Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №380/21418/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/21418/25 пров. № А/857/5307/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів – Обрізка І.М., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання –Доморадової Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року (головуючий суддя Клименко О.М., м. Львів) у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови державного виконавця,

в с т а н о в и в:

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулося з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 16 жовтня 2025 року ВП № 79306285 про стягнення виконавчого збору в розмірі 20000 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що оскільки державним виконавцем при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження не було взято до уваги, що боржником є державний орган та рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, тому оскаржувану постанову винесена безпідставно.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Під час апеляційного розгляду представник позивача Білінська Л.Я. підтримала апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачаё дослідивши докази, які є в матеріалах справи, та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року у справі № 380/3448/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неприйняття відповідного рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 08 квітня 2020 року щодо повторного проведення перерахунку раніше призначеної йому пенсії за вислугою років виходячи із розміру грошового забезпечення, визначеного довідкою Головного управління ДСНС України у Львівській області від 06 квітня 2020 року № 5804-2287/5807 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 08 квітня 2020 року виходячи із розміру грошового забезпечення, зазначеного в довідці Головного управління ДСНС України у Львівській області від 06 квітня 2020 року № 5804-2287/5807 про грошове забезпечення для перерахунку пенсії з врахуванням уже виплачених сум, без обмеження її максимальним розміром.

На виконання вказаного рішення суду Львівський окружний адміністративний суд 23 грудня 2020 року видав виконавчий лист № 380/3448/20, який був на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у рамках виконавчого провадження № 64014623.

30 грудня 2020 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у виконавчому провадженні № 64014623 винесла постанову про стягнення виконавчого збору з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у розмірі 20000,00 грн.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07 жовтня 2025 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 23 грудня 2020 року № 380/3448/20 закінчено відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України “Про виконавче провадження”; передбачено, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження”.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 16 жовтня 2025 року відкрито виконавче провадження № 79306285 з виконання постанови від 30 грудня 2020 року № 64014623 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчого збору у розмірі 20000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою про відкриття виконавчого провадження від 16 жовтня 2025 року № 79306285, вважаючи, що така винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом України “Про виконавче провадження”, та без урахування вимог Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах, що склались у цій справі, вимоги до боржника мають зобов`язальний характер, тоді як за Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” виконуються рішення про стягнення коштів з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону, що виключає можливість застосування норм Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” в процесі виконання цього судового рішення.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. №1404-УІІІ (далі - Закон №1404-УІІІ) примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 1-4 ст. 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Пунктами 1-6 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; у разі виконання рішення приватним виконавцем; за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також згідно з частиною 9 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Виходячи з аналізу наведених норм, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження, основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Колегія суддів наголошує, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Останнє державний виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Разом з тим, частинами п`ятою та дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII визначений вичерпний перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.

Отже, обов`язок державного виконавця відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII при відкритті виконавчого провадження вирішити питання про стягнення виконавчого збору кореспондується з його обов`язком встановити чи примусове виконання передбачає справляння виконавчого збору і врахувати визначені законом випадки, коли виконавчий збір не стягується.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 грудня 2020 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у виконавчому провадженні № 64014623 винесла постанову про стягнення виконавчого збору з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у розмірі 20000,00 грн.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07 жовтня 2025 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 23 грудня 2020 року № 380/3448/20 закінчено відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України “Про виконавче провадження”.

Предметом розгляду у даній справі є правомірність постанови державного виконавця від 16 жовтня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № 79306285 з виконання постанови від 30 грудня 2020 року № 64014623 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчого збору у розмірі 20000 грн.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, державний виконавець у зв`язку з закінченням виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII правомірно відкрив виконавче провадження № 79306285 з виконання постанови від 30 грудня 2020 року № 64014623 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчого збору у розмірі 20000 грн.

Апеляційний суд зазначає, що стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Доказів наявності правових підстав, які зобов`язують державного виконавця не стягувати виконавчий збір та витрат виконавчого провадження скаржником не надано.

Щодо доводів апелянта про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області є державним органом, а виконавчий збір у такому випадку відповідно до пункту 3 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII не стягується, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Приписами частини 1 статті 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно зі статтею 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) було виконавче провадження № 64014623 з примусового виконання виконавчого листа № 380/3448/20, виданого 23 грудня 2020 року Львівським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 08 квітня 2020 року виходячи із розміру грошового забезпечення, зазначеного в довідці Головного управління ДСНС України у Львівській області від 06 квітня 2020 року № 5804-2287/5807 про грошове забезпечення для перерахунку пенсії з врахуванням уже виплачених сум, без обмеження її максимальним розміром.

Тобто, вимоги до боржника мали зобов`язальний характер, тоді як за Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” в процесі виконання судового рішення.

Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови.

При обґрунтуванні цієї постанови апеляційним судом враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 272, 287, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 380/21418/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 21 травня 2026 року