Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №420/37299/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37299/25

Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивачки стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2024р. по 24.09.2025р. включно відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона проходила військову службу у НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України та згідно із наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 31.07.2024р. №482-ос позивачку виключено із списків особового складу у зв`язку із звільненням.

24.09.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6003/25 на розрахунковий рахунок позивачки надійшла сума індексації грошового забезпечення в розмірі 197 585,72грн..

Позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку, однак відповіді не отримала.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2026р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 135 753,06грн..

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

В апеляційній скарзі НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги та часткового скасування рішення суду, із прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи адміністративного позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При цьому, суд визначив суму середнього заробітку у розмірі 135 753,06грн., яку належить стягнути з відповідача.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції щодо визначення суми стягнення не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду частково скасовує та приймає в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України, та відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України від 31.07.2024р. №482-ос позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.07.2024р. у зв`язку із звільненням.

24.09.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6003/25 на розрахунковий рахунок позивачки надійшла сума індексації грошового забезпечення в розмірі 197 585,72грн..

Позивачка звернулась до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України із заявою від 13.09.2025р. про нарахування та виплату на її користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак відповіді не отримала.

Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій НОМЕР_1 прикордонного загону у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, судова колегія вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі – Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..

Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 31.07.2024р. (дата виключення зі списків військової частини) грошового забезпечення у повному розмірі.

Згідно із повідомлення про надходження на картковий рахунок коштів позивачки, остаточну виплату НОМЕР_1 прикордонний загін здійснив 24.09.2025р., нарахувавши 311 807,37грн..

Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 1.08.2024р. по 23.09.2025р..

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.12.2024р. по справі №580/9551/23 сформував висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022р. чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. Також, Верховний Суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Так, судова колегія не стверджує про подібність правовідносин у справі №580/9551/23 та у справі, що розглядається, а використовує указаний підхід для з`ясування правової природи додаткової винагороди, установленої пунктом 1 Постанови №168.

З огляду на зміст пункту 1 Постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 не входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється середньоденний заробіток.

Оскільки, позивачку виключено із списків особового складу 31.07.2024р., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за травень, червень 2024р., врахувавши складові, що не мають разового характеру.

Згідно із архівною відомістю №1 за період з січня по грудень 2024р. ОСОБА_1 (а.с.16), розмір виплаченого грошового забезпечення позивачки (з урахування постійних складових) за травень 2024р. склав 22 625,7грн., а за червень 2024р. – 22 625,7грн..

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 22 625,7грн + 22 625,7грн = 45 251,4грн. / 61 = 741,83грн..

Розраховуючи суму середнього заробітку позивачки за період з 1.08.2024р. по 23.09.2025р., судова колегія зазначає, що період виплати обмежений законодавством шістьма місяцями, а тому в даному випадку становить 184 календарних дні.

Відтак, сума середнього заробітку розраховується на ступним чином: 184 х 741,83грн. = 136 496,72грн..

При цьому, судова колегія враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8.10.2025р. у справі №489/6074/23 щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022р..

Так, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Апеляційним судом встановлено, що згідно із архівною відомістю №1 за період з січня по грудень 2024р. ОСОБА_1 , загальна сума виплат при виключенні зі списків становила 327 460,35грн..

З урахуванням зазначеного, відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (311 807,37грн. х 100% / 639 267,72грн. = 48,78%).

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає, що в даному випадку сума середнього заробітку за період з 1.08.2024р. по 23.09.2025р. повинна становити 136 496,72грн. х 48,78% = 66 583,1грн..

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку щодо визначення суми середнього заробітку, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2026р. скасувати в частині:

«Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 135753,06 грн. (сто тридцять п`ять тисяч сімсот п`ятдесят три гривні 06 копійок).».

Прийняти в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивачки в розмірі 66 583,1грн. (шістдесят шість тисяч п`ятсот вісімдесят три гривні десять копійок).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук