Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №320/49215/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/49215/24 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

за участю секретаря Коренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна компанія “Львівський каменеобробний завод “Каменяр” про визнання протиправним та скасування протоколу, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування дозволу

В С Т А Н О В И Л А

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Львівський каменеобробний завод «Каменяр», в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними та скасувати протокол засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин від 07.05.2014 №3176;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології і надр України від 27.01.2016 №17 в частині надання спеціального дозволу на користування надрами Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна компанія «Львівський каменеобробний завод «Каменяр» згідно з п. 3 Додатку 1 до Наказу «Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, які надаються згідно з пп. 1 п. 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою КМУ від 30.05.2011 №615»;

- визнати протиправним та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами від 10.05.2016 №6127, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Львівський каменеобробний завод «Каменяр».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає позов без розгляду шляхом постановлення відповідної ухвали у випадках, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Приписами частин третьої та четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі встановлення судом після відкриття провадження у справі факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та за відсутності заяви про поновлення такого строку або у випадку визнання наведених у відповідній заяві підстав неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Також законодавцем визначено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку про передчасність викладеного в ухвалі про відкриття провадження висновку щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та не встановить інших підстав для визнання таких причин поважними, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, листом від 16 березня 2023 року Львівська обласна прокуратура звернулася до Державної служби геології та надр України з метою отримання копій спеціальних дозволів на користування надрами, у тому числі виданого ТОВ «ВКК Львівський каменеобробний завод «Каменяр», із зазначенням номера такого дозволу, а також копій протоколів Державної комісії України по запасах корисних копалин, зокрема тих, якими за замовленням ТОВ «ВКК Львівський каменеобробний завод «Каменяр» були апробовані запаси корисних копалин у межах проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин.

У відповідь на вказане звернення Державна служба геології та надр України листом від 21.03.2023 №1441/03-4/2-23 повідомила Львівську обласну прокуратуру про те, що запитувані документи мають значний обсяг, а їх копіювання потребує додаткових витрат часу, паперу та використання копіювальної техніки. При цьому в умовах дії воєнного стану та обмеженого фінансування у ДНВП «Геоінформ України» відсутня можливість виготовлення копій зазначених документів. Одночасно прокуратурі було запропоновано ознайомитися з відповідними матеріалами особисто та здійснити фотокопіювання необхідних документів.

Надалі, 03 вересня 2024 року Стрийською окружною прокуратурою повторно направлено до Державної служби геології та надр України запит №14.57/05-42-6627 ВИХ-24 від 03.09.2024 щодо надання інформації стосовно надрокористувача — Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Львівський каменеобробний завод «Каменяр», яке здійснює діяльність у межах Стрийського району, зокрема на Полянському родовищі, на підставі спеціального дозволу, виданого без проведення аукціону відповідно до підпункту 1 пункту 8 Порядку №615.

Листом Державної служби геології та надр України від 04.09.2024 №5549/03-4/2-24 прокуратурі було частково надано запитувану інформацію. Після опрацювання отриманих матеріалів та дійшовши висновку про неповноту наданої інформації, окружна прокуратура додатково скерувала запит від 04.09.2024 №14.57/05-42-6643 вих-24 з метою отримання документів, які стали підставою для видачі ТОВ «Виробничо-комерційна компанія «Львівський каменеобробний завод «Каменяр» спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

На зазначений запит прокуратурою отримано відповідь Державної служби геології та надр України від 09.09.2024 №5617/03-4/2-24, до якої були долучені копії документів, що стали підставою для видачі ТОВ «ВКК Львівський каменеобробний завод «Каменяр» відповідного спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

Надаючи оцінку поданим клопотанням про залишення адміністративного позову без розгляду, а також запереченням та відповіді на заперечення, суд виходить із такого.

Частинами другою та п`ятою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано лише в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до статті 118 КАС України процесуальними строками є встановлені законом або судом строки, у межах яких учасники справи мають право або зобов`язані вчиняти відповідні процесуальні дії. Такі строки можуть визначатися днями, місяцями, роками або ж указівкою на подію, яка неминуче має настати.

Частиною другою статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб`єктів владних повноважень та інших осіб. Зокрема, абзацом другим зазначеної норми визначено, що для суб`єкта владних повноважень установлено тримісячний строк звернення до суду, який, якщо інше не передбачено законом, обчислюється з дня виникнення підстав, що надають такому суб`єкту право на пред`явлення відповідних вимог. При цьому інші строки звернення до адміністративного суду можуть бути визначені також спеціальними законами.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 123 КАС України. Так, відповідно до частини першої зазначеної статті у разі подання позову після закінчення встановленого законом строку без заяви про його поновлення або у разі визнання наведених заявником підстав неповажними позовна заява залишається без руху. При цьому особі надається десятиденний строк з дня вручення відповідної ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до суду або зазначення інших підстав для його поновлення.

Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, що у випадку неподання особою відповідної заяви у визначений судом строк або якщо наведені нею підстави будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Разом із тим частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку про передчасність висновку щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду та не встановить інших поважних причин, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Отже, строк звернення до адміністративного суду є визначеним законом проміжком часу після виникнення публічно-правового спору, протягом якого особа має право звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Для суб`єкта владних повноважень такий строк обчислюється саме з моменту виникнення підстав для пред`явлення відповідних вимог.

Наведений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17 вересня 2021 року у справі №420/473/20 та від 05 липня 2023 року у справі №380/15396/22.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на позов, тобто з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче встановлення строків звернення до суду спрямоване на забезпечення стабільності публічно-правових відносин, своєчасності реалізації права на судовий захист та належного функціонування суб`єктів владних повноважень при здійсненні ними управлінських функцій. Такі строки дисциплінують учасників адміністративного процесу та сприяють досягненню принципу юридичної визначеності.

Інститут процесуальних строків у адміністративному судочинстві обмежує час, протягом якого спірні публічно-правові відносини можуть вважатися неврегульованими. У разі якщо особа не звертається до суду протягом установленого законом строку, відповідні правовідносини набувають ознак стабільності.

При цьому момент початку перебігу строку звернення до суду пов`язується не лише з фактичним усвідомленням особою порушення її прав, а й із тим моментом, коли вона об`єктивно повинна була дізнатися про таке порушення.

Поняття «особа повинна була дізнатися» необхідно розуміти як неможливість необізнаності за наявності відповідних обставин та високої ймовірності отримання інформації про порушення права, а не як формальний обов`язок особи здійснювати постійний контроль за можливими порушеннями. Зокрема, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення свого права, якщо їй були відомі обставини прийняття рішення або вчинення певних дій і при цьому були відсутні перешкоди для отримання інформації про зміст такого рішення чи дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №826/9772/17.

Разом із тим, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи має право поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, за винятком випадків, коли цим Кодексом прямо передбачено неможливість такого поновлення.

Частиною шостою статті 121 КАС України встановлено, що за результатами розгляду питання про поновлення або продовження процесуального строку, а також про відмову у його поновленні чи продовженні, суд постановляє відповідну ухвалу, яка надсилається особі, що звернулася із відповідною заявою, не пізніше наступного дня після її постановлення.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі №300/863/21 зазначено, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть визнаватися лише такі обставини, які були або об`єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджуються належними і допустимими доказами.

При цьому причина пропуску строку звернення до суду може бути визнана поважною лише за одночасної наявності таких умов: по-перше, відповідна обставина повинна безпосередньо унеможливлювати або істотно ускладнювати вчинення процесуальної дії у встановлений законом чи судом строк; по-друге, така обставина має виникнути об`єктивно та незалежно від волі особи, яка пропустила строк; по-третє, вона повинна існувати саме протягом строку, визначеного законом або судом; по-четверте, відповідні обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, поважними причинами можуть визнаватися виключно обставини, які мають об`єктивний та непереборний характер, не залежать від поведінки чи волевиявлення особи, яка звертається до суду, створюють істотні перешкоди для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Суд також звертає увагу, що чітко визначені та однакові для всіх учасників процесу строки звернення до суду та вчинення інших процесуальних дій є однією із гарантій забезпечення принципу рівності сторін та інших учасників судового процесу. У зв`язку із цим важливою умовою забезпечення принципу правової визначеності є недопустимість безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущених процесуальних строків.

Отже, поновленню підлягають лише ті процесуальні строки, які були пропущені з поважних причин. У свою чергу, поважною причиною є лише така обставина, яка безпосередньо перешкоджала або істотно ускладнювала своєчасне вчинення процесуальної дії, виникла незалежно від волі особи, існувала саме протягом відповідного процесуального строку та підтверджена належними доказами.

Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду також викладені у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі №820/1719/15, від 20 грудня 2018 року у справі №756/513/17, від 27 лютого 2019 року у справі №813/1211/17, від 16 вересня 2019 року у справі №120/3403/20-а, від 19 лютого 2020 року у справі №815/5271/16, від 17 червня 2021 року у справі №570/4516/19, від 17 лютого 2022 року у справі №380/893/20, від 08 вересня 2022 року у справі №380/1598/22, від 16 червня 2023 року у справі №520/986/22 та від 04 липня 2023 року у справі №620/4707/22.

Отже, вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду, суд повинен встановити: момент виникнення у прокурора права на звернення до суду з відповідним позовом з урахуванням положень статті 53 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; дату, з якої прокурор дізнався або повинен був дізнатися про фактичні обставини, що стали підставою для звернення до суду, зокрема про надання спеціального дозволу без проведення аукціону; а також наявність або відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду у випадку встановлення такого пропуску.

Судом установлено, що відповідно до протоколу №3176 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державній службі геології та надр України було розглянуто матеріали попередньої геолого-економічної оцінки запасів Полянського родовища вапняків у Миколаївському районі Львівської області, виконані за технічним завданням ТОВ «ВКК «Львівський каменеобробний завод «Каменяр». У подальшому Державною службою геології та надр України прийнято наказ від 27.01.2016 №17, яким відповідно до пункту 3 Переліку спеціальних дозволів на користування надрами, що надаються згідно з підпунктом 1 пункту 8 Порядку №615, вирішено надати ТОВ «ВКК «Львівський каменеобробний завод «Каменяр» спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування вапняків у межах Полянського родовища строком на 20 років. Саме протокол ДКЗ №3176 від 07.05.2014 став підставою для видачі спеціального дозволу без проведення аукціону.

На виконання зазначених процедур Держгеонадрами було отримано рішення Миколаївської районної ради Львівської області №434 від 24.06.2014, рішення Львівської обласної ради №1430 від 15.09.2015, листи Міністерства природи України та Держгірпромнагляду, якими погоджено надання відповідного спеціального дозволу ТОВ «ВКК «Львівський каменеобробний завод «Каменяр». Надалі наказом Держгеонадр №17 від 27.01.2016 надано відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, який був оприлюднений на офіційному веб-сайті Держгеонадр у строки, передбачені пунктом 25 Порядку №615.

У даній справі прокурор, звертаючись до суду, зазначав, що право на звернення до суду виникло у нього лише 09.09.2024 після ознайомлення з усіма документами, отриманими на відповідний запит, а тому позов від 04.10.2024 подано в межах строку, встановленого статтею 122 КАС України.

На обґрунтування своєї позиції прокурор посилався на те, що протиправність дій ДКЗ України та Держгеонадр України щодо реєстрації робіт і досліджень за формою №3-гр, апробації запасів корисних копалин та видачі спеціального дозволу від 10.05.2016 №6127 була встановлена ним лише після отримання документів 09.09.2024.

Разом із тим суд не може погодитися із зазначеними доводами, оскільки перебіг строку звернення прокурора до суду у даному випадку повинен обчислюватися щонайменше з 31 серпня 2021 року, коли Офісом Генерального прокурора було оформлено лист-орієнтування №12/2-320Вих-5140КВ-21 щодо вжиття заходів представницького характеру у сфері охорони та раціонального використання надр, адресований керівникам обласних прокуратур.

Вказаний лист містив інформацію про встановлені факти отримання окремими суб`єктами господарювання спеціальних дозволів на користування надрами без проведення аукціонів за результатами апробації запасів корисних копалин, зокрема й ТОВ «ВКК «Львівський каменеобробний завод «Каменяр». Таким чином, органи прокуратури були обізнані або, принаймні, повинні були бути обізнані щодо відповідних обставин ще у 2021 році.

Отже, позивачем не надано належних доказів існування об`єктивних та непереборних обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до Держгеонадр України, отримання відповідної інформації та подання адміністративного позову у межах установленого законом строку. Навпаки, наведені відповідачами докази спростовують твердження прокурора щодо неможливості своєчасного отримання необхідної інформації.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що, звернувшись до суду 04.10.2024 із позовом в інтересах держави щодо оскарження протоколу ДКЗ України від 07.05.2014 №3176, наказу Держгеонадр №17 від 27.01.2016 та спеціального дозволу на користування надрами від 10.05.2016 №6127, прокурор пропустив установлений законом строк звернення до суду без наведення поважних причин такого пропуску.

При цьому, надаючи оцінку доводам прокурора, викладеним у запереченнях на заяву про залишення позовної заяви без розгляду, зокрема щодо посилання на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 грудня 2024 року у справі №420/14551/23, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За усталеною судовою практикою, особливо при вирішенні питань процесуального характеру, висновки Верховного Суду підлягають застосуванню з урахуванням конкретних фактичних обставин кожної справи, оскільки саме встановлені судом обставини мають визначальне значення для вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі №420/14551/23, на відміну від даної справи, учасниками процесу не було подано достатніх та належних доказів на підтвердження того, що прокурор знав або повинен був знати про відповідні порушення раніше, ніж про це зазначалося самим прокурором. Саме відсутність достатньої доказової бази щодо моменту обізнаності прокурора і стала підставою для висновку Верховного Суду про передчасність залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Натомість у справі, що переглядається, сторонами подано достатній обсяг належних та допустимих доказів, які підтверджують фактичну обізнаність органів прокуратури про можливі порушення під час прийняття протоколу ДКЗ України від 07 травня 2014 року №3176 та видачі спеціального дозволу на користування надрами від 10 травня 2016 року №6127 щонайменше з 31 серпня 2021 року.

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне врахувати також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 листопада 2024 року у справі №560/22224/23, від 20 грудня 2024 року у справі №320/39441/23 та від 26 грудня 2024 року у справі №320/4789/24, у яких спір виник з аналогічних правовідносин та в яких Верховний Суд дійшов висновку, що тривала бездіяльність прокурора після отримання від уповноважених органів інформації, яка могла бути підставою для представництва інтересів держави у суді, не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Крім того, у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №240/401/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, розглядаючи спір з аналогічних правовідносин, дійшов висновку, що прокурор у таких правовідносинах виступає як самостійний позивач та не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого державного органу, який уповноважений здійснювати контроль за дотриманням процедури надання спеціальних дозволів на користування надрами, зокрема Держгеонадр України, ДКЗ України чи відповідної обласної ради.

При цьому Верховний Суд погодився з тим, що Кабінет Міністрів України та Державна регуляторна служба України, які здійснюють державний нагляд (контроль) у відповідній сфері, не наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання незаконними та скасування рішень або дій Держгеонадр України, ДКЗ України чи відповідних рад у межах процедури надання спеціальних дозволів на користування надрами.

Також Верховний Суд зазначив, що волевиявлення зазначених органів під час виконання ними своїх функцій, у тому числі щодо державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр, прийняття до розгляду матеріалів геолого-економічної оцінки та погодження видачі спеціального дозволу за результатами розгляду таких матеріалів, має відповідати вимогам чинного законодавства, а самостійне звернення прокурора до суду у таких правовідносинах спрямоване виключно на захист та відновлення порушених інтересів держави.

Отже, у спірних правовідносинах, що є предметом розгляду у даній справі та є подібними до правовідносин у справі №240/401/19, прокурор звертається до суду саме з підстави відсутності державного органу, уповноваженого здійснювати належний захист інтересів держави у відповідній сфері.

Водночас сама по собі наявність у прокурора повноважень на звернення до суду в інтересах держави не звільняє його від обов`язку дотримання встановлених законом процесуальних строків звернення до адміністративного суду та не надає йому привілеїв щодо їх необмеженого поновлення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що підстави для звернення прокурора до суду виникли лише після отримання 09.09.2024 повного пакету документів від Державної служби геології та надр України, з огляду на таке.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ще щонайменше з 31 серпня 2021 року органи прокуратури були обізнані про можливі порушення законодавства у сфері надрокористування при наданні спеціальних дозволів без проведення аукціонів, що підтверджується листом Офісу Генерального прокурора щодо вжиття заходів представницького характеру у сфері охорони та раціонального використання надр. Саме з цього моменту у прокуратури виник обов`язок вчинити належні та своєчасні дії для перевірки наявності підстав для звернення до суду.

При цьому сам факт подальшого отримання прокурором додаткових документів у 2024 році не свідчить про виникнення нових підстав для звернення до суду, а лише підтверджує тривале здійснення прокурором дій щодо збору та аналізу інформації, необхідної для формування правової позиції у справі.

Колегія суддів не може погодитися і з доводами апелянта про те, що строк звернення до суду повинен обчислюватися виключно з моменту отримання повного пакета документів, оскільки положення частини другої статті 122 КАС України пов`язують початок перебігу строку звернення суб`єкта владних повноважень до суду саме з моментом виникнення підстав для пред`явлення вимог, а не з моментом остаточного збору усіх доказів чи завершення внутрішньої перевірки.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі №420/14551/23 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки фактичні обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справи, що переглядається. На відміну від справи №420/14551/23, у даному випадку матеріали справи містять достатні докази того, що органи прокуратури були обізнані про можливі порушення значно раніше, ніж зазначає апелянт.

Також суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що прокурор не зобов`язаний здійснювати моніторинг інформації, оприлюдненої у відкритих джерелах та на офіційних вебресурсах державних органів.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не покладав на прокуратуру обов`язку здійснювати безперервний контроль за всіма рішеннями суб`єктів владних повноважень. Водночас після отримання у 2021 році інформації про можливі порушення у сфері надрокористування саме на органи прокуратури покладався обов`язок діяти добросовісно, послідовно та у розумні строки з метою перевірки наявності підстав для представництва інтересів держави у суді.

Доводи апеляційної скарги про наявність у спірних правовідносинах триваючого правопорушення колегія суддів також вважає необґрунтованими.

Оскаржувані прокурором протокол ДКЗ України, наказ Держгеонадр та спеціальний дозвіл на користування надрами є індивідуальними актами одноразового застосування, правові наслідки яких настали з моменту їх прийняття та видачі. Сам по собі факт подальшого користування надрами на підставі виданого спеціального дозволу не змінює характеру спірних правовідносин та не свідчить про триваюче правопорушення у розумінні практики Верховного Суду.

Посилання апелянта на те, що лише після аналізу всіх документів стало можливим встановити наявність порушень законодавства, не спростовує висновків суду першої інстанції про пропуск строку звернення до суду, оскільки необхідність додаткового збору доказів не є об`єктивною та непереборною перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Крім того, колегія суддів враховує, що прокурором протягом тривалого часу після отримання у 2021 році відповідної інформації не було вчинено належних та своєчасних процесуальних дій, спрямованих на судовий захист інтересів держави, тоді як сам по собі значний обсяг інформації або необхідність її опрацювання не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо недостатньої мотивованості ухвали суду першої інстанції.

Оскаржувана ухвала містить належне правове обґрунтування, оцінку доводів сторін, аналіз наданих доказів та мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду. При цьому окремі описки чи неточності, на які посилається апелянт, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.

Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини, а також те, що прокурором пропущено встановлений законом строк звернення до адміністративного суду, при цьому жодних належних, переконливих та підтверджених доказами обґрунтувань поважності причин такого пропуску суду не надано, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотань відповідачів та третьої особи і залишення позовної заяви прокурора без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Практика Європейського суду з прав людини, також, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому, числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії , справа Девеер проти Бельгії).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, позивач з даним адміністративним позовом звернувся до суду з пропуском строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно позовну заяву залишено без розгляду.

Судом апеляційної інстанції враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави – залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року–без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко

Повне судове рішення складено « 21» травня 2026 року.