Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №320/25934/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/25934/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сас Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

за участю секретаря Сови Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство оборони України та Міністерство освіти і науки України, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акта,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство оборони України та Міністерство освіти і науки України, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті в якому просив:

- визнати протиправним та нечинними пункт 2 та пункт 15 Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України викласти в новій редакції пункт 2 та пункт 15 Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024 відповідно до статті 35 Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», постанови Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд неповно дослідив докази, неправильно та не всебічно провів аналіз і невірно застосував норми права, тобто застосував норми права які не стосуються позовних вимог. Вказав, що положення нормативного акту, а саме п.2 та п.15 Постанови Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024 року "Про затвердження Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських" є дійсно неконституційними та такими, що порушують норми Конституції та Законів України: "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу)", "Про вищу освіту", "Про правовий режим воєнного стану", а також Постанову Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 року "Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу)", Указ Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Апелянт вважає, що відсутність у Порядку БЗВП Постанови № 7344 механізму заміни БЗВП на альтернативну службу створює для нього «правову пастку». Держава ставить його перед неконституційним вибором: або діяти всупереч своїм релігійним переконанням, або втратити право на освіту через відрахування. Такий стан речей суперечить принципу правової визначеності як складової верховенства права (ст. 8 Конституції України) та має ознаки дискримінації за релігійною ознакою (ст. 24 Конституції України), оскільки створює штучні перешкоди в отриманні освіти саме для громадян-вірян.

Позивач зазначив, що суд в своїх мотиваціях зафіксував грубу помилку вважаючи, що Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" звільняє віруючих осіб, в тому числі членів організації Свідки Єгови України тільки від строкової служби, а не від військового обов`язку у склад якого входить БЗВП як одна із складових військового обов`язку визначеного у новій редакції ч.3 ст. 1 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу".

Також апелянт вважає, що суд порушуючи вимоги процесуального законодавства побачивши явну неконституційність пунктів 2 та 15 Порядку БЗВП Постанови № 734 не зупинив справу, як того вимагає Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" та не звернувся з вмотивованою ухвалою (Постановою) до Верховного суду України, який відповідно до ст.150 Конституції України може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Відповідач та треті особи надли до суду відзиви на апеляційну скаргу позивача, в яких просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Кабінет Міністрів України зокрема наголосив на тому, що у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян незалежно від їхнього віросповідання. Альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової служби, а не замість базової загальновійськової підготовки (тому Закон України "Про військовий обов`язок та військову службу" розмежовує підготовку до військової служби і проходження військової служби), через що підстав для такого ототожнення відсутнє. Відповідач вважає, що суд першої інстанції правильно визнав помилковим твердження позивача про те, що БЗВП є новою формою обов`язкового військового обов`язку, інтегрованою до навчального процесу. Крім того КМУ вказав, що перелік громадян, які звільнені від проходження базової загальновійськової підготовки у закладах вищої освіти всіх форм власності наведено в абзаці 3 частини 4 ст.10-1 Закону №2232-ХІІ, а повноваженнями встановлювати додаткові підстави для такого звільнення Уряд України не наділений.

Міністерство оборони України у відзиві на апеляційну скаргу вказало, що законодавцем проходження базової загальновійськової підготовки не віднесено до виду військової служби, тобто базова загальновійськова підготовка є однією із складових військового обов`язку але не є повною мірою виконанням військового обов`язку у розумінні Закону України № 2232-ХІІ. Затверджуючи Порядок в цілому та встановлюючи пунктами 2, 15 певні вимоги щодо визначеної категорії громадян, Кабінет Міністрів України діяв на реалізацію одного із фундаментальних національних інтересів України, а саме захисту державного суверенітету і територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, недопущення втручання у внутрішні справи України одним із інструментів реалізації якого є організація підготовки громадян України до виконання військового обов`язку. Альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби і не може замінити проходження базової загальновійськової підготовки. Натомість позивач є студентом вищого навчального закладу. В Україні такий вид строкової військової служби відсутній. А тому Закон України №1975-ХІІ, який дає право на заміну такої служби альтернативною не може бути застосований до спірних правовідношень.

На переконання Міністерства оборони України пункт 2 та пункт 15 Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024, не суперечать ні Конституції України, ні законодавству України, ні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Міністерство освіти і науки України у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Твердження позивача про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов`язана із використанням та носінням зброї, не можна оцінювати як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов`язаним громадянином України свого обов`язку по мобілізації під час воєнного стану. Отже, відповідно до Закону України "Про Кабінет Міністрів України», Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закону України "Про основи національного спротиву" Урядом України було прийнято постанову від 21.06.2024 № 754 "Про затвердження Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських", а тому вона є прийнятою відповідно до актів вищої юридичної сили, законною та обґрунтованою.

Позивач надав до суду відповіді на відзиви сторін.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали доводи наведені в апеляційній скарзі та просили скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні, підтримав доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, надали до суду клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України та відповідно до довідки, виданої Релігійною організацією "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні", з 29 липня 2023 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні.

З 2023 року позивач є студентом Національного університету фізичного виховання і спорту України на денній формі навчання за спеціальністю "Фізична терапія, ерготерапія" (код 227).

21.06.2024 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 734 "Про затвердження Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських" (далі - Постанова № 734). Того ж дня Постанова № 734 набрала чинності. 27.07.2025 Постанова № 734 була опублікована в офіційних виданнях "Урядовий кур`єр" та "Офіційний вісник України".

Проєкт Постанови № 734 розроблено Міністерством оборони України на виконання статті 10-1 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" щодо базової загальновійськової підготовки громадян України в закладах вищої освіти всіх форм власності з метою здобуття ними військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов?язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та накопичення військовонавченого людського ресурсу військовозобов?язаних.

Проєкт оскаржуваної постанови на етапі підготовки погоджено без зауважень Міністерством цифрової трансформації України та Міністерством економіки України.

До проєкту оскаржуваної постанови Уряду України № 734 висловлено зауваження (пропозиції) Міністерством освіти та науки України, Міністерством внутрішніх справ України та Міністерством фінансів України, які були враховані.

До проєкту акта висловлено зауваження (пропозиції) Міністерством охорони здоров`я України, які не враховано.

За результатами обговорення на засіданні Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров`я, захисту довкілля та природних ресурсів національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей Міністерством охорони здоров`я підтримано проєкт акта.

Відповідно до висновку Міністерства юстиції України, за результатами правової експертизи проєкту Постанови № 734, оскаржуваний нормативно-правовий акт відповідає актам законодавства - Конституції України та законам України, іншим актам законодавства та у проєкті акта відсутні положення, які можуть бути предметом оцінки відповідності щодо дотримання принципу недискримінації.

Не погоджуючись з пунктом 2 та пунктом 15 Порядку № 734 від 21.06.2024 та вважаючи, що ними порушено права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів врегульовані ст. 264 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що Постанова № 734 є нормативно-правовим актом, відповідні положення якого будуть застосовуватись у правовідносинах, пов`язаних з навчанням позивача у вищому навчальному закладі, а відтак він наділений правом звернення з даним позовом.

Щодо доводів позивача про невідповідність оскаржуваних норм нормам Конституції та Законів України "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу)", "Про вищу освіту", "Про правовий режим воєнного стану", а також Постанови Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 року "Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу)", Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов`язок" (далі - Закон № 2232-XI).

Згідно статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За правилами ч.2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 № 3633-IХ (далі - Закон № 3633-IХ) Закон № 2232-XII доповнено статтею 10-1.

Відповідно ст. 10-1 Закону № 2232-XII (в редакції станом на час подання позову до суду) базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Базова загальновійськова підготовка проводиться у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, навчальних частинах (центрах) Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, а також у закладах вищої освіти всіх форм власності.

Для проведення базової загальновійськової підготовки залучаються громадські організації та об`єднання, у тому числі громадські об`єднання ветеранів війни.

Порядок проведення базової загальновійськової підготовки визначається цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Базова загальновійськова підготовка включається до навчальних планів закладів вищої освіти всіх форм власності як окрема навчальна дисципліна.

Базова загальновійськова підготовка у закладах вищої освіти всіх форм власності проводиться з громадянами України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно).

Від проходження базової загальновійськової підготовки у закладах вищої освіти всіх форм власності звільняються громадяни:

які визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби;

які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах;

які проходили військову службу.

Перед направленням для проходження практичних занять базової загальновійськової підготовки громадяни України, крім курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, поліцейських під час проходження первинної професійної підготовки у закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, проходять медичний огляд у порядку, визначеному частиною тринадцятою статті 2 цього Закону.

Під час практичних занять, передбачених навчальними планами базової загальновійськової підготовки, на громадян України, які проходять таку підготовку, поширюються права та обов`язки, встановлені законами для військовозобов`язаних, призваних на навчальні (перевірочні) збори.

Згідно з п 7 ч.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3633-IХ визначено, що базова загальновійськова підготовка, передбачена статтею 10-1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», для громадян, які здобувають вищу освіту в закладах вищої освіти всіх форм власності, а також закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, розпочинається з 1 вересня 2025 року.

Відповідно до статті 10-1 Закону № 2232-XII Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських від 21 червня 2024 р. № 734.

В пункті 2 Порядку №734 передбачено, що базову підготовку проходять громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти.

Базову підготовку згідно з навчальним планом проходять:

-курсанти вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти;

-курсанти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських;

-поліцейські під час проходження спеціальної професійної підготовки у закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Від проходження базової підготовки звільняються громадяни, які:

-визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби;

-до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах;

-проходили військову службу;

-мають сертифікат про проходження базової підготовки та здобуття військово-облікової спеціальності.

Відповідно до п.15 Порядку №734 практична підготовка базової підготовки проводиться після опанування теоретичної підготовки у поточному навчальному році строком до одного місяця протягом травня - жовтня за рахунок часу, відведеного на канікулярну відпустку здобувачів вищої освіти.

Дозвіл на перенесення практичної підготовки базової підготовки на наступний рік для здобувачів вищої освіти, які не пройшли її з поважних причин, надається керівником закладу вищої освіти, в якому проводиться базова підготовка таких здобувачів.

Проходження практичної підготовки базової підготовки для здобувачів освіти чоловічої статі є обов`язковою умовою опанування відповідної освітньої програми (у тому числі бакалавра, магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування).

Відмова здобувача освіти чоловічої статі, який визнаний придатним до військової служби, від проходження практичної підготовки базової підготовки є підставою для його відрахування із закладу освіти відповідно до законодавства у сфері освіти.

В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач зазначив, що оскаржувані пункти Порядку суперечать статті 35 Конституції України, ч.4,5 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову службу)», які гарантують право на заміну виконання військового обов`язку (включно підготовкою) альтернативною службою, у разі, якщо він суперечить релігійним переконанням громадянина.

Посилається на те, що він є присвяченим охрещеним служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Зазначає про неможливість проходження ним базової загальновійськової підготовки та наявність права на заміну військової служби альтернативною.

Статтею 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За правилами статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме "строкової військової служби". Право на альтернативну службу не є абсолютним і може бути обмежене в період воєнного або надзвичайного стану.

Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачає, що військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Тобто вказаний закон розмежовує підготовку до військової служби і проходження військової служби.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" і Порядок № 734 визначають базову військову підготовку, як підготовку громадян до військової служби, а не проходження безпосередньо військової служби.

Натомість приписи Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" не містять нормативно-правового регулювання проходження альтернативної підготовки громадян до військової служби, замість проходження базової загальновійськової підготовки.

Доводи позивача про протиправне не включення відповідачем до переліку громадян, що звільняються від проходження базової загальновійськової підготовки, який міститься у пункті 2 оскаржуваної постанови категорії громадян, яка визначена в Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066, суд першої інстанції правильно відхилив, оскільки перелік громадян, які звільнені від проходження базової загальновійськової підготовки у закладах вищої освіти всіх форм власності наведено в абзаці 3 частини четвертої статті 10-1 Закону № 2232-XII, а повноваженнями встановлювати додаткові підстави для такого звільнення відповідач не наділений.

Позивач правильно вказує на те, що проходження базової загальновійськової підготовки є формою виконання військового обов`язку, що відповідає приписам частини третьої статті 1 Закону № 2232-XII, проте такі доводи позивача не свідчать про невідповідність положень оскаржуваного нормативно-правового акта актам вищої юридичної сили.

Слід зазначити, що заміна базової загальновійськової підготовки альтернативним видом можлива шляхом ухвалення відповідних законодавчих змін, які визначать порядок, умови та підстави такої заміни. Задоволення інтересу, який переслідує позивач виходить за межі повноважень адміністративного суду та суперечить принципам розподілу влади, правової визначеності як складової верховенства права.

Законодавче врегулювання відповідних правовідносин належить до виключної компетенції Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, що випливає з принципу розподілу державної влади, закріпленого у статті 6 Конституції України. Адміністративні суди, вирішуючи публічно-правовий спір, не можуть підміняти собою законодавчий орган та створювати новий правовий механізм, якого не передбачено законодавством.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що доводи позивача щодо «неповноти» оскаржуваного нормативно-правового акта не можуть свідчити про його незаконність (невідповідність актам вищої юридичної сили), оскільки бажані для позивача позитивні приписи в законах, на які він посилається, відсутні.

Під час розгляду справи процедурних порушень прийняття оскаржуваної Постанови судом не встановлено.

Крім того під час апеляційного провадження встановлено, що Законом України від 25 березня 2026 року №4826-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань підготовки громадян України до національного спротиву" із Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", серед іншого, виключено статтю 10-1 "Базова загальновійськова підготовка".

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 червня 2024 року №734, яка регулювала базову загальновійськову підготовку (БЗВП) студентів, втратила свою правову силу. Це зумовлено скасуванням норм Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", на основі яких було прийнято цю постанову.

Оскільки оскаржуваний нормативно-правовий акт на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції є таким, що не створює жодних юридичних наслідків, не є обов`язковим до виконання та не може бути застосований до позивача, він не порушує та не може порушувати права, свободи чи охоронювані законом інтереси останнього.

З огляду на викладене у сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання нечинним та скасування оскаржуваних положень нормативно-правового акта, та як наслідок відсутність підстав для зобов`язати відповідача викласти в новій редакції пункт 2 та пункт 15 Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024.

Щодо вимоги позивача про зупинення розгляду справи і звернення із вмотивованою Ухвалою (Постановою) до Верховного Суду України який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно правових актів в тому числі п.2 та п.15 «Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських» затвердженого Постановою КМУ № 734 від 18.06.2025, колегія суддів зазначає наступне.

Підстави і порядок звернення до Конституційного Суду України визначені Законом України 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України " (далі - Закон № 2136-VIII).

Статтею 50 Закону № 2136-VIII передбачено, що формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.

Згідно з частиною першою статті 51 Закону № 2136-VIII Конституційним поданням є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання щодо: визнання акта (його окремих положень) неконституційним; офіційного тлумачення Конституції України.

Статтею 52 Закону № 2136-VIII визначено суб`єктів права на конституційне подання. Такими є: Президент України, щонайменше сорок п`ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Отже, законом чітко визначено перелік суб`єктів, наділених правом на звернення до Конституційного Суду України із конституційним поданням, до яких, зокрема, належить і Верховний Суд.

При цьому за змістом пункту 5 частини другої статті 46 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) саме Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.

З наведеного можна дійти висновку, що колегія суддів апеляційного суду не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про звернення до Верховного Суду з відповідними поданням. Таке питання належить до виключної компетенції Пленуму Верховного Суду (частина друга статті 46 Закону № 1402-VIII).

Беручи до уваги кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 20.05.2026.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю.Коротких