Вирок від 20 травня 2026 р. у справі №619/2917/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/2917/26

провадження № 1-кп/619/394/26

ВИРОК

іменем України

21 травня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дергачі кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62024170020004103 від 05.06.2024 відносно обвинуваченого:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вовна Шосткинського району Сумської області, громадянина України, з середньо-технічною освітою, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, на момент вчинення кримінального правопорушення обіймаючого посаду номера обслуги 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , маючого військове звання «солдат», зареєстрованогро та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз 15.06.2021 Шосткінським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 185 ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. ст. 369, ч. 1 ст. 395 КК України, на підставі ч. 1, 4 ст. 70 КК України звільнений 19.07.2022 у зв`язку із відбуттям строку покарання,-

- у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-

в т а н о в и в:

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією, перебуваючи на посаді оператора 1-го протитанкового відділення протитанкового взводу 1-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 , у порушення ст. 17, 65 Конституци України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідного дозволу командування та поважних на те причин 10.05.2024 року самовільно залишив місце службитимчасової дислокаціївійськової частини НОМЕР_1 , у межах населеного пункту АДРЕСА_2 , та тим самим без законних підстав проводив час на власний розсуд.

У подальшому, 12.10.2024 року ОСОБА_5 прибув до Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві та повідомив про себе і вчинений ним злочин.

Таким чином, у період часу з 10.05.2024 по 12.10.2024 ОСОБА_5 перебував поза місцем несення служби та місця дислокації військової частини НОМЕР_1 , обов`язки з військової служби за посадою не виконував, поза місцем служби у медичні установи України не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, а також про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, а вільний від службових обов`язків час проводив на власний розсуд.

Своїми діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся та підтвердив фактичні обставини справи.

Показання обвинуваченого повністю відповідають фактичним обставинам справи, які він не заперечує. З урахуванням повного визнання вини у вчиненні вищенаведеного кримінального правопорушення, а також враховуючи думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення, його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, а саме - нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Так, відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обтяжуючих обставин згідно ст. 67 КК України не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, у відповідності до ст. 65 КК України, враховує повне визнання ним своєї вини; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, згідно ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів; дані про особу винного, який раніше не судимий; за даними наявної документації на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, раніше судимий, за місцем проходження служби характеризується задовільно, інвалідом не являється.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся, неодноразово висловлював жаль з цього приводу, критично оцінив свої дії, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставить у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, що витікає з положень ч. 2 ст. 50 КК України.

Суд зауважує, що відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби, під час дій військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України) нівелює визначену статтями 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає можливим призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі у межах санкції статті.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_5 , попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, підлягає продовженню до вступу вироку у законну силу.

На підставі вищенаведеного та керуючись ч.3 ст. 349, ст. 337, 348, 368 -371, 373-374, 376, 392-395 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з 16.04.2026, тобто з моменту його фактичного затримання, зарахувавши йому строк попереднього ув`язнення у строк відбування покарання, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, згідно ч. 5 ст. 72 КК України.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1