Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №240/10765/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10765/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

20 травня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт" (далі - позивач, ТОВ "Граніт") звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області), у якому просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-2396-0630 від 14.03.2025 на суму 236463,60 грн, прийняту ГУ ДПС у Житомирській області.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

30.10.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Граніт" з 10.08.1995 зареєстроване у Романівській районній державній адміністрації Житомирської області, код ЄДРПОУ 4053536, перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС у Житомирській області.

За даними інформаційно-комунікаційної системи "Податковий блок" станом на 30.04.2025 за позивачем обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в сумі 277347,17 грн, з огляду на що Головним управлінням ДПС у Житомирській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-2396-0630 від 14.03.2025 на суму 236463,60 грн.

Позивач, вважаючи вказану податкову вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим позовом. За змістом позовної заяви, позивачем не оскаржується вимога про сплату боргу (недоїмки), з підстав відсутності самостійно узгоджених зобов`язань зі сплати єдиного внеску. ТОВ "Граніт" просить скасувати оскаржуване рішення податкового органу, у зв`язку з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та відсутністю вина позивача у вчиненні наведеного вище порушення через обставини непереборної сили.

Вирішуючи розглядуваний спір та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність винесення контролюючим органом спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-2396-0630 від 14.03.2025 та відсутності підстав для її скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначає, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.1, 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Згідно з п.1, 4 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

У відповідності до вимог ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Як визначено ч.5 ст.9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Сплата єдиного внеску згідно з договорами про добровільну участь особами, зазначеними в абзаці п`ятому частини першої статті 10 цього Закону (з числа осіб, які працюють або постійно проживають за межами України), та у випадках, передбачених частиною дев`ятою статті 10 цього Закону, в іноземній валюті здійснюється на поточний рахунок податкового органу, відкритий в уповноваженому банку України, або на єдиний рахунок.

Згідно з положеннями ч.7 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок.

Пунктом 1 частини 10 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу або на єдиний рахунок - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на вказані рахунки.

Відповідно до ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з ч.13 ст.9 Закону №2464-VI суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

Згідно з пунктом 1 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449) до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до абзацу 3 пункту другого розділу VІ Інструкції № 449 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 передбачено, що податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Відповідно до вимог пунктів 7, 8 розділу VІ Інструкції №449, якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти: позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІКС станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі; позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІКС станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.

Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, податковий орган подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції.

За рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що податковий орган має сформувати і надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу (недоїмки) на всю суму недоїмки, яку платник єдиного внеску має на кінець календарного місяця. У випадку збільшення суми боргу (недоїмки) загальний порядок формування вимоги не змінюється, але наступна вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Таким чином, нормативно-правовими актами не визначається обов`язок податкового органу скасовувати попередню вимогу про сплату боргу при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) на всю суму недоїмки, яку платник єдиного внеску має на кінець календарного місяця.

Як свідчать матеріали справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-2396-0630 від 14.03.2025 сформована відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкових органів, згідно з якими станом на 30.04.2025 за позивачем обліковувалася заборгованість (недоїмка, за відсутності штрафів та пені) на суму 236463,60 грн.

Згідно з інтегрованою карткою платника податків та податковими деклараціями платника єдиного внеску, дана недоїмка виникла через несплату позивачем у повному розмірі самостійно нарахованого єдиного внеску.

Чинним законодавством передбачено обов`язок платників податків, у тому числі податкових агентів, подавати податкову звітність податковим органам, нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік. За невиконання такого обов`язку платник податків притягується до відповідальності.

Факт наявності заборгованості, її розмір, а також обставини самостійного визначення позивачем відповідних сум єдиного внеску апелянтом по суті не заперечуються.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач підлягає звільненню від відповідальності у зв`язку з дією воєнного стану та наявністю форс-мажорних обставин, а тому оскаржувана вимога підлягає скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.

Порядок виконання платником податків свого обов`язку, зокрема, щодо подання звітності встановлено пп. 69.1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, згідно з яким у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок, зокрема, щодо сплати заборгованості єдиного внеску, платники податків звільняються від передбаченої ПКУ відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

У разі відсутності можливості у платника податків щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу своєчасно виконати свій податковий обов`язок, зокрема, щодо дотримання термінів подання звітності, такий платник податків звільняється від відповідальності, визначеної ПКУ, у межах діяльності, що провадиться через такі філії, представництва, відокремлені чи інші структурні підрозділи, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України (абзац другий пп. 69.1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Разом з тим наведена норма не встановлює автоматичного звільнення усіх платників податків від виконання податкового обов`язку лише з підстав запровадження воєнного стану на території України.

Зазначена норма підлягає застосуванню виключно за умови доведення платником податків фактичної неможливості виконання відповідного податкового обов`язку та підтвердження таких обставин у порядку, визначеному законодавством.

Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у пп. 69.1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, та перелік документів на підтвердження затверджується Мінфіном.

Так, Порядком підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225, передбачено, що платники податків, які не подали у строки, встановлені пунктами 3 та 4 цього розділу, заяви у довільній формі та відповідних документів (копії документів), що підтверджують неможливість виконання податкового обов`язку, передбаченого Кодексом або іншим законодавством, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи або щодо яких контролюючий орган прийняв вмотивоване рішення щодо можливості своєчасного виконання таким платником податків свого податкового обов`язку, вважаються такими, що мають можливість своєчасно виконати податкові обов`язки у терміни, визначені Кодексом або іншим законодавством, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи.

Матеріали справи не містять доказів звернення ТОВ «Граніт» до контролюючого органу із заявою про неможливість виконання податкового обов`язку у порядку, визначеному Порядком №225, як і не містять доказів прийняття контролюючим органом рішення про неможливість своєчасного виконання позивачем податкових обов`язків.

Матеріали справи також не містять доказів того, що позивач має статус платника податків, у якого відсутня можливість своєчасного виконання податкового обов`язку щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 глави 2 розділу II Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Посилання апелянта на те, що Порядок №225 не може звужувати зміст положень Податкового кодексу України, висновків суду не спростовують, оскільки зазначений Порядок не змінює та не обмежує зміст матеріально-правової норми, а лише визначає механізм підтвердження обставин, з якими закон пов`язує можливість звільнення від відповідальності.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності форс-мажорних обставин як безумовної підстави для скасування вимоги про сплату недоїмки.

Сам факт введення воєнного стану в Україні та наявність листа чи сертифіката Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини не є достатнім доказом неможливості виконання конкретним платником податків свого податкового обов`язку.

Для застосування наслідків, передбачених підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, платник податків повинен довести існування прямого причинного зв`язку між обставинами воєнного стану та неможливістю своєчасного виконання відповідного податкового обов`язку.

Однак жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме обставини воєнного стану об`єктивно унеможливили сплату позивачем самостійно визначених сум єдиного внеску, матеріали справи не містять.

Доказів припинення господарської діяльності підприємства, втрати доступу до банківських рахунків, знищення первинної документації, відсутності доступу до електронних сервісів, евакуації підприємства чи інших обставин, які б свідчили про фактичну неможливість виконання податкового обов`язку, позивачем ані до контролюючого органу, ані до суду не подано.

Доводи апелянта про те, що воєнний стан є загальновідомим фактом, не спростовують наведеного, оскільки загальновідомість факту запровадження воєнного стану не звільняє сторону від обов`язку доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Посилання апелянта на статтю 617 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки спірні правовідносини є публічно-правовими та врегульовані спеціальним податковим законодавством, яке містить власний механізм підтвердження неможливості виконання податкового обов`язку у період дії воєнного стану.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції положень статей 9 та 77 КАС України.

У справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень саме відповідач повинен довести правомірність прийнятого рішення. Разом з тим це не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У даному випадку контролюючим органом надано належні докази наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску та правових підстав для формування спірної вимоги.

Натомість позивач не надав належних доказів неможливості виконання податкового обов`язку у розумінні підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України та Порядку №225.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки усім аргументам позивача, колегія суддів також відхиляє. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив усі обставини справи, надав оцінку доводам сторін та навів мотиви, з яких виходив при ухваленні рішення.

При цьому відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суд не зобов`язаний надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, якщо такі аргументи не є визначальними для вирішення спору.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, є законним та обґрунтованим, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильності висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.