Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №607/23578/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 607/23578/25 пров. № А/857/20177/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О. П., Онишкевича Т. В.,

за участю секретаря судового засідання: Демидюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року, головуючий суддя – Воробель Н.П., ухвалене о 08:55 год. у м. Тернопіль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Майстеренка Артура Володимировича, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ГУНП в Тернопільській області, інспектора Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Майстеренка Артура Володимировича, в якому просила поновити строк на оскарження постанови серія ЕГА №1898112 від 18.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу 850 грн; визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕГА №1898112 від 18.10.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу 850 грн., а провадження у справі закрити.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що в позивача не було жодного наміру чи умислу порушувати громадський порядок чи нормальну роботу поліції, а навпаки вона зверталася до поліції щодо виконання ними своїх прямих обов`язків по захисту громадян від злочинних посягань інших осіб. Нею працівникам поліції було повідомлено, що 13.10.2025 року, перебуваючи на території свого приватного домогосподарства, за адресою: АДРЕСА_1 , в господарській будівлі вона виявила, що січкарня для різання рослинної продукції, чорного кольору, яка раніше там знаходилась, на теперішній час замінена на зовсім іншу січкарню для різання рослинної продукції. Відмінності полягають в тому, що: 1) її січкарня для різання рослинної продукції була чорного кольору, нинішня (замінена) січкарня блакитного кольору; 2) місцезнаходження ручки на січкарні на нинішній зовсім в іншому місці та вона менша за розміром; 3) лезо для різання рослинної продукції в її січкарні було з нержавіючого металу без ознак іржі, на нинішній січкарні лезо має ознаки корозії та сліди іржі. Таким чином, здійснено таємне викрадення її майна – січкарні для різання рослинної продукції, чорного кольору. Вищевказана січкарня для різання рослинної продукції до моменту крадіжки перебувала на території її домогосподарства в господарській будівлі та доступ до неї був обмежений. Також нею була підготовлена письмова заява за вищевказаним фактом, проте поліцейські її пояснення ігнорували, письмову заяву не прийняли для реєстрації та повідомили їй, що нею здійснено завідомо неправдивий виклик спеціальних служб. З метою доказу заміни січкарні для різання рослинної продукції на іншу, вона працівникам поліції надавала відповідні фотографії, проте останні їх навіть не дивились. Працівниками поліції при складанні матеріалів відносно неї про адміністративне правопорушення не було враховано всього змісту пояснень, не повідомлено про право користуватися юридичною допомогою адвоката.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково; поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження постанови серії ЕГА №1898112 по справі про адміністративне правопорушення від 18.10.2025 року; постанову серії ЕГА №1898112 по справі про адміністративне правопорушення від 18.10.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень – скасовано, а провадження у справі – закрито.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУНП в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що факт крадіжки, про який повідомила позивачка, не знайшов свого підтвердження. Міркування позивача, висловлене в позові, про те, що нею повідомлялось про заміну січкарні на іншу спростовується матеріалами звукозапису, якими чітко зафіксовано, що позивачем ствердно здійснюється повідомлення саме про крадіжку її господарського обладнання (січкарні). В подальшому після виїзду на місце події працівників слідчо-оперативної групи встановлено, що вказаний факт не знайшов свого підтвердження та необхідність внесення відомостей в ЄРДР відсутня. Разом з тим, відповідач зазначив, що дії позивача були спрямовані саме на зрив нормальної роботи поліції. Крім того, зазначає що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 18.10.2025 року інспектором Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Майстеренком А.В. винесено постанову серії ЕГА №1898112 по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 18.10.2025 року в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 здійснила завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, а саме поліції, а саме повідомила про крадіжку січкарні за місцем проживання АДРЕСА_1 , однак даний факт не підтвердився, січкарня знаходилась на своєму місці, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, матеріали справи не містять. Крім того, умисел на вчинення завідомо неправдивого виклику у діях ОСОБА_1 був відсутній, а її поведінку слід розцінювати як добросовісне реагування на, як вона вважала, потенційно небезпечну ситуацію.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституціїі законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі -КУпАП).

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Як встановлено ст. 183 КУпАП завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 1 статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, в матеріалах справи наявний відеозапис з місця події на якому зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП. Зокрема, ОСОБА_1 повідомила, що її січкарня відсутня та, на її думку, була замінена на іншу. Водночас інспектор пояснив позивачу, що за вказаною адресою виїжджала слідчо-оперативна група, яка під час огляду місця події зафіксувала, що січкарня перебувала на своєму місці, а будь-які сліди крадіжки відсутні. У відповідь ОСОБА_1 повідомила, що працівники поліції лише здійснили фотозйомку, при цьому наголосила, що її січкарня була чорного кольору, тоді як та, що знаходиться у сараї, – синього кольору, та неодноразово повторила, що її січкарню було викрадено. Інспектор також повідомив позивачу, що в матеріалах звернення від 12.04.2025 року наявні фотоматеріали січкарні синього кольору, яка є ідентичною тій, що знаходиться у неї, та що відповідні фотографії зберігаються в базі.

Колегія суддів зазначає, що позивач, звертаючись на лінію «102», вважала, що ситуація, яка склалася, потребує негайного реагування правоохоронних органів, та діяла добросовісно, керуючись мотивами запобігання можливим негативним наслідкам. Її звернення було зумовлене переконанням у тому, що належне їй майно було викрадено та замінено на інше, що підтверджується змістом її пояснень, зафіксованим як в аудіо-, так і у відеозаписах.

Водночас відповідач не надав жодних відомостей чи доказів того, що позивач викликав поліцію, заздалегідь усвідомлюючи відсутність необхідності у такому виклику.

Незважаючи на те, що під час виїзду працівників поліції ознак правопорушення інспектором виявлено не було, зазначена обставина сама по собі не свідчить про наявність у діях позивача умислу на здійснення завідомо неправдивого виклику поліції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об`єктивної сторони.

Така постанова, відповідно до її правової природи, є актом, прийнятим суб`єктом владних повноважень за результатами розгляду зафіксованого правопорушення, що передбачає попереднє фіксування факту вчинення відповідного порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 року у справі № 161/5372/17.

Колегія суддів наголошує, що навіть у тому випадку, коли особа звертається із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина також не може сама по собі бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності без з`ясування умислу на подання неправдивої інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у відповідності до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Таким чином до повноважень Поліції входить, зокрема, реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Крім цього, відповідно до п. 2 Розділу ІV Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України, отримавши телефоном повідомлення про правопорушення або подію (електронне повідомлення про правопорушення або подію через систему ІПНП), оперативний черговий ТВП зобов`язаний, зокрема, за погодженням з диспетчером направити на місце вчинення правопорушення або події наряд поліції, окремих працівників, а у разі вчинення кримінального правопорушення СОГ.

Отже, сам факт виклику поліції позивачем не свідчить, що такий виклик є завідомо неправдивий. «Повідомлення» на лінію «102» не може кваліфікуватися завідомо неправдивим повідомленням (викликом) поліції, оскільки завданням поліції є охорона прав і свобод людини (ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію України»).

Колегія суддів вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення щодо завідомо неправдивого виклику поліції, разом з тим відповідач в межах своїх повноважень повинен виконувати покладені на нього обов`язки щодо реагування на таке повідомлення.

Отже, як вірно зазначив суд попередньої інстанції, умисел на вчинення завідомо неправдивого виклику у діях ОСОБА_1 був відсутній, а її поведінку слід розцінювати як добросовісне реагування на, як вона вважала, потенційно небезпечну ситуацію.

Колегія суддів звертає увагу, що стаття 183 КУпАП передбачає відповідальність за завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, тобто завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань.

Суб`єктивна сторона проявляється у формі прямого умислу, коли особа чітко усвідомлює, що її звернення до спеціальних служб є свідомо неправдивим, не має на меті усунення порушень громадського порядку, надзвичайних ситуацій або загроз життю людей, а зумовлене протиправними, переважно хуліганськими мотивами.

Однак, такі дії не можна кваліфікувати завідомо неправдивим викликом, якщо людина вважала свої права порушеними чи такими, що можуть бути порушені; розраховувала на захист прав поліцією; не має прямого умислу на вчинення правопорушення, повідомляє фактичні обставини справи та не має на меті безпідставного виїзду поліції.

Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що працівниками поліції у повному обсязі встановлено обставини, що стосуються повідомленого позивачем факту, за яким ним здійснено виклик поліції, та перевірено чи інформація, яку позивач повідомив, була дійсно завідомо неправдивою.

Щодо доводів апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, то колегія суддів звертає увагу, що позивач оскаржувану постанову серії ЕГА №1898112 у справі про адміністративне правопорушення від 18.10.2025 року в день її прийнята не отримувала, оскільки у графі цієї постанови під назвою «Примірник постанови отримано» стоїть відмітка «Відмовилась». У зв`язку з чим, зазначену постанову направлено за місцем проживання позивача, що підтверджується копією супровідного листа від 20.10.2025 року №147459-2025 та копією конверту АТ «Укрпошта» з трек-номером відправлення. Згідно з трекінгом відправлення, поштове відправлення вручено одержувачу 31.10.2025 року. Позивачем 06.11.2025 року направлено на адресу суду поштовою кореспонденцією позовну заяву, відтак десятиденний строк звернення до суду не пропущено.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не доведено порушення позивачем ст. 183 КУпАП, отже постанова серії ЕГА №1898112 по справі про адміністративне правопорушення від 18.10.2025 року є протиправною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення – закриттю.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року у справі №607/23578/25 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повний текст постанови складено 21.05.2026 року