Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №420/38458/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/38458/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ст. 262 ч. 5 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаного речового майна за час проходження військової служби за період з 25.02.2022 року по 18.09.2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження військової служби за період з 25.02.2022 року по 18.09.2025 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 25.02.2022 року по 18.09.2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Водночас, під час звільнення з військової служби йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження військової служби за період з 25.02.2022 року по 18.09.2025 року.

Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідачів та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою суду у справі №420/38458/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 та Військовою частиною НОМЕР_1 адміністративний позов позивача з додатками, а також ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 19.11.2025 року та 24.02.2026 року, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.

Водночас, у визначений КАС України п`ятнадцятиденний строк відзиви на адміністративний позов відповідачами надані не були, будь-яких клопотань щодо продовження строку для подання відзивів відповідачами не заявлено, будь-яких пояснень щодо неможливості надання відзивів у строк, встановлений судом, не надано.

При цьому в ухвалі про відкриття провадження у справі судом було роз`яснено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, а також про можливість вирішення судом справи за наявними матеріалами відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.

Ухвалою суду від 21.11.2025 року провадження у справі №420/38458/25 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України та, відповідно, поновлено ухвалою суду від 05.02.2026 року.

На виконання ухвали суду від 21.11.2025 року, Військова частина НОМЕР_1 надала до суду відомості, що стосуються одержання позивачем речового майна та грошової компенсації за неотримане речове майно.

Ухвалою суду від 05.02.2026 року на підставі ч.13 ст.171 КАС України було залишено без руху після відкриття провадження у справі №420/38458/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 20.02.2026 року судом було продовжено розгляд справи №420/38458/25 після усунення позивачем недоліків адміністративного позову.

Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд у справі встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 25.02.2022 року по 01.02.2023 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , а з 03.02.2023 року по 18.09.2025 року – у Військовій частині НОМЕР_1 , що відповідачами за час розгляду справи не заперечувалось.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.09.2025 №265 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

За твердженням позивача, при звільнення з військової служби позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за час проходження військової служби за період з 25.02.2022 року по 18.09.2025 року, на підтвердження чого надано витяг із вищенаведеного наказу командира Військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, Військовою частиною НОМЕР_1 га виконання ухвали суду було надано довідку №17 про вартість речового майна, що належало до видачі позивачу, картку обліку військового майна особистого користування №783/589/637 та талон атестата військовослужбовця №12.

Не погоджуючись із вищевказаною бездіяльністю щодо ненарахування та невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно за час проходження військової служби, позивач звернувся до суду за захистом власних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно приписів частини 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України), достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 ч. 2 КАС України).

Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши адміністративний позов та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно ч.1 ст.9-1 Закону №2011-XII передбачено, що продовольче забезпечення військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178).

За п.2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Відповідно до п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби,

Згідно п.4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно п.5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік (п.7 Порядку №178).

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз наведених норм Порядку №178 свідчить про те, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцю з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4) та довідки про вартість речового майна (пункт 5).

Крім того, в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за №768/28898 зареєстровано Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період (далі – Інструкція №768/28898), яка визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, військовослужбовців призваних по мобілізації, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці).

За п.2 Інструкції №768/28898 основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, технічних засобах речової служби, технічних засобах виховання (пропаганди), матеріальними засобами речової служби II класу забезпечення, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Згідно п.28 розділу ІІ Інструкції №768/28898 військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, військовослужбовці, що призвані під час мобілізації на особливий період, у тому числі, які проходять службу на кораблях, речовим майном забезпечуються безпосередньо речовою службою військової частини, військово-морської бази, де знаходяться на забезпеченні, а курсанти військових навчальних закладів - через підрозділи військових частин (військових навчальних закладів), у яких вони проходять службу (навчаються).

За п.28 розділу V Інструкції №768/28898 військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Згідно п.29 розділу V Інструкції №768/28898 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

На майно, яке вибуває зі звільненими, виписується атестат. Предмети речового майна переходять у їх власність.

При цьому, на думку суду, приписи п.29 розділу V Інструкції №768/28898 не суперечать праву військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке передбачено Порядком №178.

Отже грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби на підставі наказу командира, у якому зазначається розмір грошової компенсації. При цьому на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням.

Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а сам факт звільнення позивача зі служби не позбавляє його як військовослужбовця на отримання такої грошової компенсації за його заявою (рапортом) після звільнення.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17 та від 30.04.2020 року у справі №813/4138/17.

Враховуючи вищевказане, для отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно необхідно дотримання таких умов:

1) отримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оформленої речовою службою військової частини відповідно до вимог Додатку до Порядку №178, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату;

2) звернення із заявою (рапортом) до військової частини для отримання грошової компенсації на підставі наказу командира військової частини та вищевказаної довідки про вартість речового майна.

Тобто, отримання військовослужбовцем довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, є підставою для нарахування останньому грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.

Суд враховує, що в матеріалах справи міститься довідка №17 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, водночас, суд звертає увагу, що згідно вказаної довідки, позивачу підлягає до виплати 0 грн. за неотримане речове майно. При цьому позивач відомості, зазначені у вищевказаній довідці №17, під час розгляду справи №420/28458/25 не оспорює. Більш того, позивач за весь час розгляду справи не зазначив, яке саме речове майно за час проходження військової служби він не отримав, та який розмір грошової компенсації він мав би отримати від Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 через неотримання зазначеного майна згідно існуючих норм забезпечення.

Суд також акцентує увагу на тому, що військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.07.2020 по справі №820/5767/17.

Крім того, на користь вказаного вище висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 23.08.2019 по справі № 2040/7697/18.

Вищевказаний правовий висновок викладений у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 року по справі №400/5062/22.

При цьому варто зазначити, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Військової частини НОМЕР_1 або ІНФОРМАЦІЯ_1 задля отримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оформленої речовою службою військової частини або ТЦК та СП відповідно до вимог Додатку до Порядку №178.

Таким чином, аналізуючи вищевказані приписи законодавства та фактичні обставини справи, що встановлені судом, слід дійти висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у справі №420/38458/25 є передчасними, а тому судом не вбачається підстав для задоволення його адміністративного позову до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний Суд неодноразово посилався на низку рішень Європейського суду з прав людини, які розкривають підхід до обґрунтованості судових рішень.

Як зазначив Верховний Суд, ЄСПЛ у справі «Салов проти України» наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін. Вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Викладені в цьому рішенні мотиви та аргументи дають, на думку суду, відповідь на всі суттєві доводи позивача, викладені в адміністративному позові.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя О.В. Білостоцький

.