Вирок від 07 травня 2026 р. у справі №366/815/25 — Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/815/25

Провадження № 1-кп/366/106/26

ВИРОК

Іменем України

08 травня 2026 року Іванківський районний суд Київської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання – ОСОБА_2 за участю сторін кримінального провадження: прокурора – ОСОБА_3 , обвинуваченої – ОСОБА_4 , захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Іванків кримінальне провадження № 1202511618000036 від 19.03.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Іванків, Іванківського району Київської області, громадянки України, українки, з повною середньою освітою, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , розлучена, неповнолітніх дітей на утриманні не має, не інвалід, зі слів працює неофіційно на швейному виробництві, раніше неодноразово судима: 27.06.2017 року Іванківським районним судом Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці, звільнилась з місць позбавлення волі 03.11.2020 року по відбуттю строку покарання; 23.02.2026 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України, звільнена від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та іспитовим строком на 3 роки, з покладенням відповідних обов`язків, у вчиненні кримінального проступку передбаченого за ст. 395 КК України;

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , будучи особою, щодо якої 11 липня 2024 року ухвалою Іванківського районного суду Київської області встановлено адміністративний нагляд терміном на 1 (один) рік з наступними обмеженнями: заборона виїзду за межі міста без дозволу Національної поліції України; заборона відлучатися з місця проживання в період часу з 22.00 год. по 06.00 год.; реєструватися в територіальному підрозділі Національної поліції України за місцем проживання щочетверга кожного місяця, з якими ознайомлений щодо встановлення адміністративного нагляду й маючи умисел на його порушення та ухилення від такого, самовільно покинула місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не повідомивши про це орган Національної поліції та в період з 30 січня 2025 року по 20 березня 2025 року грубо порушила встановлені судом обмеження та правила адміністративного нагляду, а саме була відсутня за місцем свого проживання та не прибула на відмітку у відділення поліції №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області.

Таким чином ОСОБА_4 вчинила самовільне залишення місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, тобто кримінальний проступок, передбачений ст. 395 КК України.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчиненому визнала повністю, дала пояснення, аналогічні пред`явленому обвинуваченню. У вчиненому розкаюється та просить суворо не карати.

Додатково зазначила, що їй було відомо про встановлення адміністративного нагляду та про обмеження, а саме не відлучатись з місця проживання, а уразі залишення місця проживання повідомляти поліцію. Так, вона зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , разом із мамою, але у зимовий період, вона проживала у дядька по АДРЕСА_2 , так як по АДРЕСА_1 не було опалення. Дядько зловживає спиртними напоями і до нього часто приходили його друзі, з якими він разом вживав спиртні напої, а їй це не подобалось. Якщо вона мала змогу, то виганяла небажаних та непроханих гостей, а як не мала, то поверталась до матері. Спочатку вона зверталась до органів національної поліції про зміну місця проживання, але потім поїхала до міста Києва, де звернулась до реабілітаційного центру за допомогою в лікуванні від наркотичної залежності, при цьому, працівників поліції до відома не поставила.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив їм процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч. 2 ст. 394 КПК України. З урахуванням думки усіх учасників процесу, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченої, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої.

Таким чином, суд вважає, що винуватість обвинуваченої ОСОБА_4 в судовому засіданні доведена повністю і її дії необхідно кваліфікувати за ст. 395 КК України, як самовільне залишення місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , суд враховує що останньою вчинено кримінальний проступок.

Суд також враховує данні про особу обвинуваченої ОСОБА_4 , яка раніше судима 27.06.2017 року Іванківським районним судом Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці, звільнилась з місць позбавлення волі 03.11.2020 року по відбуттю строку покарання; 23.02.2026 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України, звільнена від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та іспитовим строком на 3 роки, з покладенням відповідних обов`язків, розлучена, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебуває під спостереженням в лікаря-нарколога КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ» з 17.01.1015 року з діагнозом: F11 (розлад психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів), скарг за місцем проживання на неї не надходило.

Також, суд враховує процесуальну поведінку обвинуваченої під час судового розгляду кримінального провадження, а саме те, що за весь час судового слідства, обвинувачена ОСОБА_4 неодноразово не з`являлась за викликом до суду без поважних причин, ухвали про примусовий привід неодноразово залишались без виконання, у зв`язку з неможливістю встановити місце перебування останньої, як наслідок ОСОБА_4 було оголошено у розшук. Після зняття розшуку, ОСОБА_4 зобов`язалась прибути у судове засідання на першу вимогу, однак так і не прибула. Врешті, 04.05.2026 року, остання прибула до суду, але не у визначений для неї час (об 11 годині), а лише о 15 годині, і лише, тому, що вважала, що вона виступає як свідок у іншому кримінальному провадженні, хоча в іншій справі судове слідство вже завершене.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Згідно досудової доповіді, складеної провідним інспектором відділу МЮУ ДУ «Центр пробації» філія ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області Вишгородський районний відділ № 2, ОСОБА_6 дослідження інформації, що характеризує особу за місцем проживання/навчання/роботи, умов її життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення нею повторного кримінального правопорушення, а також її імовірної небезпеки для суспільства, свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. У разі прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним окрім обов`язків передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки, передбачені ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Крім того, провідний інспектор просить суд звернути увагу та врахувати, що призначення покарання у виді штрафу може збільшити рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення/ухилення від відбування покарання, ураховуючи фактори ризику: відсутність офіційного працевлаштування.

Обставин, які б пом`якшували або обтяжували покарання обвинуваченої ОСОБА_4 судом не встановлено.

Так, виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРКП (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після її внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути спів мірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як встановлено під час судового слідства та з матеріалів кримінального провадження, обвинувачена ОСОБА_4 ухилялась від правосуддя в розумінні ч. 7 ст. 42 КПК України, ба більше вчинила новий умисний злочин проти власності, за що вироком Святошинського районного суду м. Києва була визнана винною та засуджена за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та звільнена від відповідальності на підставі ст. 75, 76 КК України з випробуванням та іспитовим строком на 3 роки, тобто не надала критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.

Враховуючи сукупність наведених обставин справи, суд дійшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченій ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі у межах санкції інкримінованої їй статті КК України.

Таким чином, звільнення обвинуваченої ОСОБА_4 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання буте неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки звільнення не сприятиме меті покарання - виправленню засудженої і попередженню нових злочинів та є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.

Крім того, відповідно до постанови Об`єднаної палати касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі (справа № 760/26543/17;провадження № 51 - 3600 кмо 20), щодо застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України, зроблено висновок, що якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.

У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, виконуються самостійно.

Враховуючи правову позицію викладену в Постанові об`єднаної палати Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду від 15.-2.2021 року, вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2026 року за яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 3 роки, та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, необхідно виконувати самостійно.

Запобіжний захід не обирався, речові докази та процесуальні витрати відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 371, 374 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ст. 395 КК України та призначити їй покарання у виді обмеження волі строком 1 (один) рік.

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2026 року за яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 3 роки, та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, виконувати самостійно.

Запобіжний захід не обирався та підстав для його застосування до набрання вироком законної сили, не встановлено.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Копія вироку, після його проголошення, негайно вручається обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Згідно ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_7