Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №380/26093/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/26093/24 пров. № А/857/34845/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мричко Н.І.), ухвалене в порядку письмового провадження в м. Львів 22 липня 2025 року, у справі №380/26093/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

31.12.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якій просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області від 22 листопада 2024 за № 103230002142 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведеного розрахунку страхового стажу та періоду моєї роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 лютого 2006 року по 16 березня 2014 року в Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК. на об`єкті «Укриття» Чорнобильської атомної електростанції», в зв`язку з досягненням віку 45 років; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 07 вересня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 лютого 2006 року по 16 березня 2014 року в Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК на об`єкті «Укриття» Чорнобильської атомної електростанції», у зв`язку з досягненням віку 45 років.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області від 22 листопада 2024 за № 103230002142 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведеного розрахунку страхового стажу та періоду моєї роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 лютого 2006 року по 16 березня 2014 року в Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК. на об`єкті «Укриття» Чорнобильської атомної електростанції», в зв`язку з досягненням віку 45 років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.02.2006 по 16.03.2014 в Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК. на об`єкті «Укриття» Чорнобильської атомної електростанції», в зв`язку з досягненням віку 45 років, з урахуванням висновків суду в мотивувальній частині. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на зарахування до страхового стажу в полуторному розмірі періоду її роботи у зоні відчуження з 17.02.2006 по 16.03.2014 у Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК», як роботу за Списком №1, тому суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.02.2006 по 16.03.2014 року в Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК на об`єкті «Укриття» Чорнобильської атомної електростанції», в зв`язку з досягненням віку 45 років, з урахуванням висновків суду в мотивувальній частині.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року і постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Відповідно до наданих до заяви про призначення пенсії документів загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає - 26 років 2 місяці 26 днів (в т.ч. додаткові роки за Список 1 - 7 років), а пільговий стаж за Списком 1 становить 11 років 9 місяців 7 днів. На момент звернення за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №1 позивач не досягла пенсійного віку (50 років), оскільки вік позивачки становив - 45 років 2 місяці та 12 днів, а тому підстав для призначення пенсії немає. Наголошує на тому, що рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як норми п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на час розгляду заяви позивачки є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 18.11.2024 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Таким органом визначено ГУ ПФУ у Львівській області.

Рішенням №103230002142 від 22.11.2024 ГУ ПФУ у Львівській області відмовило у призначенні пенсії позивачу. Відповідно до рішення:

Страховий стаж - 26 років 2 місяці 26 днів (в т.ч. додаткові роки за Список 1 - 7 років).

Пільговий стає за Списком 1 становить 11 років 9 місяців 7 днів.

До страхового стажу не зараховано період роботи з 12.02.2001 по 25.06.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.02.2001, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Для зарахування цього періоду, заявниці необхідно долучити довідку про періоди роботи, видану на підставі первинних документів або результатами перевірки проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки.

Вказано, що згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно статті 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особа матиме з 07.09.2029 (після настання необхідного віку).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян; засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Як передбачено частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV від 09.07.2003 в редакції чинній до 01.01.2018, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до вимог пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015, далі – Закон № 1788-XII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII), який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон № 2148-VIII), яким текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, як зокрема: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII та 50 років за п. 1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.

При цьому, як встановлено судом, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1, вказує, що позивач не досягла пенсійного віку в 50 років, необхідного саме відповідно до п. 2 ч. 1 ст.114 Закону № 1058-IV.

Разом з тим, приписи частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких відмовлено позивачу у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт «а» частини 1 статті 13), яка визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

При вирішенні даного спору судом враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за позовом позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління ПФУ в Попаснянському районі Луганської області, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію, які полягають у такому.

Норми Законів № 1788-ХІІ та № 1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин, явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»). Оскільки у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (такий правовий висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а), тому застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.

З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

Отже, посилання відповідача у спірному рішенні на те, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягла пенсійного віку (50 років) є безпідставними.

При цьому, як свідчать матеріали справи, на час звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії (18.11.2024) позивач досягла віку 45 років, мала загальний страховий стаж - 26 років 02 місяці 26 днів, в тому числі пільговий стаж 11 років 09 місяці 07 днів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 22.11.2024 № 103230002142 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку з досягненням віку 45 років є протиправним.

Щодо позовної вимоги в частині призначити ОСОБА_1 з 07.09.2024 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 лютого 2006 року по 16 березня 2014 року в Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК на об`єкті «Укриття» Чорнобильської атомної електростанції», в зв`язку з досягненням віку 45 років, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» час роботи, служби (в тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до стажу роботи, стажу державної служби, вислуги років, яка надає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: до 1 січня 1988 року - у потрійному, азі січня 1988 року до 1 січня 1993 року - у полуторному розмірі (у тому числі за списком № 1). З 1 січня 1993 року та в наступні роки пільги з обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановами Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 року № 250, від 30.06.1998 № 982, від 07.02.2000 № 223, від 29.01.2003 № 137, від 27.04.2006 № 571, від 10.09.2008 № 831 (з наступними змінами) встановлено, зокрема, що особам, які постійно працюють або виконують службові обов`язки у зоні відчуження, час роботи або служби зараховується до стажу роботи та вислуги років у полуторному розмірі (в тому числі за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість яких повний робочий день дат право на пенсію на віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36).

Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження», яка відповідно до повноважень Кабінету Міністрів України, делегованих ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлює правила пільгового обчислення стажу роботи в зоні відчуження, є самостійною правовою підставою для обчислення стажу роботи в зоні відчуження, який враховується при обчисленні коефіцієнту страхового стажу при визначенні розміру пенсії, незалежно від наявності підстав для застосування Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість яких повний робочий день дає право на пенсію на віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36.

Отже постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 надано особам, які постійно працювали (працюють) або виконують службові обов`язки у зоні відчуження, додаткові соціальні гарантії при призначенні пенсії.

Згідно з наявним у справі розрахунком стажу ОСОБА_1 , період роботи з 17.02.2006 по 16.03.2014 у Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК» зараховано з кратністю 1.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач у вказаний період працювала в зоні відчуження, відповідачем вказана обставина не заперечується.

Отже, відповідач протиправно не зарахував вказаний період роботи позивачки у полуторному розмірі.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивачки щодо зарахування пільгового страхового стажу за період роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі підлягає задоволенню, тому у полуторному розмірі необхідно провести зарахування стажу роботи позивачки за період з 17.02.2006 по 16.03.2014 у Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК».

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо протиправності рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії та його скасування, та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.02.2006 по 16.03.2014 в Представництві «Текнолоджі Менеджмент Кампані ІНК. на об`єкті «Укриття» Чорнобильської атомної електростанції», в зв`язку з досягненням віку 45 років, з урахуванням висновків суду в мотивувальній частині.

Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі №380/26093/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний