Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №300/6808/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6808/25 пров. № А/857/3335/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мандзія О.П.,

суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №300/6808/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною,-

суддя в 1-й інстанції Григорук О.Б.,

дата ухвалення рішення 24.09.2025

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В :

24.09.2025 адвокат Руденко Артем Олександрович звернувся до суду через систему «Електронний суд» в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – апелянт, відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 03.04.2025 №183450021889 про відмову в призначенні пенсії за віком;

зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 12.01.1984 по 23.10.1992; з 08.08.1994 по 20.02.1995.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення, оскільки безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди: з 12.01.1984 по 23.10.1992; з 08.08.1994 по 20.02.1995.

01.07.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області з заявою про призначення пенсії. 08.07.2022 ГУ ПФУ в Сумській області прийняло рішення №183450021889 про відмову у призначенні пенсії. Тривалий час позивач самостійно не міг вирішити свою справу та у 2024 році звернувся за правовою допомогою. Представником позивача з метою одержання необхідних підтверджуючих стаж позивача документів звернувся із численними адвокатськими запитами. Оскільки попередньо вжиті в межах України засоби захисту не дали результату та зібрати необхідну інформацію та документи було неможливо через розташування підприємства в якому працював позивач на непідконтрольній Україні території, позивач через своїх родичів направив необхідні запити та заяви до установ та організацій, які територіально розташовані в АР Крим. У 2025 році нарешті отримав відповідні документи, які разом із заявою надано ГУ ПФУ в Сумській області для вирішення питання про призначення пенсії. Однак, за результатами розгляду таких за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Оскільки відповідна відмова порушує права позивача, звернувся із цією позовною заявою до суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у цій справі адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03.04.2025 №183450021889 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 згідно записів №№4-9, 15, 16 трудової книжки від 08.08.1981 серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 12.01.1984 по 23.10.1992 - на посаді електрозварювальник у Сімферопольському домобудівному комбінаті ім. ХХVI з`їзду КПРС; з 08.08.1994 по 20.02.1995 - на посаді «Монтажник-газоелектрозварювальник» у Кооперативі «Свіжість»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.03.2025 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої у цьому судовому рішенні. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивач 25.03.2025 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідачем відповідно до рішення від 03.04.2025 відмовлено у призначенні пенсії позивачу, через відсутність відповідного стажу, який на день звернення становив 12 років 3 місяці 6 днів, вік позивача на день звернення 62 роки 7 місяців 29 днів.

За результатами розгляду документів, поданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.08.1981 і трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.05.2002 до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12.01.1984 по 23.10.1992 через відсутність відтиску печатки, якою засвідчено запис про звільнення, не прийнятний до сприйняття змісту. Крім того, не враховано період роботи з 08.08.1994 по 20.02.1995 через наявність виправлень, які не засвідчені в установленому порядку.

Відповідач наголосив, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №40/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01ю1993, вчиненої від імені України у м. Мінську 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.

Долучені позивачем архівні довідки та копії наказів про прийняття та звільнення не можуть бути прийняті позивачем, оскільки видані органами окупаційної адміністрації. Такі довідки є нікчемними і не можуть бути взяті до уваги державним органом.

Судом першої інстанції також не взято до уваги, що стаж для призначення пенсії у віці 62 роки у випадку позивача буде недостатнім для призначення пенсії.

Апелянт просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Звернув увагу на те, що апеляційна скарга не спростовує позицію позивача та рішення суду першої інстанції. Позиція відповідача обертається навколо мови, що є дискримінацією за мовною ознакою та порушенням права позивача на пенсійне забезпечення. Впродовж радянського періоду юридично закріпленої української мови не було, а остаточного статусу державної та єдиної мови українська набула тільки з прийняттям Конституції 28.06.1996.

Відповідач ствердив, що архівні довідки від 01.11.2024 №Г-500, №Г-501, №Г-502, видані Архівним управлінням Адміністрації м. Сімферополя республіки Крим, є недійсними відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є нікчемними, оскільки видані органами окупаційної влади та не створюють правових наслідків. Проте, вищевказаний закон не забороняє використання таких документів як доказ у суді для захисту прав людини, а навпаки зобов`язує державну вживати заходів для гарантування прав громадян на тимчасово окупованій території. Міжнародна судова практика та практика Верховного Суду підтверджує можливість зарахування стажу з окупованих територій на підставі архівних довідок.

Також покликався на позицію Верховного Суду з подібного питання, що викладена у постанові від 22.10.2018 у справі №235/2357/17.

Щодо недоліків у заповненні трудової книжки позивача, то зазначив, що за послідовною практикою Верховного Суду, недоліки у заповненні такої, не позбавляють людини права на пенсію, а обов`язок щодо внесення достовірних і правильних відомостей покладний саме на роботодавця, а не працівника, а тому не може впливати на його особисті права.

Таким чином спірні періоди роботи позивача підтверджуються даними трудової книжки і наданими архівними довідками, а тому підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Скаржник зазначив, що навіть з урахуванням спірних періодів стаж недостатній для призначення пенсії у 62 роки. Однак, викладене не відповідає суті позову, оскільки позивач просив зарахувати стаж для майбутнього права на пенсію у 65 років.

Сторона позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у цій справі – без змін.

Крім того, у своєму відзиві сторона позивача звернула увагу на те, що апелянтом у тексті апеляційної скарги не повністю вказано адресу позивача та не надано доказів надіслання апеляційної скарги з додатками позивачу та іншій стороні, що з позиції позивача, може свідчити про зловживання процесуальними правами. Також зазначено про неодержання стороною позивача ухвали про відкриття апеляційного провадження у цій справі.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.03.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії (за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV) та доданими до заяви документами.

В зв`язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, заява позивача про призначення пенсії розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За результатами розгляду заяви та наданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення від 03.04.2025 №183450021889, яким заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Оскаржуваним рішенням встановлено, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 12 років 3 місяці 6 днів.

Вік заявника на дату звернення 62 роки 7 місяців 29 днів.

За результатом розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи:

з 12.01.1984 по 23.10.1992 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.08.1981 і трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.05.2002 в зв`язку з тим, що відтиск печатки, якою засвідчено запис про звільнення, не придатний до сприйняття змісту;

з 08.08.1994 по 20.02.1995 в зв`язку тим, що в записі на прийняття наявні виправлення, які не засвідчені в установленому порядку.

У рішенні зазначено, що долучені до звернення архівні довідки від 01.11.2024 №№Г-500, Г-501, Г-502 та копії наказів про прийняття та звільнення за вищезазначений період роботи, які видані Архівним управлінням адміністрації Сімферополя Республіки Крим (тимчасово окупована територія РФ повинні бути легалізовані, шляхом проставлення апостилю, оскільки 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справ та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з РФ дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №40/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованою Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.

В умовах воєнного стану постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» визначено порядок прийняття іноземних офіційних документів (далі - Постанова №107). Пунктом 1 Постанови №107 встановлено, що видані в цих державах документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений (а.с. 48, 49).

Згідно записів №№4-9, 15, 16 трудової книжки від 08.08.1981 серії НОМЕР_1 позивач працював у періоди:

з 12.01.1984 по 23.10.1992 - на посаді електрозварювальник у Сімферопольському домобудівному комбінаті ім. ХХVI з`їзду КПРС;

з 08.08.1994 по 20.02.1995 - на посаді «Монтажник-газоелектрозварювальник» у Кооперативі "Свіжість" (а.с. 16-20).

Не погоджуючись із спірним рішенням відповідача та з метою відновлення порушених прав, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач безпідставно не врахував долучені позивачем до звернення архівні довідки від 01.11.2024 №№Г-500, Г-501, Г-502 та копії наказів про прийняття та звільнення за вищезазначений період роботи, які видані Архівним управлінням адміністрації Сімферополя Республіки Крим (тимчасово окупована територія РФ).

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03.04.2025 №183450021889 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу позивача згідно записів №№4-9, 15, 16 трудової книжки від 08.08.1981 серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 12.01.1984 по 23.10.1992 - на посаді електрозварювальник у Сімферопольському домобудівному комбінаті ім. ХХVI з`їзду КПРС; з 08.08.1994 по 20.02.1995 - на посаді «Монтажник-газоелектрозварювальник» у Кооперативі «Свіжість»; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 26.03.2025 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої у цьому судовому рішенні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд керується таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон №1058).

Відповідно до ст. 5 Закону №1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058)

На підставі ч. 4 ст. 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 у 2022 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мали особи за наявності страхового стажу не менше 29 років, у 2025 році мають право відповідно до ч.2 цієї ж статті , - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 22 років, у віці 65 років – з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року – за наявності страхового стажу від 15 років.

Вік ОСОБА_1 на дату звернення 62 роки 7 місяців 29 днів, страховий стаж з наданими документами – 12 років 3 місяці 6 днів (а.с.48).

Необхідно зауважити, що Закон №1058 набрав чинності 01.01.2005. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Так, відповідно до ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

На підставі ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п. 3).

Пунктом 17 Порядку №637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110 (далі - Інструкція №58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Станом на час внесення спірних записів в трудову книжку позивача, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція №162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції №58.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Згідно з п. 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

На підставі п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до п. 18 Порядку №656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» №301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Вказане свідчить про те, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на роботодавця/його уповноважених осіб, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.03.2018 в справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Більш того, відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації).

Аналогічні висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 13.06.2018 у справі №813/782/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи до стажу роботи позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі 490/12392/16-а (провадження К/9901/2310/18), в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд першої інстанції правильно встановив, що записи №№4-9, 15, 16 трудової книжки від 08.08.1981 серії НОМЕР_1 про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди містять дати прийому, звільнення, номери наказів та їх дати, посади на яких позивач працював, а також завірені підписами відповідальної особи, відтисками печатки.

Своєю чергою, періоди роботи: з 12.01.1984 по 23.10.1992 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.08.1981 і трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.05.2002 з обґрунтувань, що відтиск печатки, якою засвідчено запис про звільнення, не придатний до сприйняття змісту; з 08.08.1994 по 20.02.1995 в зв`язку тим, що в записі на прийняття наявні виправлення, які не засвідчені в установленому порядку.

Колегія суддів наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, та їх ведення.

Також матеріали справи не містять доказів щодо реалізації пенсійним органом в порядку передбаченому ч. 3 ст. 44 Закону №1058 своїх повноважень для встановлення дійсних обставин трудової діяльності позивача.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем безпідставно не враховано позивачу до страхового стажу періоди робіт згідно записів трудової книжки серії від 08.08.1981 НОМЕР_1 : з 12.01.1984 по 23.10.1992 з обґрунтувань, що відтиск печатки, якою засвідчено запис про звільнення, не придатний до сприйняття змісту; з 08.08.1994 по 20.02.1995 в зв`язку тим, що в записі на прийняття наявні виправлення, які не засвідчені в установленому порядку.

Крім того, відповідач у спірному у цій справі рішенні від 03.04.2025вказав, що до заяви про призначення пенсії від 26.03.2025 долучені архівні довідки від 01.11.2024 та копії наказів про прийняття та звільнення за відповідний період з роботи, які видані Архівним управлінням адміністрації м. Сімферополя Республіки Крим (тимчасово окупована територія російської федерації), які, з позиції відповідача, повинні бути легалізовані шляхом проставлення апостилю.

З цього приводу апеляційний суд зазначає, що Україною, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII та постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 №254-VIII, територію Автономної Республіки Крим (у тому числі м. Севастополь з 20.02.2014) та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

В 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно застосував названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення.

Щодо необхідності проставлення апостилю на відповідних документах, то до 24.02.2022 документи, видані державними органами російської федерації, приймалися в Україні без проставлення апостилю, оскільки вимогу про апостилювання нівелювала Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була вчинена від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікована Законом України від 10.07.1994 №240/94-ВР з подальшими протоколами до неї.

Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 №2783-IX дію вказаної конвенції зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь. Відповідно до розділу II Закон №2783-IX набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 23.12.2022. Про зворотну дію в часі в тексті Закону №2783-IX не зазначено.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" від 04.02.2023 №107, якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Отже, доводи про необхідність проставлення апостилю є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, відповідач безпідставно не врахував долучені позивачем до звернення архівні довідки від 01.11.2024 №№Г-500, Г-501, Г-502 та копії наказів про прийняття та звільнення за вищезазначений період роботи, які видані Архівним управлінням адміністрації Сімферополя Республіки Крим (тимчасово окупована територія РФ) (а.с. 40-46).

Викладене у сукупності свідчить про протиправність рішення від 03.04.2025 критеріям правомірності, що визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому таке є протиправним та слід скасувати.

Водночас, при вирішенні даної адміністративної справи апеляційний суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Оскільки в спірних правовідносинах права позивача порушені протиправним рішеннями відповідача, які судом визнано протиправним та скасовано, і відповідачем в даному випадку не було належно обраховано загальний страховий стаж позивача, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, суд вважає, що заява позивача про призначення пенсії вважається не розглянутою по суті.

При цьому апеляційний суд не надає оцінку доводам апелянта щодо недостатності стажу чи віку позивача, оскільки оцінка таким буде надана у майбутньому.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно обрав спосіб захисту порушених прав позивача, зокрема, про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03.04.2025 №183450021889 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу позивача згідно записів №№4-9, 15, 16 трудової книжки від 08.08.1981 серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 12.01.1984 по 23.10.1992 - на посаді електрозварювальник у Сімферопольському домобудівному комбінаті ім. ХХVI з`їзду КПРС; з 08.08.1994 по 20.02.1995 - на посаді «Монтажник-газоелектрозварювальник» у Кооперативі «Свіжість»; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 26.03.2025 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої у цьому судовому рішенні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Інші висновки суду першої інстанції відповідачем під сумнів не ставляться, а позивачем відповідної апеляційної скарги не подано. Отже у зазначеній частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №300/6808/25 – без змін.

.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар