Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №460/23691/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 травня 2026 року м. Рівне№460/23691/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – Позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі іменується – Відповідач), в якому Позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 18.06.2025 року по 30.10.2025 року, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 18.06.2025 року по 30.10.2025 року, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку, нарахування та виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 16.10.2024 року по 30.10.2025 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 16.10.2024 року по 30.10.2025 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для розв`язання соціально-побутових питань за 2024, 2025 рік; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , матеріальну допомогу для розв`язання соціально-побутових питань за 2024, 2025 рік; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки.

Стислий виклад позиції Позивача.

Позивач зазначає, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 16.10.2024 по 30.10.2025 Відповідач не виплатив індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, а саме індексацію-різницю грошового забезпечення. Стверджує, що Відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Вказує що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням не визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Позивач наголошує, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 від 29.01.2020 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018, яким пункт 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 викладено в новій редакції. Таким чином вважає, що пункт 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 підлягає застосуванню в редакції до внесення змін Постановою №103 саме з 29.01.2020. Тому, не погоджуючись із зазначеними розмірами щомісячного грошового забезпечення Позивач звернувся до суду і просить суд позов задовольнити повністю.

Стислий виклад заперечень Відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти позовних вимог. Свої заперечення аргументує тим, що Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а тому у відповідача відсутні правові підстави для перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік. Та вказує про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації- різниці. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 26.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 28.01.2026 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 процесуальний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 15.04.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) докази: Довідку про розмір виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 з 16.10.2024 по 30.10.2025 включно із щомісячним відображенням нарахованих сум та Довідку про розмір виплачених ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, та усіх одноразових та додаткових видів грошового забезпечення з 16.10.2024 по 30.10.2025.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до статті 229 КАС України.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 16.10.2024 по 30.10.2025 у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 04.11.2024 призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та виплату грошового забезпечення з 22.11.2024. Підстава: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024170040003043 від 22.11.2024.

Згідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2025 №297 ОСОБА_1 зарахувати на котлове забезпечення та поновити виплату грошового забезпечення з 17.10.2025. Підстава: постанова про закриття кримінального провадження від 27.12.2024.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №310 від 30.10.2025 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 30.10.2025.

Позивач зазначає, що Відповідач не провів розрахунків щодо: нарахування та виплати грошового забезпечення Позивачу з 18.06.2025 року по 30.10.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2025, адже грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року; виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.10.2024 року по 30.10.2025 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; компенсації за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року; матеріальну допомогу для розв`язання соціально-побутових питань за 2024, 2025 рік; грошову допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Позивач звернувся до суду.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо періоду з 18.06.2025 по 16.10.2025, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 (далі - Постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".

Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( №25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

З огляду на викладене суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.

Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.

Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.

В свою чергу, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового розміру збільшено в порівнянні з 2018 роком. Так, з 01.01.2020 розмір прожиткового мінімуму становить 2102,00 грн, з 01.01.2021 - 2270,00 грн, з 01.01.2022 - 2481,00 грн, з 01.01.2023 - 2684,00 грн, з 01.01.2024-3028,00 грн, з 01.01.2025 – 3028,00 грн та з 01.01.2026-3328,00 грн.

Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2025-2026 роками впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2022, 2023, 2024, 2025, 2026 року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

При вирішення цього спору суд також враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Зокрема, пунктом 1 Постанови №481 передбачено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін. «Отже, з 18.06.2025 пункт 2 Постанови №481 втратив чинність, у зв`язку з чим підлягає застосуванню редакція пункту 4 Постанови №704, чинна до внесення змін Постановою №481.

Водночас, врахуванню також підлягають висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, де суд зазначив, що пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", похідним є зростання розмірів грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум.

У вказаній постанові, колегія суддів також відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі №420/3824/25, у яких зазначено про те, що з дня набрання чинності Постановою №481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) відсутні правові підстави для застосування розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та сформувала новий висновок, відповідно до якого, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.

Однак, суд зазначає, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII якщо інше не визначено законодавством, для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, військова служба призупиняється.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Так, пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За змістом пункту 144-2 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 144-4 Положення у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Відповідно до абз.9, 10 п.15 Розділу 1 Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Водночас, положеннями абз. 2 пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008) передбачено, що військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Таким чином, з урахуванням вказаних приписів Положення №1153/2008, підставою для призупинення виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця може бути призупинення військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, і таке призупинення, з урахуванням п.15 розділу І Порядку №260 здійснюється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби.

З огляду на викладене, як підставою зупинення виплати грошового забезпечення, так і виключення з усіх видів забезпечення військовослужбовця у зв`язку з самовільним залишенням місця служби можливо фактично після внесення відомостей до ЄРДС органами досудового розслідування про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, тобто встановлення факту самовільного залишення місця служби за результатами службового розслідування.

Суд зауважує, що згідно зі змістом наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 04.11.2024 призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та виплату грошового забезпечення з 22.11.2024 на підставі витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024170040003043 від 22.11.2024.

Враховуючи, що у період з 04.11.2024 по 17.10.2025 Позивач фактично не виконував обов`язків військової служби у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, у Відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення за цей період.

Отже, вимоги Позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період перебування у самовільному залишенні військової частини є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо періоду з 17.10.2025 по 30.10.2025, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що з 17.10.2025 Позивача поновлено на грошовому забезпеченні та відновлено нарахування і виплату окремих його складових до моменту виключення зі списків особового складу 30.10.2025.

Згідно з довідкою про нараховане грошове забезпечення №133/3474 від 24.04.2026, у зазначений період Позивачу були нараховані окремі складові грошового забезпечення, зокрема оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, індексація та інші виплати.

Разом з тим, посадовий оклад у спірний період позивачу не нараховувався, що також підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 шляхом застосування встановлених розрахункових величин до базових складових грошового забезпечення, зокрема посадового окладу та окладу за військовим званням.

Водночас саме по собі нарахування окремих складових грошового забезпечення не є достатнім доказом порушення порядку його визначення.

Для висновку про протиправність дій Відповідача щодо визначення розміру грошового забезпечення у заявлений позивачем спосіб необхідно встановити порушення порядку формування його складових у передбачений законодавством спосіб.

Позивачем не наведено та не доведено належними та допустимими доказами, у чому саме полягає неправильність визначення розміру грошового забезпечення у спірний період.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.10.2024 року по 30.10.2025 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд зазначає тнаступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В силу абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (стаття 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III).

Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

У статті 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У частині першій статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини другої статті 5 Закону № 1282-XII).

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення".

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац восьмий пункту 4 Порядку № 1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.

Надаючи оцінку діям Відповідача, суд звертає увагу на положення абзаців першого-п`ятого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів"), відповідно до яких у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 вказаного Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Зміна посадових окладів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб відбулась 01.01.2008 згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 і діяла до 01.03.2018 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Як вже встановлено судом, відповідно до абзаців третього п`ятого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

У постанові від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21 Верховний Суд виснував, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці.

Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Системний аналіз пункту 1, абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців третього, четвертого Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якій сумі.

Суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, при вирішенні спірних правовідносин, враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 30.11.2023 у справі № 420/5384/23.

З огляду на положення абзацу четвертого пункту 5 Порядку № 1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, для застосування вищенаведених положень Порядку № 1078 та встановлення наявності/відсутності у позивача права на індексацію-різницю, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаних постановах, слід встановити:

розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення другого абзацу п`ятого пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

З метою визначення права Позивача на індексацію-різницю суд зазначає, що застосування механізму, передбаченого абзацами 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, передбачає наявність обчисленої суми індексації та можливість її порівняння з розміром підвищення грошового доходу у відповідному базовому місяці.

Разом з тим судом встановлено, що в період з 23.08.2024 року Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . З 03.10.2024 по 15.10.2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 . З 16.10.2024 по 30.10.2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 .

Водночас, необхідно враховувати, що визначальним для обчислення індексації різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок.

Враховуючи вищевикладене та те, що до березня 2018 року (часу підвищення посадового окладу і зміни базового місяця індексації) Позивач не проходив військову службу, у нього не виникло права для нарахування й виплати індексації за період з 16.10.2024 по 30.10.2025 відповідно до приписів абзацу 4,6 Порядку №1078.

Таким чином, позовні вимоги щодо зобов`язання провести перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 16.10.2024 по 30.10.2025 з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо зобов`язання нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про відпустки» у разі звільнення військовослужбовцю виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, яка обчислюється виходячи із середнього грошового забезпечення з урахуванням усіх його складових.

Верховний Суд у своїх правових висновках неодноразово зазначав, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та підлягає врахуванню при обчисленні виплат, розмір яких визначається виходячи із середнього грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджується, що пПозивачу при звільненні виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 8706,08 грн, що відображено у довідці про нараховане грошове забезпечення при звільненні. Вказана виплата здійснена за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024– 2025 роки.

Разом з тим, із розрахункових документів не вбачається, що при визначенні розміру зазначеної компенсації було враховано додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яка фактично виплачувалася позивачу під час проходження служби.

Невключення зазначеної складової до розрахунку грошової компенсації свідчить про неповне визначення відповідачем структури грошового забезпечення, яке підлягало врахуванню при її обчисленні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, з урахуванням раніше виплачених сум.

Що стосується нарахування та виплати грошової допомоши на оздоровлення та матеріальної допомоги для розв`язання соцально-побутових питань за 2024-2025 рроки.

Суд зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога на оздоровлення є складовими додаткового грошового забезпечення військовослужбовців, які виплачуються за наявності визначених законодавством підстав та відповідного рішення уповноваженого органу.

З матеріалів справи вбачається, що за 2024 рік зазначені виплати Позивачу не нараховувалися та не виплачувалися. Водночас наказом Відповідача встановлено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивачу не надавалась.

Інших рішень уповноваженого органу про призначення Позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024– 2025 роки матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати зазначених видів грошового забезпечення.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 20 травня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Суддя К.М. Недашківська