Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №280/6462/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6462/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Шлай А.В., Малиш Н.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №280/6462/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн., з розрахунку на місяць, пропорційно часу перебування у відпустці за станом здоров`я, у період з 20.08.2023 по 18.09.2023 та з 06.10.2023 по 04.11.2023;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду з розрахунку на місяць, пропорційно часу перебування у відпустці за станом здоров`я, за період з 20.08.2023 по 18.09.2023 та з 06.10.2023 по 04.11.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позову – відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі №280/6462/24, в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – скасовано та в цій частині заявлених вимог ухвалено нову постанову.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 153 901,80грн.

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі №280/6462/24 – залишено без змін.

12.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №280/6462/24. В обґрунтування заяви зазначено, що відповідачем тривалий час не виконується рішення суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №280/6462/24 відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та встановити судовий контроль за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі №160/24797/23.

Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №280/6462/24. Вказує на те, що загальний порядок виконання судових рішень, який встановлено Законом України «Про виконавче провадження» не позбавляє суд права встановити судовий контроль за виконанням судового рішення. Скаржник зазначає про те, що на протязі тривалого часу не виконано жодної дії, направленої на виконання судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Стаття 129-1 Конституції України передбачає здійснення судом контролю за виконанням судового рішення.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах установлено ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Отже, заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення підлягає вирішенню судом, який розглянув справу по суті та прийняв рішення не на користь суб`єкта владних повноважень.

Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого врегульований ст. 382 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Європейським судом з прав людини, зокрема, в рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» (п. 40) зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» №29439/02 від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» №1811/06 від 19 лютого 2009 року). При цьому, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати те, чи виконано судове рішення, причини, які призводять до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.

Відповідно до статей 14, 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 372 КАС України).

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII).

Згідно з нормами ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Частиною 8 ст. 382 КАС України визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналізуючи приведені вище норми, колегія суддів підсумовує, що примусове виконання рішення суду зобов`язального характеру здійснюється шляхом його звернення до примусового виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»; судовий контроль за виконанням рішення суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили, може здійснюватися двома шляхами - в порядку ст. 287, а також ст. 382 КАС України; судовий в контроль в порядку ст. 287 КАС України здійснюється за зверненням учасника виконавчого провадження, тобто у випадку, коли рішення суду виконується в примусовому порядку; встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України віднесено до дискреційних повноважень суду.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі №280/6462/24, виконавчи листи не були видані.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судові рішення виконуються безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

З поданої заяви не вбачається, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі №280/6462/24.

Як було встановлено судом першої інстанції, а також не спростовано заявником в суді апеляційної інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази відкриття та закриття виконавчого провадження, отже примусове виконавче провадження по справі навіть не розпочиналося і у сторін спору існує правова можливість контролювати виконання рішення суду відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджуєтьсчя з висновком суду першої інстанції, що виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі № 280/6462/24 можливо здіснюватися в примусовому порядку і державний виконавець володіє достатнім обсягом повноважень впливу на боржника з метою забезпечення його виконання, оскільки статтею 63 Закону №1404-VIII передбачено накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин; у випадку, якщо накладення штрафів не призводить до виконання рішення суду зобов`язального характеру, державний виконавець скеровує матеріали для порушення кримінального провадження щодо боржника. Якщо стягувач вважає, що державний виконавець не здійснює належних дій щодо примусового виконання рішення суду, він вправі оскаржити дії/бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби до суду в порядку, передбаченому ст. 287 КАС України.

За таких обставин колегія суддів робить висновок про недоцільність паралельного застосування передбаченого статтею 382 КАС України заходу судового контролю за виконанням рішенням суду у справі.

Доводи заявника апеляційної скарги про можливість встановлення судового контролю на будь якій стадії виконання рішення, колегія суддів вважає необгрунтованою при наявності інших засобів у сторони для виконання рішення суду.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти Україн`и (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain)» № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі № 280/6462/24 про відмову встановлення судового контролю - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Шлай

суддя Н.І. Малиш