а справу направили до суду тільки через місяць, що додатково руйнує необхідність тримання 72 години. Усі ці обставини свідчать про свавільне обмеження свободи ОСОБА_4 та порушення вимог ст. 263 КУПАП України, ст. 29 Конституції України, ст. 5 Європейської Конвенції з прав людини. Долучена до матеріалів справи «схема затримання» не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, оскільки: не містить дати та часу її складання. Неможливо встановити, коли саме схема була створена, чи складалась вона безпосередньо після події чи пізніше "для справи" і чи взагалі вона стосується саме цієї події; Неможливо перевірити її зв?язок із конкретним епізодом, пов?язаним із затриманням ОСОБА_4 ; не містить посилань на джерела походження відображеної інформації, не містить даних щодо способу фіксації маршруту (GPS; бодікамера; тепловізор; безпосереднє спостереження, тощо), не підтверджена жодними об?єктивними технічними засобами фіксації та фактично відображає лише суб?єктивне бачення службової особи ДПСУ; відсутні підписи інших учасників події. За формою і змістом - це внутрішній односторонній документ ДПСУ, який немає відношення до подій адміністративного правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_4 ; на схемі відсутні масштаб, координати, умовні позначення; відсутня будь-яка інформація про те, що зазначена схема є додатком до протоколу адмінправопорушення відносно ОСОБА_4 (в протоколі вона не згадується, не досліджувалася належним чином); сама по собі схема не підтверджує факту вчинення особою злісної непокори законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця ДПСУ та не доводить жодного з обов?язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185-10 КУпАП. За відсутності первинних об?єктивних даних така схема не може розглядатись як належний, допустимий та достатній доказ вини ОСОБА_4 . Рапорт старшого зміни прикордонних нарядів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітана ОСОБА_8 свідчить про те, що про обставини адміністративного правопорушення йому стало відомо від інспектора прикордонної служби другої категорії начальника служб групи систем охорони локальних ділянок. Такий рапорт не має доказової сили, оскільки соба не була очевидцем, не брала участі у затриманні, не сприймала події безпосередньо. Тобто це фактично похідна інформація. У розумінні стандартів доказування це неналежний доказ або доказ із критично низькою доказовою цінністю, а пояснення зі слів третіх осіб не може бути передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП України. Як вбачається з фактичних обставин затримання, посадовими особами здійснювалось вилучення та фактичне утримання особистого майна ОСОБА_1 , зокрема транспортного засобу, мобільного телефону та грошових коштів, які були повернуті лише після звільнення особи, на наступний день - 14 квітня 2026 року (розписка додається). Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які належні процесуальні документи, передбачені ст.265 КУпАП, які б підтверджували підстави, порядок, обсяг та процесуальне оформлення такого вилучення. В протоколі про адміністратитвне затримання дані про вилучення майна також відсутні. Вказані обставини свідчать про істотне недотримання посадовими особами відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » 94 (тип В) прикордонного загону встановленого законом порядку адміністративного провадження та додатково ставлять під сумнів належність, допустимість і достовірність матеріалів, поданих до суду. У зазначеному адміністративному провадженні наявні дані про: два різні протоколи затримання ОСОБА_4 , які містять суперечності в обставинах адміністративного правопорушення та інших розділах протоколу; зафіксоване засвідчення відмови від підпису протоколу про адміністративне правопорушення зафіксоване зацікавленими посадовими осами, що брали участь у складанні протоколу; відсутність безпосередніх свідків правопорушення; відсутність показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, відео обставин події; незаконне 72-годинне позбавлення волі ОСОБА_4 ; процесуально неоформлене вилучення майна (відсутні акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколу про вилучення речей і документів); відсутність належних та допустимих доказів. Сукупність наведених даних свідчить про те, що адміністративне затримання ОСОБА_4 використовувалось не як винятковий процесуальний захід, а як інструмент фактичного покарання особи без рішення суду. Наявність двох різних протоколів адміністративного затримання із різними відомостями щодо обставин події, адреси та інших істотних даних ставить під сумнів достовірність протоколу та допустимість матеріалів справи в цілому.

У судовому засідання, призначеному до розгляду на 20.05.2026, ОСОБА_1 обставини, викладені в протоколу про адміністративне правопорушення, заперечив, при цьому зазначив, що їхав зі своїм другом в м. Ужгород, щоб придбати авто. По дорозі вони підібрали якогось чоловіка, підвезти. Далі на другому контрольному пості до вказаного чоловіка у прикордонників виникли запитання, у зв`язку з чим ОСОБА_1 та його друг його залишили та поїхали далі. Проте згодом їх наздогнало авто, після чого було затримано. При цьому причини затримання ніхто їм не пояснював. Вказав, що фактично їх затримано 10.04.2026 близько 19 години, а протокол про адміністративне затримання складено 11.04.2026 о 03 год. 10 хв. Також зауважив, що жодного супротиву прикордонникам не вчиняв та виконував всі їх законні вимоги.

У судовому засіданні захисник Бородіна О.Й. проти обставин, викладених протоколі про адміністративне правопорушення, заперечила з підстав,наведених в письмових запереченнях. Просила справу закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Заслухавш думку ОСОБА_1 та його захисника, дослідивши матеріали справи, суддя встановила таке.

Згідно зі ст. ст. 245, 252 КУпАП завданнями провадження в справі про адміністративне правопорушення і обов`язком органу, який її розглядає, є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи і вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи питання про те, чи було вчинене адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , чи винуватий він у вчиненні такого та чи підлягає він адміністративній відповідальності, суддя виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Адміністративним правопорушенням (проступком) згідно з ч.1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, протоколами про вилученні речей і документів, а також іншими вказаними у ній засобами і документами.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Отже, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого йому адміністративного правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення.

Обов`язок органу (особи), який склав протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

За фабулою протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 інкриміновано те, що його виявлено та затримано як такого, який у складі групи осіб з гр. ОСОБА_3 здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, а саме: до закінчення перевірки дотримання прикордонного режиму, вдався до втечі на транспортному засобі Hyundai Accent в напрямку населеного пункту Жорнава неодноразово повторювані о законні вимоги прикордонного наряду «Контрольний пост» зупинитися проігнорував та не виконав.

Наведене формулювання обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_9 , не дає підстав для висновку про наявність в його діях складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Так, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, чию саме неодноразово повторену законну вимогу зупинитися він відкрито відмовився виконувати.

Суддя зазначає, що об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП виражається у відкритій відмові виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

З метою доведення вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення посадовою особою до протоколу про адміністративне правопорушення долучено: протокол про адміністративне затримання ОСОБА_9 від 11.04.2026, протокол про адміністративне затримання ОСОБА_10 від 11.04.2026, схему затримання без зазначення дати та решти реквізитів; копію паспорту громадянина України та посвідчення, виданих на ім`я ОСОБА_9 , рапорт службової особи відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 11.04.2026.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Аналіз доказів, доданих до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного щодо ОСОБА_1 , не дає підстав для беззаперечного висновку у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

Жодних об`єктивних доказів, які б могли прямо чи опосередковано вказувати на наявність ознак вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого в ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, матеріали адміністративної справи не містять.

Так, злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника прикордонної державної служби при виконанні ним службових обов`язків.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2011 у справі №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: «Слово «непокора» означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги».

Крім того, суддя враховує пояснення ОСОБА_1 , надані ним в судовому засіданні, пояснення його захисника, а також докази, долучені до письмових пояснень, що підтверджують доводи захисника, ту обставину, що в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні докази, зокрема, покази свідків, фото чи відео зйомки, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_1 дійсно не виконував законну вимогу працівника прикордонної служби.

Також суддя зауважує, що в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, незаконну вимогу, якої посадової чи службової особи не виконав ОСОБА_1 .

Крім цього, матеріали справи не містять жодних доказів, з яких вбачається, що особа, що склала протокол про адміністративне правопорушення та законні вимоги якої не виконав ОСОБА_1 , у вказаному у протоколі про адміністративне правопорушення місці і часі виконувала службові обов`язки.

Водночас суддя зауважує, що із врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Обов`язок органу (особи), який склав протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Згідно з пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

Відповідно до п.п. 4.1 п. 4 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, винуватість особи у вчиненні правопорушення повинна бути доведена поза розумним сумнівом, а усі сумніви тлумачаться на користь правопорушника. Таким чином, суд зобов`язаний дослідити усі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Зважаючи на наведене, а також те, що суду не надано належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, суддя позбавлена можливості констатувати про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, поза розумним сумнівом.

Відтак приходить до висновку про відсутність в його діях ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

Згідно з ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи положення ст. 40-1 КУпАП судовий збір стягненню з ОСОБА_1 не підлягає.

Керуючись ст. ст. 247, 283 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі

п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Великоберезнянський районний суд Закарпатської області

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

Повний текст постанови складено 21.05.2026.

Суддя Ротмістренко О.В.