Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №320/26955/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26955/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Парінов А.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ ВЧ НОМЕР_1 по стройовій частині від 24.03.2022 про зарахування позивача до особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 24.03.2022 ним було помилково подано заяву про прийняття на військову службу на ім`я командира ВЧ НОМЕР_1 , однак до військової служби він не приступав, медичний та професійно-психологічний огляд не проходив, контракт не укладав, присягу не приймав, зброю та речове забезпечення не отримував, підготовку не проходив, у військовій частині жодного дня не перебував та не отримував жодних наказів від командування ВЧ НОМЕР_1 , у тому числі не був ознайомлений зі спірним наказом. У лютому 2023 року позивач дізнався про відкриття відносного нього кримінального провадження за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини або місця служби, вчинені в умовах воєнного стану або бойовій обстановці).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України.

24.03.2022 позивач подав до командира ВЧ НОМЕР_1 заяву з проханням прийняти його на військову службу для комплектування ВЧ НОМЕР_1 Сил територіальної оборони України на період проведення загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.0.2022 №69/2022.

Заява підписана позивачем особисто, до заяви долучено копії паспорту громадянина України, посвідчення про приписку до призовної дільниці та картки платника податків.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.03.2022 №26, зокрема ОСОБА_1 , який прибув для доукомплектування ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» призначено на посаду за штатом воєнного часу, зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та на всі види грошового забезпечення на посаду стрільця другого стрілецького відділення другого стрілецького взводі шостої стрілецької роти, вважати його таким, що з 24.03.2022 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Підставою вказано рапорт солдата ОСОБА_1 №2 від 24.03.2022.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.08.2022 №161 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.08.2022 №42-РС на посаду номера обслуги зенітного кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки, вважати таким, що справи та посаду здав. З 29.08.2022 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 4 тарифним розрядом та посадовим окладом 2730 грн на місяць, шпк «солдат», ВОС - 156533А. Встановлено виплачувати надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальний результат служби у розмірі 289% посадового окладу.

Підстава: наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №10 ДСК від 02.08.2022.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.10.2022 №366 призначено службове розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли самовільному залишенню місця несення служби 09.10.2022 солдатом ОСОБА_1 .

За результатами проведеного службового розслідування складено акт від 09.11.2022, затверджений командиром ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 10.11.2022, з висновків якого вбачається, що солдата ОСОБА_1 слід вважати таким, що у період з 09.10.2022 по теперішній час не виконує обов`язків військової служби у ВЧ НОМЕР_1 без поважних причин.

В акті службового розслідування зазначено, що в ході службового розслідування встановлено, що 09.10.2022 старший лейтенант ОСОБА_3 , командир роти вогневої підтримки ВЧ НОМЕР_1 виявив відсутність солдата ОСОБА_1 , номер обслуги зенітного кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки ВЧ НОМЕР_1 на місці несення служби. Згідно з рапортом, старший лейтенант ОСОБА_3 намагався вийти на зв`язок за номером телефону, який був наданий ОСОБА_1 в якості контактного, але останній не відповідав. На даний момент місце перебування солдата ОСОБА_1 невідоме, вийти з ним на контакт неможливо.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2023 №18 відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України увільнено від займаної посади і зараховано в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_2 з 15.01.2023 та утримано у списках особового складу та на всіх видах забезпечення ВЧ НОМЕР_1 . Підставою зазначено наказ командира ВЧ від 10.01.2023 (по особовому складу) №3-РС.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2023 №143 відповідно до пункту 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пунктів 144-1, 144-3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, позивача, який самовільно залишив військову частину, військову службу призупинено та знято з усіх видів забезпечення з 15.11.2022. З 14.05.2023 виключено зі списків особового складу військової частини і направлено для зарахування на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою зазначено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15.11.2022 №42022111350000193, витяг із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 14.05.2023 №51-РС.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем наказу від 24.03.2022 про зарахування його до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію». Закон набирає чинності і застосовується з дня фактичного початку воєнних дій у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, розпочатої 24.02.2022.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі по тексту також - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно зі статтею 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3543-ХІІ загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

У відповідності до частин п`ятої та шостої статті 4 Закону №3543-ХІІ вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту також - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Також Законом передбачено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (частина шоста статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Згідно з Додатком 1 (Правила військового обліку призовників військовозобов`язаних) Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), призовники і військовозобов`язані повинні, зокрема, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядження районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ)), для взяття на військовий облік та визначення призначення на воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних.

У свою чергу, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період (абзац 1 частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Таким чином, під час мобілізації громадяни України зобов`язані з`являтися на збірні пункти чи до ТЦК та СП, військової частини, СБУ, чи до органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері цивільного захисту.

При цьому, чинне законодавство не виключає і не забороняє власну ініціативу особи, яка у добровільному порядку, без відповідного виклику, може прибути до відповідного збірного пункту з метою призову по мобілізації.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач 24.03.2022 подав заяву до командира ВЧ НОМЕР_1 з проханням прийняти його на військову службу для комплектування ВЧ НОМЕР_1 Сил територіальної оборони України на період проведення загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.0.2022 №69/2022.

Колегія суддів наголошує та звертає увагу, що дана заява підписана позивачем особисто, з долученням до неї копії паспорту громадянина України, посвідчення про приписку до призовної дільниці та картки платника податків, що не заперечується позивачем в адміністративному позові

Отже, позивач був мобілізований як військовозобов`язаний, який добровільно з`явився на військову службу під час мобілізації.

Стосовно твердження позивача про те, що ним зазначена заява подана помилково, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі твердження не підтверджені документально.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що помилковість подання позивачем заяви не могла б призвести до проходження позивачем військової служби з подальшим його переведенням на іншу посаду наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.08.2022 №161, самовільним залишенням військової частини, що встановлено під час проведення службового розслідування та подальшим виключенням зі списків особового складу.

Окрім того, судом першої інстанції правильно відхилені доводи позивача щодо того, що він не міг бути мобілізований за відсутності медичного огляду на момент призову, без урахування обставин обмеженої придатності позивача до військової служби у військовий час, оскільки за наявності скарг на стан здоров`я, що не дають підстав надалі проходити військову службу, позивач не був позбавлений права звернутися з рапортом до безпосереднього керівника щодо направлення його на проходження ВЛК, яка за даних обставин компетентна надавати оцінку, в тому числі й випискам з медичної карти стаціонарного хворого.

Позивачем не надано доказів того, що при прибутті до ВЧ НОМЕР_1 та на час зарахування до списків особового складу відповідача він повідомляв відповідальних осіб щодо таких обставин.

Щодо обраного способу захисту, колегія суддів звертає увагу, що позивачем заявлено вимогу про скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.03.2022 №26 про зарахування його до списків особового складу. Тобто, оскаржується індивідуальний акт.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абз.4 п.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У п.5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Таким чином, мобілізаційне розпорядження щодо позивача вичерпало свою дію фактом його виконання.

Варто також наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - після винесення наказу від 14.05.2023 №143, яким солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини з 14.05.2023 з направленням для зарахування на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі військової частини діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

З огляду на наведені вище висновки, доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАСУ країни, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 21.05.2026р.)