Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №458/150/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 458/150/26 пров. № А/857/19591/26

Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Бугрінової Е.В.,

представника позивача Миньо М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції № 2 Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

за апеляційною скаргою представника позивача, адвоката Миньо Миколи Миколайовича, на рішення Турківського районного суду Львівської області від 13 березня 2026 року (головуючий суддя Волинець М.З.),

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову поліцейського відділення № 2 (м. Турка) Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області старшого сержанта Старости І.Б. серії ЕНА № 6674910 від 16.02.2026 про його притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КпАП України.

На підтримку заявлених вимог позивач зазначив, що 16.02.2026, керуючи транспортним засобом, він зупинився для вивантаження товару у кіоск, який йому належить. Там він пробув менше двох хвилин, а коли вийшов і прямував до свого автомобіля, до нього підійшли працівники поліції та заявляли про порушення правил дорожнього руху.

Позивач пояснював, що зупинка була тимчасовою і лише для того, що віднести коробку. Водночас на значну відстань переносити товар він не може через проблеми з опорно-руховим апаратом. Незважаючи на це, було винесено оскаржувану постанову за порушення вимог п. 15.9 "и" ПДР України, яким встановлено заборону на зупинку ближче 10 метрів від виїзду з прилеглих територій.

Вважає вказану постанову незаконною, оскільки з її змісту неможливо створити уявлення про обставини правопорушення, також у ній не зазначено чи стояв автомобіль ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території та на якій саме відстані, тобто не зафіксовано та не підтверджено допустимими й належними доказами факту правопорушення.

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 13.03.2026 у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про повне задоволення позовних вимог, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неврахування істотних обставин справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що фабула можливого правопорушення згідно зі спірною постановою є неконкретизованою та не визначеною щодо об`єктивної сторони та суб`єкта, зокрема відсутня інформація хто саме здійснив зупинку транспортного засобу із порушенням ПДР та на якій саме відстані від виїзду з прилеглої території.

Крім того, зазначене у постанові місце вчинення правопорушення не відповідає дійсності, оскільки буд. № 46 по вул. Молодіжній в м. Турка знаходиться в іншому місці, тоді як з документів про право власності позивача на кіоск можливо встановити, що він розташований за адресою: м. Турка, вул. Молодіжна, 20А.

Також скаржник просить врахувати, що позивач є особою з інвалідністю, перешкод для руху іншим учасникам дорожнього руху не створював, зупинився на декілька хвилин та раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, а тому працівники поліції могли обмежитись усним зауваженням.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду.

У судовому засіданні (в режимі відеоконференції) представник позивача повністю підтримав вимоги за апеляційною скаргою та надав пояснення відповідно до її змісту.

Інші учасники справи на виклик суду не прибули, а тому апеляційний розгляд здійснюється за їх відсутності відповідно до положень ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів виходить з наступного.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 вмотивовна тим, що постановою серії ЕНА № 6674910 від 16.02.2026 позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки він допустив порушення правил дорожнього руху, зупинившись ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, що підтверджується наявними у справі доказами, у тому числі відеофіксацією виявленого правопорушення з нагрудної камери поліцейського. Наведені позивачем доводи факу правопорушення не спростовую та не можуть звільняти його від відповідальності за вчинене. Водночас процедурних порушень, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не встановлено.

Зазначені висновки, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам справи та нормам права і є правильними.

Матеріалами справи підтверджується, що поліцейським ВП № 2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Старостою І.Б. 16.02.2026 о 11:56:32 год розглянуто справу та винесено постанову серії ЕНА № 6674910 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 15.9 "и" ПДР України - зупинка транспортного засобу ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, за що частиною першою статті 122 КУпАП передбачена відповідальність, та накладено штраф у розмірі 340 грн.

Підставою винесення оскаржуваної постанови стало те, що 16.02.2026 близько 11:44:41 год по вул. Молодіжній 46 в м. Турка, водій транспортного засобу марки "PEUGEOT 207" НОМЕР_1 здійснив зупинку ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, чим порушив п. 15.9 "и" ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

У пункті 7 оскаржуваної постанови зазначено, що до неї додається відеофіксація поліцейської камерою 905801.

Як встановлено судом першої інстанції з відеофіксації адміністративного правопорушення, яку також досліджено колегією суддів, 16.02.2026 по вул. Молодіжна в м. Турка Львівської області водій ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу марки "PEUGEOT 207", д.н.з. НОМЕР_1 , ближче ніж за 10 м від виїзду з прилеглої території. Здійснені працівниками поліції у присутності водія заміри показали, що відстань від виїзду з прилеглої території до автомобіля, яким керував позивач, становить 4,8 м. При цьому на відео зафіксовано, що жодних транспортних засобів чи інших перешкод, які б перешкоджали припаркуватися на дозволеній відстані у водія не було. На зауваження працівників поліції щодо порушення ПДР позивач пояснив, що його автомобіль нікому не заважає, а зупинився він ненадовго для того, щоб занести товар у кіоск.

Відповідно до п. 15.9 "и" ПДР України зупинка транспортного засобу забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вина позивача у вчиненні даного правопорушення доводиться зібраними й дослідженими у судовому засіданні доказами і насамперед відеофіксацією виявленого правопорушення, з якої беззаперечно вбачається факт стоянки (зупинки) транспортного засобу позивача з порушенням вимог п. 15.9 "и" ПДР України.

Таким чином, оскаржувана постанова серії ЕНА № 6674910 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України, прийнята відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, сама лише незгода із встановленим правопорушенням, статус особи з інвалідністю та проблеми зі здоров`ям не є законними підставами для звільнення позивача від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення чи для скасування прийнятої відповідачем постанови про накладення адміністративного стягнення.

Також не впливає на склад вчиненого правопорушення тривалість зупинки, а також мотив допущеного порушення.

Не виправдовує позивача і та обставина, що зупинка була здійснена ним з метою розвантаження товару, оскільки зупинка (стоянка) транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі, з дотриманням установлених правил. Крім того, означена причина не охоплюється поняттям "вимушена зупинка", якою відповідно до п. 1.10 ПДР України є припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Не заслуговують на увагу також твердження апелянта щодо незазначення в оскаржуваній постанові місця вчинення правопорушення, як цього вимагає ч. 3 ст. 283 КУпАП.

Згідно з постановою серії ЕНА № 6674910 позивач здійснив зупинку транспортного засобу з порушенням вимог п. 15.9 "и" ПДР України по вул. Моложній, 46 в м. Турка.

Місце правопорушення підтверджується матеріалами відеофіксації, з яких можливо чітко встановити, де саме відбулося порушення.

До того ж позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на місці вчинення правопорушення.

За цих обставин та враховуючи наявність відеофіксації з нагрудної камери поліцейського, яка є належним та допустимим доказом, що усуває будь-які сумніви щодо реального місця вчинення порушення, доводи в цій частині суд вважає неспроможними і такими, що спрямовані на уникнення від встановленої законом відповідальності за скоєне.

При цьому, на думку колегії суддів, позивач помилково ототожнює місце вчинення правопорушення із адресою місцезнаходження належного йому на праві власності кіоску.

Щодо відсутності у постанові відомостей про те, на якій саме відстані від виїзду з прилеглої території був припаркований автомобіль, то такі доводи апелянта є хибними.

Колегія суддів зауважує, що порушенням правил зупинки згідно із п. 15.9 "и" ПДР України вважається зупинка транспортного засобу на відстані менше 10 м від виїзду з прилеглої території. Водночас для кваліфікації правопорушення не має жодного юридичного значення, чи ця відстань становить 5 або ж 9 м.

Зібраними у справі доказами підтверджується, що відстань від виїзду з прилеглої території до автомобіля позивач у момент виявлення правопорушення становила 4,8 м, що є порушенням правил дорожнього руху.

Відтак зазначення у спірній постанові про зупинку транспортного засобу ближче 10 м від виїзду з прилеглої території є коректним як з фактичної, так і з юридичної точки зору.

Аргументація позивача щодо допущення у той самий день порушень ПДР з боку третіх осіб (зокрема працівників поліції) є юридично нікчемними, оскільки в праві діє принцип рівності перед законом, а не рівності у правопорушенні. Факт порушення вимог закону іншими особами не скасовує складу адміністративного правопорушення конкретного водія та не звільняє його від обов`язку дотримуватися п. 15.9 ПДР.

Суд першої інстанції, відповідаючи на твердження позивача в цій частині, правильно вказав на те, що предметом розгляду у цій справі є виключно дії позивача, які полягали у створенні перешкод для виїзду з прилеглої території, а не поведінка працівників поліції чи інших осіб в інших обставинах. Тому спроба виправдати власне порушення посиланням на чужі помилки є маніпуляцією, яка не має жодного стосунку до суті справи. Позивач, як і будь-який інший громадянин, не позбавлений можливості повідомляти про виявлені факти правопорушення у встановленому порядку і просити притягнути винних осіб до відповідальності. Однак не існує законного права чи дозволу порушувати закон лише тому, що так чинять інші.

Щодо звільнення позивача від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення, то відповідно до положень ст. 22 КУпАП питання про це є оціночним та вирішується в кожному конкретному випадку органом (посадовою особою), уповноваженим вирішувати справу. Тобто відповідні повноваження слід вважати дискреційними. Крім того, з матеріалів справи, в тому числі відеофіксації, не вбачається, що позивач про це просив.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи вищенаведені мотиви, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати не розподіляються, оскільки рішення суду першої інстанції не змінюється.

Керуючись ст.ст. 139, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 13 березня 2026 року у справі № 458/150/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.

Постанова підписана 21 травня 2026 року, що обумовлено перебування у відрядженні одного із членів зі складу колегії суддів в період з 12 до 20 травня 2026 року.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль