Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №520/1289/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 р. Справа № 520/1289/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., повний текст складено 13.02.26 по справі № 520/1289/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

про визнання протиправним рішень та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 23.01.2025, просить суд:

визнати протиправними рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 02.12.2024 № 963270115887 та рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 30.12.2024 № 963270115887, якими було відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії на підставі положення ч.4 ст.54 Закону України від 28.202.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон України № 796-ХІІ), у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон України № 230/96-ВР), відповідно до рішень Конституційного суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р (ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р (І)/2024;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 , відповідно до рішень Конституційного суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р(ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024, відповідно до ч.4 ст.54 Закону України № 796-ХІІ, у редакції Закону України № 230/96-ВР в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку з прийняття Конституційним Судом України рішень від 07.04.2021 по справі № 1-р(ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 звернувся через портал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про перерахунок пенсії відповідно до ч.4 ст.54 Закону України № 796-ХІІ. Однак, позивачу рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 02.12.2024 № 963270115887 та рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 30.12.2024 № 963270115887 відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії з посиланням на відсутність правових підстав. Вважаючи такі рішення відповідачів протиправними та незаконними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду за їх захистом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 30.12.2024 № 963270115887 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії на підставі положення ч.4 ст.54 Закону України № 796-ХІІ, у редакції Закону України № 230/96-ВР відповідно до рішень Конституційного суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р(ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.12.2024 про здійснення перерахунку пенсії відповідно до частини 4 статті 54 Закону України № 796-ХІІ, у редакції Закону України № 230/96-ВР відповідно до рішень Конституційного суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р (ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024, з урахуванням висновків суду по даній справі.

В задоволенні іншої частин позовних вимог, відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що положення ч. 3 ст. 54 Закону України № 796- XII, у редакції Закону України № 230/96-ВР застосуванню не підлягають, оскільки Верховною Радою України було виконано рішення Конституційного Суду України у визначений у ньому термін та приведено у відповідність приписи пенсійного забезпечення вказаної категорії осіб. Зазначено, що рішенням Конституційним Судом України від 03.04.2024 № 4 -р(І)/2024 визнано неконституційною ч. 3 ст. 54 Закону України № 796-XII, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 зі змінами. Отже, правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів частини 3 статті 54 Закону України № 796-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України № 1584-ІХ, має пряму дію в часі і підлягає застосуванню до спірних правовідносин через 3 місяці після закінчення воєнного стану.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду здоров`ю, як особа з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до Закону України № 796-ХІІ, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 01.11.2013 (серія НОМЕР_2 ), посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_3 від 01.06.2020 та довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 287573 від 25.05.2020.

У зв`язку із прийняттям Конституційним судом України рішень від 07.04.2021 по справі №1-р (ІІ)/2021 та від 03.04.2024 у справі № 4-р (І)/2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області через портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою від 25.11.2024 (вх.№ 3726) про перерахунок пенсії на підставі положення ч.4 ст.54 Закону України Закону України № 796-ХІІ, у редакції Закону України № 230/96-ВР.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 02.12.2024 № 963270115887 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку з тим, що заявником до заяви від 25.11.2024 не надано рішення суду.

23.12.2024 позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про проведення перерахунку пенсії на підставі частини 4 статті 54 Закону України № 796-ХІІ, у редакції Закону України № 230/96-ВР, з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р (ІІ)/2021 та від 03.04.2024 у справі №4-р (І)/2024.

Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та прийнято рішення від 30.12.2024 № 963270115887 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .. Підставою для відмови вказано те, що заявник до заяви від 24.12.2024 № 8682 рішення суду не надав, у зв`язку з чим провести перерахунок за поданою заявою немає підстав.

Вважаючи такі рішення відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР. Суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем не було надано оцінки заяві позивача по суті змісту щодо наявності у позивача на перерахунок та виплату пенсії відповідно до частини 4 статті 54 Закону України Закону України № 796-ХІІ, у редакції Закону України № 230/96-ВР, з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р (ІІ)/2021 та від 03.04.2024 у справі № 4-р (І)/2024, то належним способом захисту прав позивача є скасування рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 30.12.2024 № 963270115887 та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача від 23.12.2024 про здійснення перерахунку пенсії, з урахуванням висновків суду.

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України № 796-XII.

Вказаним законом, на виконання статті 16 Конституції України, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Розмір державної пенсії особам, які віднесені до першої категорії осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, визначено статтею 54 Закону України № 796-ХІІ.

Приписами частини четвертої статті 54 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом № 76-VIII, було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

28.12.2014 прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, яким статтю 54 Закону України № 796-ХІ було викладено у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону України № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, законодавець скасував соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР.

Фактично, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII було делеговано Кабінету Міністрів України повноваження із визначення порядку призначення та мінімальних розмірів пенсій за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У зв`язку із викладеним, з дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (01.01.2015), мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначались згідно із Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 зі змінами (далі - Порядок № 1210).

Згідно з підпунктом 1 пункту 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначений статтею 54 Закону України № 796-XII розмір пенсій було знижено.

Рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України вирішив, що частина третя статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021).

За результатами виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

29.06.2021 Верховна Рада України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX, який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого статтю 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у новій редакції:

«В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності – 6 000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».

Саме на цю редакцію статті 54 Закону України № 796-XII покликається відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку його пенсії, стверджуючи про те, що вказані законодавчі зміни є чинними, Конституційним Судом України не визнавались неконституційними, а тому вони мають виконуватись пенсійним органом під час обрахування розміру пенсії позивачу.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням пенсійного органу, з огляду на таке.

Як убачається зі змісту статті 54 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 1584-IX визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України № 230/96-ВР.

За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України” (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

На виконання покладеного статтею 16 Конституції України на державу обов`язку прийнятий Закон України № 796-XII, у якому встановила загальний порядок реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створила єдиний порядок визначення, зокрема, соціального захисту потерпілих осіб.

Метою Закону України № 796-XII, що її визначено в частині першій статті 1 Закону України № 796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров`я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.

Аналізуючи норми статті 54 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР, колегія суддів дійшла висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, з метою реалізації визначених в статті 16 Конституції України засад, установив у Законі України № 796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, як гарантію їх соціального захисту.

Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, а відтак - обумовлює посилений їх соціальний захист.

У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону України № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР. Водночас, приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Однак держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

Також у наведеному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону України № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом України № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону України № 796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом України № 796-XII у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР.

Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону України № 796-ХІІ в редакції Закону України №1584-ІХ, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження Уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 230/96-ВР.

У зв`язку із цим, колегія суддів дійшла до висновку, що прийняттям Закону України № 1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди під час розгляду конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акту, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судами під час вирішення подібних спорів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Як вже було зазначено вище, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України № 230/96-ВР.

Крім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, в усіх випадках, розміри пенсій для інвалідів по ІІ групі, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.

Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 230/96-ВР, що узгоджується з висновками, сформульованими Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 та Верховним Судом у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23, від 15.05.2024 у справі № 400/12171/21, від 02.10.2024 у справі № 400/5534/23, від 02.10.2024 у справі № 240/955/24, від 08.10.2024 у справі № 240/1189/24, від 31.03.2025 у справі № 240/35253/23, від 13.05.2025 у справі № 580/7747/24, від 23.04.2026 у справі № 240/1180/24.

Колегією суддів встановлено, що розрахунок пенсії ОСОБА_1 проведено виходячи із визначеного у статті 54 Закону України № 796-XII в редакції Закону України № 1584-IX розміру пенсії для інвалідів третьої групи, що за неведеними вище висновками суду апеляційної інстанції є протиправним.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, призначеної відповідно до статті 54 Закону України № 796-ХІІ.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в Івано-Франківській області про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 по справі № 520/1289/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко