Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №160/25605/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/25605/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Малиш Н.І., Шлай А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025, (суддя суду першої інстанції Сліпець Н.Є.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/25605/25 за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні ді,

УСТАНОВИВ:

08.09.2025 ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 яким просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_2 з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку із непридатністю до військової служби за п.6.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію відносно виключення ОСОБА_2 про його виключення з військового обліку на підставі п.6.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» згідно інформації наявної у тимчасовому посвідченні №4/0835 від 21.09.2017 року..

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 21.09.2017 року, призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 позивача зараховано в запас 27.04.2017 року на підставі ст.18/1 п.6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через засудження за вчинення злочину; надалі позивач був виключений з військового обліку за ст. 37 п.6.6 зазначеного Закону у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. Проте, 08.06.2025 позивач встановив, що в реєстрі "Резерв+" він досі має статус військовозобов`язаного та перебуває на обліку, що на думку позивача, прямо суперечить наявним у нього документам про виключення з військового обліку. 07.08.2025 представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 зі зверненням щодо виключення позивача з військового обліку, проте відповідь досі не отримав. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 27.11.2025 відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову. Також, позивач зазначає, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-ХІІ звільнила цю особу від виконання військового обов`язку. Рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/резервіста, а отже – не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану. Разом з тим, після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов`язаним, а тому на неї не поширюються закони про військовий обов`язок та військову службу. Зокрема, така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов`язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним — особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно. Заяву на взяття його на військовий облік ОСОБА_2 до ТЦК та СП не подавав.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 21.09.2017 року, призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 позивача зараховано в запас 27.04.2017 року на підставі ст.18/1 п.6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Відповідно до ст.18/1 п.6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції на дату вчинення запису, від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України, які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, у тому числі із звільненням від відбування покарання.

На звороті вказаного тимчасового посвідчення міститься напис, затверджений підписом військового комісара та печаткою ІНФОРМАЦІЯ_4 , про виключення з військового обліку за ст. 37 п.6.6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно ст. 37 п.6.6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції на дату видачі тимчасового посвідчення, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Вищевказане тимчасове посвідчення № 4/0835 від 21.09.2017 дійсне до «постійно».

07.08.2025 представник позивача звернувся з письмовою заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханням внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» та «Резерв+» стосовно ОСОБА_2 відмітку «Виключений з військового обліку».

Однак, відповідь на звернення не надійшла та зміни до державних реєстрів стосовно ОСОБА_2 внесені не були, у зв`язку з чим, вважаючи такі дії відповідача протиправними, представник звернувся до суду за захистом порушених прав позивача.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не допущено бездіяльності в частині розгляду заяви позивача про виключення з військового обліку.

Колегія суддів вирішуючи спір між сторонами виходить із такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою, другою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні" введений воєнний стан. У подальшому воєнний стан було неодноразово продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно ч. 1-2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).

Згідно ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону №3543-XII громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього передбачені статтею 37 Закону №2232-XII.

Так, згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до внесення змін 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких пункт 6 частини 6 було виключено.

За змістом ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).

Згідно абзацу 2 п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Враховуючи зазначене саме, з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, проходити військову службу.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, дія нормативно-правового акта обмежена в часі: від набрання чинності та до моменту втрати юридичної сили.

За суб`єктним складом (коло осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта), нормативно-правові акти поділяються на: загальні (спрямовані на регулювання суспільних відносин за участю широкого загалу), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (встановлюють відступи від загальних чи спеціальних положень).

Зазвичай, дія нормативно-правового акта поширюється на кожного, хто перебуває в межах його територіальної юрисдикції та є учасником відносин, на які він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, також може визначатися за такими критеріями як гендерна приналежність, вік, фахова спрямованість (наприклад, військовослужбовець), стан здоров`я тощо.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством, яке змінює критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, було зменшено перелік підстав для виключення з військового обліку шляхом внесення змін у Закон №2232-XII та виключено, зокрема, п. 6 ч. 6 ст. 37 цього Закону.

Внаслідок згаданих змін розширилося коло осіб, на яких поширюється військовий обов`язок, включно з тими, хто раніше був засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах КАС ВС від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17, від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15.

Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.

Таким чином,колегія суддів зазначає, що позивач був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Нова редакція цієї статті від 18.05.2024 встановила нові правовідносини у виді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, після внесення 18.05.2024 вищезазначених змін у Закон №2232-XII ОСОБА_2 був взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому, доказів вчинення самостійних дій щодо постановки на військовий облік з 18.05.2024 позивач суду не надав. Із заявами про надання йому у встановленому законом порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач не звертався. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, оскільки за чинними нормами Закону №2232-XII позивач є старшим 25 років, не перебував на військовому обліку та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

У цій справі відсутні підстави для застосування зворотної дії закону, оскільки спірні правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Закону № 2232-XII.

При цьому, що виключення з військового обліку засуджених за тяжкий злочин стосується лише військового обліку громадян та не є підставою звільнення останніх від призову та проходження військової служби, оскільки на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність протиправної дії/бездіяльності відповідача, а відтак і підстав для зобов`язання привести у відповідність відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_2 , шляхом внесення змін щодо статусу останнього у зв`язку з засудженням за вчинення злочину та згідно відміток у тимчасовому посвідченні позивача.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування – відсутні.

Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 в адміністративній справі № 160/25605/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя Н.І. Малиш

суддя А.В. Шлай