Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №300/6999/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6999/25 пров. № А/857/3345/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Мандзія О.П.,

Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі №300/6999/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій,-

суддя у І інстанції – Григорук О.Б.,

дата ухвалення рішення – 12.12.2025,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – апелянт, ГУ ПФУ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області , просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.05.2025 №926130151291;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII та виплачувати вказане підвищення починаючи з 23 квітня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, оскільки позивач є членом сім`ї репресованої особи, народився у спецпоселенні та проживав з репресованими особами однією сім`єю.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 у справі №300/6999/35 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.05.2025 №926130151291 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування та виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 з 23.04.2025 згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, з врахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнутои за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУПФУ в Донецькій області звернувся з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що правові підстави для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відсутні. Згідно з наданим до заяви Рішенням Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій, позивача визнано потерпілим від репресій, як дитина репресованих осіб, яка народилася під час перебування репресованої особи на засланні. Тобто відсутній факт примусового переселення з місця проживання.

Апелянт просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 у цій справі та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Від позивача надійшло заперечення. Позивач, з додатковим обгрунтуванням, ствердив, що судом першої інстанції ухвалено законне рішення відповідно до вимог чинного законодавства, надано належну оцінку всім обставинам справи та в повній мірі досліджено докази.

Позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 у цій справі – без змін.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не надійшло відзиву чи будь-яких заяв по суті спору.

Згідно з ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30.10.2012 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком призначену за нормами Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно довідки Управління внутрішніх справ Івано-Франківської обласної про реабілітацію від 02.12.1992 №3/3-26202, 31.10.1950 року сім`ю позивача було виселено на з села Радча Лисецького району Станіславської області на спецпоселення в Іркутську область з конфіскацією майна. З спецпоселення сім`я позивача звільнена в червні 1958 року на підставі ст. 3 Закону Української РСР Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні від 17.04.1991 сім`ю позивача реабілітовано з відновленням у всіх громадянських правах і поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с. 15).

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в спецпоселенні Атагай Укарськ Нижнєудінський р-н, Іркутскої обл., РСФСР. Батьки: батько ОСОБА_2 , українець, мати ОСОБА_3 , українка (а.с. 13).

Рішенням Національної комісії з реабілітації 19.12.2024 ОСОБА_1 , 1952 р.н., визнано потерпілим від репресій (а.с. 43, 51).

Позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою №6106 від 23.04.2025 про перерахунок пенсії відповідно до Закону №1058-IV, а саме зміна надбавки згідно Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII.

Розглянувши вказане звернення позивача, за принципом екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення від 01.05.2025 №926130151291, яким відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії, з обґрунтувань, що згідно з наданим висновком Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій, заявник визнаний потерпілим від репресій, як дитина репресованих осіб, яка народилася під час перебування репресованої особи на засланні, тобто не була примусово виселена з місця проживання у зв`язку із засудженням її батьків (а.с. 50).

Не погодившись із відмовою, позивачка звернулась до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції констатував, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а тому позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 06.03.2024.

Ефективним способом захисту прав позивача обрано зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування та виплату підвищення пенсії позивачу з 23.04.2025 згідно пункту «г» статті 77 №1788-XII у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, з врахуванням виплачених сум.

За таких обставин, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є такими, що задоволенню не підлягають

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII, (назва в редакції Закону №2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон №962-XII).

Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до ст. 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до ст. 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Згідно з пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок №22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції, яка почала діяти з 05.05.2018 (далі - Закон №1788-XII), призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі (стаття 58 Закону №1788-XII).

Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1058-IV), до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654, з наступними змінами та доповненнями (далі - Постанова № 654), установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною 4 статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 (позивач) народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в спецпоселенні Атагай Укарськ Нижнєудінський р-н, Іркутскої обл., РСФСР. Батьки: батько ОСОБА_2 , українець, мати ОСОБА_3 , українка (а.с. 13).

Згідно з довідкою про реабілітацію Управління Внутрішніх Справ Івано-Франківської області Інформаційний центр від 02.12.1992 №3/3-26202 про реабілітацію, зокрема, ОСОБА_3 , 1929 року народження, ОСОБА_2 , 1926 року народження 31.10.1950 були виселені із села Радча Лисецького району Станіславської області на спецпоселення в Іркутську область з конфіскацією майна.

З спецпоселення сім`я позивача звільнена в червні 1958 року на підставі ст. 3 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні «від 17.04.1991 сім`ю позивача реабілітовано з відновленням у всіх громадянських правах і поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с. 15).

Рішенням Національної комісії з реабілітації 19.12.2024 ОСОБА_1 , 1952 р.н., визнано потерпілим від репресій відповідно до п. 2 ст. 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» як дитина репресованих осіб, яка народилася на засланні під час перебування репресованих осіб на засланні (а.с. 43, 51).

Враховуючи викладене, зокрема те, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів, реабілітованої по статті 3 Закону №962-XII, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Така позиція апеляційного суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2024 у справі №500/5507/23.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване Рішення, яким відмовлено у встановленні позивачці підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що дії зобов`язального характеру щодо вирішення питання щодо здійснення перерахунку і виплати підвищення до пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУПФУ в Донецькій області.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та 24.05.2024 №460/17257/23.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Інші висновки суду першої інстанції апелянтом під сумнів не ставляться, а позивачем відповідної апеляційної скарги не подано. Отже у зазначеній частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі №300/6999/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар