Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №440/15116/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 21 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/15116/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у відмові задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби на підставі абзацу "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 "Про військовий обов`язок і військову службу" лейтенанта ОСОБА_1 .

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він звернувся з рапортом та відповідним пакетом документів до військової частини щодо звільнення його з військової служби у зв`язку зі здійсненням постійного догляду за батьком ОСОБА_2 . Однак, відповідачем відмовлено в задоволенні рапорту, посилаючись на те, що Медико-соціальна експертна комісія або Експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи уповноважені визначати потребу дорослих осіб у сторонньому нагляді. Висновок ЛКК № 55 від 16.05.2025 року наданий позивачем щодо батька, згідно якого він потребує постійного стороннього догляду, не може бути прийнятий як належний доказ, оскільки не відповідає вимогам законодавства для цієї категорії осіб. Крім того, для звільнення необхідно довести відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд. Незважаючи на те, що позивач надав Акт № 03/03.1-13/12 від 22.04.2025 року про обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, відповідачем зазначено, що відсутні докази, що підтверджують повну відсутність інших членів сім`ї, які могли б здійснювати постійний догляд за батьком позивача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 № 591 відповідно до пункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 440/15116/25 за результатами якого головуючим суддею у справі визначено суддю Чеснокову А.О.

03.12.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити. Вказував на те, що висновок ЛКК № 57 від 16.05.2025 року, в якій зазначено потребу в постійному догляді, є недопустимим доказом, тобто таким, що одержаний в порядку, не встановленому законом. Як зазначалося вище, встановлення потреби у постійному сторонньому догляді для повнолітніх осіб з інвалідністю внаслідок загального захворювання (яким є ОСОБА_2 ) належить до виключної компетенції МСЕК. ЛКК не наділена повноваженнями видавати такі висновки для цієї категорії осіб. Отже, Висновок ЛКК № 57 виданий поза межами його повноважень, що позбавляє цей документ юридичної сили та робить його недопустимим доказом у справі. Крім того, у даній справі батько позивача має дружину — ОСОБА_3 (матір позивача), яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення по відношенню до нього. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що його мати сама потребує постійного стороннього догляду

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії прийнято до провадження. Розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (надалі також – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

29.04.2025 року позивач звернувся з рапортом до ТВО командира першого батальйону військової частини НОМЕР_1 (Національної гвардії України) майора ОСОБА_4 та просив звільнити його з військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» на підставі абзацу сьомому підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 (у зв`язку з наявністю одного із своїх батьків, батька ОСОБА_2 , із числа осіб з інвалідністю другої групи, який потребує постійного догляду), та не бажанням подальшого проходження військової служби.

До рапорту надав пакет документів завірених відповідним чином: копію Паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (завірену належним чином); копію картки платника податків ОСОБА_1 (завірену належним чином); копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (завірену належним чином); акт обстеження матеріально побутових умов сім`ї № 03/03.1-13/12; копію паспорта ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 (завірену належним чином); копію картки платника податків ОСОБА_1 (завірену належним чином); копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 № НОМЕР_5 (завірена належним чином); копію довідки до акту МСЄК № 527377 видану ОСОБА_3 (завірену належним чином); ???копію паспорта ОСОБА_2 № 005092253 (завірену належним чином); копію довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 (завірену належним чином); копію картки платника податків ОСОБА_2 (завірену належним чином); акт обстеження матеріально побутових умов сім`ї № 04/03.1-13/12; копію довідки до акту МСЕК № 538059 видану ОСОБА_2 (завірену належним чином); копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_6 (завірену належним чином).

20.05.2025 року позивачем було подано рапорт ТВО командира першого батальйону військової частини НОМЕР_1 (Національної гвардії України) майору ОСОБА_5 , в якому прохав додати до рапорту про звільнення з військової служби під час мобілізації поданому 27.04.2025 року висновок ЛЛК № 57 від 16.05.2025 року, виданий ОСОБА_2 , де зазначено, що ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду та висновок № 55 форми № 080-40 від 16.05.2025 про наявність порушення Функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі.

04.09.2025 позивач отримав листа, яким йому відмовлено у задоволені рапорту у зв`язку з тим, що надані документи не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме: не підтверджують належним чином потребу постійному догляді за батьком - медико-соціальна експертна комісія або Експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи уповноважені визначати потребу дорослих осіб у сторонньому нагляді. Висновок ЛКК № 55 від 16.05.2025 року наданий позивачем щодо батька, згідно якого він потребує постійного стороннього догляду не може бути прийнятий як належний доказ, оскільки не відповідає вимогам законодавства для цієї категорії осіб. Крім того, для звільнення необхідно довести відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд. Незважаючи на те, що позивач надав Акт № 03/03.1-13/12 від 22.04.2025 року про обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, відсутні докази, що підтверджують повну відсутність інших членів сім`ї, які могли б здійснювати постійний догляд за батьком позивача. Крім того вказує на те, що попри те, що мати позивача ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням та довідкою до акта огляду МСЕК серії ААГ №527377, проте позивачем не надано документів, які б підтверджували її потребу в постійному догляді.

Вважаючи таку відмову Військової частини протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232). Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Відповідно до ч. 6 статті 2 Закону №2232 визначено види військової служби. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232 і залежать від виду військової служби. Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом передбачені частиною п`ятою статті 26 Закону № 2262. Пунктом третім визначені підстави для звільнення військовослужбовців під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, що продовжений до 14.02.2024. Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно із підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232 військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно висновку ЛКК №55 від 16.02.2025, форми №080-4/о, яким ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: догляд вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи та висновку ЛКК №57 від 16.05.2025 довільної форми, зазначено, що останній виданий ОСОБА_2 в тім, що він пройшов медогляд в КНП «ЦПМСД Диканської селищної ради» і по стану здоров`я :- необхідність постійного стороннього догляду та нездатність особи до самообслуговування терміном - безстроково. Крім того, вказує, що його мати ОСОБА_3 не може здійснювати догляд за батьком позивача, оскільки остання має інвалідність ІІ групи.

Проте, за результатами розгляду рапорту військова частина НОМЕР_1 зазначила, що вищевказаний висновок не може бути прийнятий як належний доказ, оскільки не відповідає чинним вимогам законодавства та позивачем не надано документів, що підтверджують повну відсутність інших членів сім`ї, які могли б здійснювати постійний догляд за батьком позивача.

Надаючи оцінку доводам та доказам сторін щодо допустимості висновку ЛКК №55 від 16.02.2025, форми №080-4/о та висновку ЛКК №57 від 16.05.2025 для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком військовослужбовця та його звільнення зі служби за сімейними обставинами, суд зазначає таке.

Суд насамперед уважає за потрібне дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.

Визначення терміна «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного убачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ. Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Щодо поширення чи непоширення норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» на відносини зі звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, то суд указує таке.

Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова № 413), якою - на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).

Згідно з указаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).

Суд уважає доречним вказати на те, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.

Так, відповідно до частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови № 413): « 6. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України».

Аналогічно положення містяться в частині сьомій статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови № 413): « 7.Особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України».

Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.

Так, згідно із підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Підпункт абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232 визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров`я. Повноваження таких органів залежно від суб`єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» було зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.

Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов`язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.

Суд зауважує, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.

Вирішуючи питання наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, суд має надати оцінку висновку ЛКК про наявність порушень у громадян похилого віку з рекомендацією отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи і з`ясувати чи вказує такий висновок ЛКК про потребу особи в постійному догляді у розумінні абзацу четвертого пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Чинним законодавством передбачено надання ряду соціальних послуг незахищеним категоріям громадян.

Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах визначає Закон України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 № 2671-VIII. За визначеннями наведеними у статті 1 цього Закону отримувачі соціальних послуг - особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги; в свою чергу вразливі групи населення - особи/сім`ї, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників; складні життєві обставини - обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров`я та розвиток особи, функціонування сім`ї, які особа/сім`я не може подолати самостійно. Частиною шостою статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» визначено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі захворювання, визначені в цьому пункті.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 09.03.2021 № 407, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132, затверджено форми первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я. Цим наказом відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859, з метою удосконалення обліку захворюваності в закладах охорони здоров`я, затверджено:

1) форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;

2) форму первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;

3) форму первинної облікової документації № 080-3/о «Довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги» та інструкцію щодо її заповнення.

Висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги.

Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.

Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (пункти 1-5 Інструкції).

У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункти 8, 10, 12 Інструкції).

Враховуючи наведене, суд вважає, що наданий позивачем висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 55 від 16.05.2025 (форма 080-4/о) та висновок ЛКК №57 від 16.05.2025, складені лікарсько-консультативною комісією, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Диканської селищної ради» відносно ОСОБА_2 у якому зазначено, що хворий ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду є достатньою підставою для висновку, що така особа потребує постійного догляду у розумінні підпункту. Потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікувально-консультативні комісії на підставі первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», що ведеться лікуючими лікарями, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків, у тому числі з питань належності суб`єкта, до повноважень якого віднесено видача відповідних медичних документів (висновків, довідок).

За наведених обставин твердження відповідача про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за батьком позивач мав надати лише висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.

Окремо суд надає оцінку доводам позивача щодо наявності у його матері - ОСОБА_3 інвалідності ІІ групи та пов`язаній із цим неможливості здійснення нею догляду за чоловіком - батьком позивача ОСОБА_2 , що, на переконання позивача, є обставиною, яка підтверджує відсутність інших членів сім`ї, здатних забезпечувати необхідний догляд, та відповідно може бути підставою для його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із такого.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, з копії рапорту позивача від 29 квітня 2025 року, позивач зазначав, що до рапорту про звільнення ним, серед іншого, була долучена копія довідки до акта медико-соціальної експертної комісії №527377 щодо ОСОБА_3 на підтвердження наявності у неї інвалідності ІІ групи. Разом з тим, судом установлено, що ані до матеріалів адміністративної справи, ані безпосередньо до суду така довідка або будь-який інший належний медичний документ, що підтверджує зазначені обставини, позивачем не поданий.

Таким чином, твердження позивача щодо наявності у його матері інвалідності ІІ групи фактично ґрунтуються виключно на посиланні на обставини, які документально не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 72–77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підзаконними нормативно-правовими актами, що визначають порядок звільнення військовослужбовців із військової служби, а також Інструкцією з організації виконання положень проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України №170.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 у разі звільнення військовослужбовця з підстав необхідності здійснення постійного догляду за одним із батьків або батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, обов`язковому поданню підлягають документи, що підтверджують: наявність відповідних родинних зв`язків; інвалідність особи І чи ІІ групи; потребу такої особи у постійному догляді; відсутність інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд, або підтвердження того, що такі особи самі потребують постійного догляду; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність або відсутність інших осіб, які здійснюють чи можуть здійснювати відповідний догляд.

Отже, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що для застосування положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» законодавець встановив не формальне посилання на сімейні обставини, а обов`язкове підтвердження сукупності юридично значимих фактів належними документами.

Суд наголошує, що сама лише ймовірна наявність у матері позивача інвалідності ІІ групи, навіть за умови її існування, не є безумовною та достатньою підставою для висновку про неможливість здійснення нею догляду за своїм чоловіком - ОСОБА_2 . Законодавство вимагає встановлення не лише факту інвалідності, а й документального підтвердження того, що така особа через стан здоров`я об`єктивно не може здійснювати догляд, або сама потребує постійного стороннього догляду.

Разом із тим, матеріали справи не містять жодного належного медичного висновку медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, які б підтверджували: наявність у ОСОБА_3 інвалідності І чи ІІ групи у встановленому законом порядку; її нездатність до самообслуговування; її потребу у постійному сторонньому догляді; об`єктивну неможливість здійснювати догляд за своїм чоловіком - ОСОБА_2 .

Більше того, позивачем не подано жодного документа, який би підтверджував, що мати позивача сама належить до осіб, які за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії або відповідного компетентного органу потребують постійного стороннього догляду, що виключало б можливість здійснення нею догляду за чоловіком.

За відсутності таких доказів суд позбавлений правових підстав дійти висновку, що ОСОБА_3 об`єктивно не могла здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а тому доводи позивача про відсутність інших осіб, здатних забезпечувати відповідний догляд, є припущеннями та не підтверджені належними доказами.

Суд також враховує, що за змістом статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Саме на позивача покладався обов`язок довести факт наявності передбачених законом сімейних обставин, які створювали б правові підстави для його звільнення з військової служби.

Однак позивачем ані до рапорту про звільнення, ані під час судового розгляду не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували, що мати позивача є особою, яка через стан здоров`я не здатна здійснювати догляд за чоловіком або сама потребує постійного стороннього догляду.

Таким чином, відсутність документального підтвердження потреби ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді, її нездатності до самообслуговування чи об`єктивної неможливості здійснювати догляд за чоловіком унеможливлює висновок про те, що позивач був єдиною особою, яка могла забезпечувати догляд за батьком.

Відтак, суд доходить висновку, що позивачем не доведено відсутності інших членів сім`ї, здатних здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а також не підтверджено наявності сукупності передбачених законом умов, необхідних для звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що попри те, що позивач належним чином підтвердив сам факт потреби батька у постійному сторонньому догляді, ним не доведено наявності повної сукупності передбачених законом умов, необхідних для звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога позивача про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити його з військової служби на підставі абзацу «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» задоволенню не підлягає, оскільки судом не встановлено наявності всіх юридичних фактів, які є обов`язковими для застосування зазначеної правової норми.

Водночас суд бере до уваги, що частина мотивів, покладених відповідачем в основу відмови у розгляді рапорту позивача, зокрема твердження про неналежність висновків ЛКК як доказів потреби батька у постійному сторонньому догляді, не відповідає вимогам чинного законодавства та є необґрунтованою.

Таким чином, для ефективного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, а саме визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у відмові задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами ОСОБА_1 , яка викладена у листі від 25.08.2025 № 25/52/12-3477-2025 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 29.04.2025 з урахуванням висновків суду.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України у відмові задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, яка викладена у листі від 25.08.2025 № 25/52/12-3477-2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 29.04.2025 про звільнення з військової служби з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова